Хто заснував Одесу: міф про Катерину II і справжня історія

Історичний контекст Одеси: від давніх поселень до сучасного міста

Одеса, ця перлина Чорного моря, завжди вабила своєю унікальною аурою – сумішшю солоного бризу, гамірних ринків і архітектури, що шепоче історії минулих епох. Місто, де кожен камінь на бруківці ніби зберігає відлуння кроків давніх торговців і воїнів, не просто виникло з нічого; його корені сягають глибоко в століття, переплетені з долями народів і імперій. Сьогодні, коли археологи розкопують артефакти XIV століття прямо в центрі міста, стає зрозуміло, наскільки багата і складна історія цього місця, яке багато хто асоціює лише з російською імперією.

Ще до того, як Одеса набула своєї нинішньої назви, територія біля Чорного моря кипіла життям. Поселення тут існували з часів античності, коли грецькі колоністи закладали порти для торгівлі зерном і вином. Ці ранні сліди, знайдені під час розкопок, малюють картину жвавих гаваней, де кораблі з далеких земель обмінювали товари, а місцеві жителі будували життя навколо моря – джерела багатства і небезпеки. Археологічні знахідки 2025 року, такі як фрагменти кераміки і фортечних стін, підтверджують, що історія Одеси не починається з XVIII століття, а тягнеться ниткою через століття, пов’язуючи її з давніми цивілізаціями.

Переходячи від античності до середньовіччя, територія потрапляє під вплив Великого князівства Литовського. Саме тоді, у 1415 році, вперше згадується поселення під назвою Качибей – невеликий порт, що служив опорним пунктом для торгівлі і оборони. Це був час, коли степи навколо були ареною для кочових племен, а море – шляхом для купців з усієї Європи. Литовські князі бачили в цьому місці стратегічний потенціал, і Качибей став частиною ширшої мережі укріплень, що захищали кордони від набігів. Згодом, з приходом османів, назва трансформувалася в Хаджибей, а поселення перетворилося на фортецю, оточену мурами, де змішувалися культури Сходу і Заходу.

Міф про Катерину II: як пропаганда переписувала історію

Багато хто досі вірить, що Одесу “заснувала” російська імператриця Катерина II, ніби вона махнула рукою, і місто виросло з піску. Цей наратив, народжений у часи імперської пропаганди, малює картину порожньої землі, яку цивілізувала Росія, але реальність куди складніша і цікавіша. Насправді, коли російські війська захопили Хаджибей у 1789 році під час російсько-турецької війни, там уже стояло процвітаюче поселення з фортецею, ринками і населенням, що налічувало тисячі душ. Катерина лише санкціонувала перейменування і розбудову, але це не робить її “засновницею” – радше, вона стала фігурою, яку імперія використала для легітимізації завоювань.

Цей міф укорінився глибоко, особливо в радянській historiографії, де Одесу зображали як “російське” місто, ігноруючи її багатонаціональне коріння. Уявіть, як шкільні підручники малювали Катерину в ролі благодійниці, тоді як насправді її укази були частиною ширшої колоніальної політики, спрямованої на витіснення османського впливу. Сучасні історики, спираючись на архіви, спростовують це: поселення існувало щонайменше з XV століття, а російське втручання лише прискорило урбанізацію. Наприклад, розкопки на Приморському бульварі в 2025 році виявили залишки Хаджибейського замку, датовані задовго до приходу росіян, що остаточно руйнує імперський наратив.

Чому цей міф тримається так міцно? Він слугував інструментом для культурної асиміляції, роблячи Одесу “своєю” в очах імперії. Але сьогодні, в незалежній Україні, історики повертають місту його справжнє обличчя – мозаїку з литовських, османських, українських і грецьких впливів. Це не просто факти; це емоційна подорож до розуміння, як історія формує ідентичність, роблячи Одесу не просто портом, а символом стійкості.

Справжні витоки: Качибей, Хаджибей і перехід до Одеси

Перша письмова згадка про поселення на місці Одеси датується 1415 роком, коли воно входило до складу Великого князівства Литовського під назвою Качибей. Це був укріплений пункт, заснований, за деякими джерелами, українським магнатом Коцюбою-Якушинським за правління князя Вітовта. Місто слугувало воротами для торгівлі сіллю, рибою і зерном, приваблюючи купців з Польщі, Литви і навіть Італії. Життя тут крутилося навколо моря: рибалки витягували сітки, наповнені сріблястою рибою, а воїни стежили за горизонтом, чекаючи на ворожі вітрила.

