Прокопенко Денис Геннадійович: від київських вулиць до командира корпусу “Азов”

Київське літо 1991 року, за два місяці до Незалежності, у звичайній сім’ї народився хлопчик, який згодом стане легендою української армії. Денис Геннадійович Прокопенко, відомий усім як Редіс, виріс у ритмі міських пригод, де футбольні трибуни гули гаслами, а вуличні бої загартовували характер. Його життя — це не просто низка дат, а справжня сага про незламність, де кожен крок веде від гімназійних парт до окопів на передовій.

Раннє дитинство: корені карельської сили та київський дух

Денис відкрив очі на світ 27 червня 1991-го в Києві, у сім’ї, де історія перепліталася з болем втрат. Батько Геннадій пішов із життя, коли сину виповнилося лише вісім — трагедія, що залишила порожнечу, але й подарувала близькість із дідом. Саме той чоловік, нащадок етнічних карелів, став справжнім наставником. Прадід РедІса бився у Зимовій війні 1939–1940 років проти радянських загарбників, зник безвісти в бою, залишивши нащадкам ненависть до імперського гніту. Ця кровна пам’ять ожила в Денисі: він носить шеврон із прапором Карельської республіки на рукаві, ніби нагадуючи ворогу про давні рахунки.

Київські двори стали його першим полем битви. Футбол і єдиноборства — ось що запалювало хлопця. Уболівальник “Динамо”, він став одним із найзапекліших ультрас, де й народився позивний “Редіс” — прізвисько з трибун, що супроводжує його досі. Гімназія №59 Голосіївського району, випуск 2008-го, де вчителі згадують його як енергійного лідера. Потім — Київський національний лінгвістичний університет, факультет германської філології. Спеціальність “викладач англійської” здавалася долею, але Денис не пішов цим шляхом. Мовні здібності стали в пригоді пізніше, у переговорах і командуванні, а душа кликала до дії.

Революція Гідності на Майдані 2013–2014-го стала переломом. Серед наметів і барикад юний студент відчув поклик Батьківщини. Це не абстрактний патріотизм — це вогонь, що спалахнув у серці карельського нащадка, готового мстити за предків.

Вступ до “Азову”: перші іскри війни 2014-го

11 липня 2014-го, коли Донбас палав від російських “гібридів”, двадцятитрирічний Денис добровольцем стає гранатометником батальйону “Азов”. Ніяких вагань — лише рюкзак і вогонь у очах. Перші бої: Мар’їнка, Іловайськ, Широкине. У Павлопіль-Широкинській операції 2015-го він уже командує першою ротою, відкидаючи сепаратистів на 20 кілометрів від Маріуполя. Кожен постріл — як удар долі, що загартовує лідера.

Тут, серед пилу і вибухів, Редіс вчиться не лише стріляти, а й керувати людьми. Його стиль: дисципліна з педантизмом, але й турбота про бійців. Навчання домедичної допомоги, тактичні тренування — все це перетворює “Азов” на елітний підрозділ. За три роки з рядового до командира — Редіс став наймолодшим у історії Нацгвардії та ЗСУ.

• Гранатометник: перші ротації на Сході, де вчився виживати під вогнем.
• Командир роти: Широкине, де “Азов” стримав навалу.
• Освіта паралельно: 2020-го — Національний університет оборони, спеціалізація “бойове застосування механізованих військ”.

Ці кроки заклали фундамент. Денис не просто воював — він будував армію мрії, де кожен боєць — професіонал.

Оборона Маріуполя: легенда, народжена в пеклі “Азовсталі”

24 лютого 2022-го Росія пішла ва-банк. “Азов” під командуванням РедІса займає Маріуполь — півмільйонне місто, де хаос панував спочатку. Денис бере кермо в свої руки, об’єднуючи гарнізон із 10 тисяч бійців ЗСУ, Нацгвардії, тероборони. 86 днів! Завдання — два тижні, реальність — майже три місяці проти п’ятикратної переваги ворога.

Диверсії в тилу, евакуація цивільних, доставка боєприпасів десантом ГУР. 7 березня Редіс благає світ закрити небо й відкрити коридор — гуманітарний колапс на носі. 18 квітня блокада “Азовсталі”, 4 травня — прориви росіян. Поранення руки осколком, але дух незламний. 16 травня наказ: зберегти життя. Бійці здають зброю командиру, а не окупантам — символ гідності.

Джерела даних: uk.wikipedia.org, esu.com.ua.

Ця оборона відтягнула росіян, дала час Україні мобілізуватися. Редіс — не герой самотою, а той, хто тримав стрій.

Полон: 123 дні темряви та повернення воїна

20 травня 2022-го — вихід в останній групі. Оленівка, “Лефортово”, погрози смертної кари. Теракт 29 липня в колонії — 50+ загиблих, але Редіс вижив, підтримуючи дух бійців: “Слава Україні!”. 21 вересня обмін на 55 росіян, Туреччина як інтернування до липня 2023-го. Відмовився від зустрічі з родиною — солідарність понад усе.

8 липня 2023-го — повернення додому. Реабілітація, але серпень — уже на Лиманському напрямку. Бої в Серебрянському лісництві, Торецьку 2024-го. Його бійці просунули лінію з мінімальними втратами — майстерність лідера.

1-й корпус “Азов”: нова ера у 2025-му

Квітень 2025-го: полковник Прокопенко очолює 1-й корпус НГУ “Азов” — елітне з’єднання з бригадами “Азов”, “Президентська”, “Червона Калина” та іншими. Ідея його: корпуси для єдності командування, ініціативи, економії. Август 2025-го — бої на Покровському напрямку, де корпус стримує навалу біля Добропілля.

Січень 2026-го: Редіс публічно підтримує голову СБУ — рідкісний жест від воїна, що говорить про довіру до системи. Він застерігає від ілюзій швидкої перемоги, наголошуючи: війна триває, доки не повернуться всі полонені й не встануть кордони 1991-го.

Нагороди: відзнаки незламного духу

1. Медаль “За військову службу Україні” (2015) — за перші бої.
2. Орден Богдана Хмельницького III ст. (2019) — за професіоналізм (не привітав Зеленського — статут не велить цивільним).
3. Герой України з “Золотою Зіркою” (2022) — за Маріуполь.
4. Орден Богдана Хмельницького II ст. (17 серпня 2025) — за корпусні успіхи.

Кожна — не трофей, а нагадування про побратимів.

Родина: опора в тилу та спільна боротьба

2015-го в соцмережах — знайомство з Катериною Козіною, позивний “Коза Рогата”. Шлюб 2019-го, ілюстраторка стала волонтеркою. Під час Маріуполя — зустрічі з Папою Римським, заснувала “Асоціацію родин захисників Азовсталі”. Разом лижі — рекорд РедІса 91 км/год. Дітей не згадують, але любов — як броня.

Редіс — не міф, а живий воїн, чиї рішення рятують життя. Його корпус тримає фронт, а дух надихає тисячі. Війна триває, але з такими лідерами перемога ближча, ніж здається.