З XV століття Качибей потрапляє під контроль Кримського ханства, а згодом – Османської імперії, перетворюючись на Хаджибей. Османи збудували потужну фортецю, яка стала центром регіону, з мечетями, базарами і караван-сараями. Це був період культурного злиття: турецькі традиції перепліталися з українськими, створюючи унікальний колорит. За даними історичних джерел, населення Хаджибея налічувало до 5 тисяч осіб, включаючи татар, греків і вірмен. Коли російські війська під командуванням Йосипа де Рібаса штурмували фортецю в 1789 році, вони знайшли не пустелю, а жваве місто з інфраструктурою.

Перейменування в Одесу відбулося в 1795 році, натхненне античним Одессосом – давньогрецьким поселенням неподалік. Це був хитрий хід: нова назва пов’язувала місто з класичною спадщиною, додаючи престижу. Де Рібас, іспанський офіцер на російській службі, став першим губернатором і спланував розбудову, запросивши архітекторів з Європи. Його роль часто недооцінюють, але саме він перетворив завойоване поселення на сучасний порт, з широкими бульварами і оперним театром, що досі чарує відвідувачів.

Ключові фігури в історії заснування

Серед тих, хто справді вплинув на народження Одеси, виділяється Йосип де Рібас – авантюрист, який захопив Хаджибей і став архітектором міста. Народжений в Іспанії, він служив Росії, але його бачення Одеси було космополітичним: він запрошував іноземців, обіцяючи пільги, що прискорило зростання. Інша ключова постать – Арман Емманюель дю Плессі, герцог Рішельє, губернатор з 1803 року, який боровся з чумою і розбудовував інфраструктуру, роблячи Одесу “Південним Парижем”.

Не забуваймо про українських козаків, чиї поховання знайдені в місті, датовані 1771 роком. Вони були частиною ранньої історії, захищаючи кордони і торгуючи. Ці фігури, від магнатів до губернаторів, формували Одесу як melting pot культур, де греки, євреї і українці будували спільне майбутнє.

Розвиток Одеси в XIX столітті: від порту до культурного центру

Після перейменування Одеса стрімко росла, стаючи одним з найбільших портів Російської імперії. У XIX столітті сюди стікалися іммігранти з усієї Європи, приваблені вільною торгівлею і можливостями. Місто розквітло: Потьомкінські сходи, спроектовані як грандіозний вхід з моря, стали символом амбіцій. Економіка базувалася на експорті зерна – Одеса годувала Європу, а її біржі визначали світові ціни. Це був час, коли вулиці наповнювалися мовами світу, а кафе лунали сміхом і дебатами.

Культурно Одеса стала осередком: тут народжувалися поети як Пушкін, який описував її як “місто, де все дихає Європою”. Але за блиском ховалася боротьба – повстання, чума і соціальні конфлікти формували характер міста. Український елемент залишався сильним: козацькі традиції перепліталися з новими впливами, створюючи унікальну ідентичність, що вижила через століття окупацій.

Сучасне розуміння історії Одеси: уроки для сьогодення

Сьогодні Одеса переосмислює своє минуле, особливо після знахідок 2025 року, які доводять її давню історію. Місто святкує 610 років з першої згадки, відкидаючи імперські міфи. Археологічні розкопки на Приморському бульварі виявили частини замку Хаджибей, датовані XIV століттям, що змінює підручники. Це не просто факти; це емоційний зв’язок з корінням, що допомагає одеситам пишатися своїм містом як українським, з багатою спадщиною.

У контексті сучасної України історія Одеси вчить стійкості: від османських мурів до радянських часів, місто виживало, зберігаючи дух. Туристи, прогулюючись Дерибасівською, відчувають цю пульсацію – суміш минулого і сьогодення. А нові відкриття, як козацький цвинтар, додають шарів, роблячи Одесу живою книгою історії.

Хронологія ключових подій в історії Одеси

Щоб краще зрозуміти еволюцію міста, ось таблиця з основними віхами, заснована на історичних джерелах.

Розглядаючи ці події, стає очевидним, наскільки історія Одеси – це не лінійний шлях, а плетиво культур і епох. Місто продовжує надихати, запрошуючи кожного відкрити свої власні сторінки в цій вічній оповіді.