Коли лунають перші рядки «Ще не вмерла України і слава, і воля», серце стискається від хвилювання. Ці слова, що стали голосом нації, належать Павлу Чубинському, молодому поету та етнографу, який у 1862 році в Києві створив вірш, сповнений незламної віри в майбутнє. Музику, яка надала словам крил, написав Михайло Вербицький, священник і композитор із Галичини, у 1863 році. Разом вони народили пісню, що пережила імперії, війни та цензуру, перетворившись на державний гімн 2003 року.
Ця мелодія не просто нотний ряд — вона як ріка Дніпро, що несе спогади предків крізь часи. Чубинський і Вербицький, один із Наддніпрянщини, інший із Галичини, уособлюють соборність українців. Їхній твір зародився в атмосфері таємних зібрань, де патріотизм передавали шепотом, аби уникнути жандармів. Сьогодні, у 2026 році, гімн звучить на фронтах і в світі, нагадуючи: воля не вмирає.
Але як народився цей шедевр? Розкопаємо глибше, ніж поверхневі розповіді, занурившись у біографії авторів, історичний контекст і таємниці творення. Від київських вечірок до парламентських залів — історія гімну України сповнена драми, що тримає в напрузі.
Павло Чубинський: від етнографа до автора слів, що не мовчать
Уявіть осінній Київ 1862 року: вулиці гудуть від чуток про Валуєвський циркуляр, що забороняв українську мову в друці. У скромній квартирі на Великій Васильківській, 122 (нині будинок-музей), 23-річний Павло Чубинський приймає друзів. Сербські студенти співають патріотичну пісню про царя Душана: «Срб се бије и крв лије за своју слободу». Чубинський, вражений, через пів години виголошує готовий вірш «Ще не вмерла Україна». Це не випадковість — поет уже збирав фольклор, вивчаючи душу народу.
Чубинський народився 1839-го в родині полковника, виріс серед козаків Полтавщини, де чув легенди про гетьманів. Етнограф за фахом, він очолив Київську громаду, записуючи тисячі пісень. Вірш увійшов до альбому «Український народний календар» як «жіночий співець», але швидко поширився рукописами. Наступного року, 20 жовтня 1863-го, його висилають до Архангельська на 10 років за «москвофільство та хулу на царя». Там, у холоді, він продовжує творити, збираючи фольклор поморів.
Повернувшись 1873-го, Чубинський видає семитомник «Труди Етнографічної комісії». Помирає 1884-го від туберкульозу, але його слова живуть. Вірш Чубинського — це клич до пробудження, де «роса на сонці» символізує ворогів, а «козацький рід» — спадщину героїв. Без нього гімн не мав би тієї вогняної сили.
Михайло Вербицький: священник, чия музика оживила національний дух
У той час, як Чубинський мерз у засланні, в галицькому селі Ясинувка 1815-го народився Михайло Вербицький — греко-католицький священник, піонер української композиторської школи. Навчався у Львові та Ужгороді, служив у Прилбичях, де писав симфонії, увертюри та церковні хори. Його «Лісову пісню» називали вершиною гітарної музики.
Текст Чубинського до нього потрапив через Павлина Свєнціцького та катехита Юстина Желехівського. Вербицький створив спочатку солоспів з гітарою — автограф зберігається в Львівській Науковій бібліотеці ім. Стефаника. Потім адаптував для чотириголосного хору. Музика в сі-бемоль мажор, мажорна, піднесена, з елементами церковного співу, що додає урочистості. Вплив польського гімну «Jeszcze Polska nie zginęła» помітний, але Вербицький зробив її унікально українською — широкою, як степ.
Вербицький помер 1870-го в бідності, похований у селі Смільнице. У 2015-му до 200-річчя його перепоховали у Львові. Його музика — не фон, а серцебиття нації, що пульсує в кожному виконанні.
Від першого виконання до заборонених шепотів: шлях пісні крізь час
Перше приватне виконання — 1863-го на сходинах перемиської «Громади». Хорове — 1 липня 1864-го на празник Івана Хрестителя в Перемишлі. Публічне, легендарне, відбулося 10 березня 1865-го там же, на вечірках до роковин Шевченка — звідси День Гімну України. Текст вперше надрукували в журналі «Мета» (Львів, 1863, №4), приписуючи Шевченку.
У Російській імперії пісню цензурували, але вона ширилася в Галичині. 1917-го стала неофіційним гімном УНР, 1918-го — ЗУНР. У 1939-му затвердили гімном Карпатської України. Радянська доба — заборона: замінили на «Живи, Україно». Відродження 1989-го на «Червоній руті», 1991-го перед Радою співав хор Верьовки.
Щоб наочно показати еволюцію, ось хронологія ключових подій:
| Дата | Подія |
|---|---|
| Осінь 1862 | Павло Чубинський пише вірш у Києві |
| 1863 | Михайло Вербицький створює музику |
| 10 березня 1865 | Перше публічне виконання в Перемишлі |
| 15 січня 1992 | Затверджена музична редакція |
| 6 березня 2003 | Закон про Державний Гімн України (uinp.gov.ua) |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, уinp.gov.ua. Ця таблиця ілюструє, як пісня витримала випробування часом, від рукописів до закону.
Текст і музика: глибокий аналіз символів свободи
Офіційний текст — перший куплет і приспів: чотири рядки надії плюс жертва за волю. Оригінал мав чотири куплети з згадками Наливайка, Хмельницького, слав’ян. Зміни — «України» замість «Украйна» для єдності. Метафора «роса на сонці» — швидке зникнення ворогів, «козацький рід» — генетична пам’ять.
Музика Вербицького — мажорна, з наростанням, хорова гармонія символізує єдність. Порівняно з польським гімном — спільний дух визвольної боротьби, але українська версія глибша, з фольклорними інтонаціями. Аналізує музикознавець Мирослав Скорик: це вершина патріотичної лірики XIX ст.
- Символіка слів: Воля як жива сутність, доля — усміхнена надія.
- Музичні особливості: Темп 72 удари, оркестровки для духових і симфонічних.
- Варіації: Кубанська з «ні слава, ні воля», січова з регіонами.
Після списку стає зрозуміло: гімн — не статичний, а живий організм, що адаптується до викликів.
Цікаві факти про гімн України
- Перший грамзапис — 1910-го Модестом Менцинським у Кельні на Deutsche Grammophon.
- У 1989-му Василь Жданенко заспівав на «Червоній руті» — перше публічне після заборони.
- Під час війни 2022-го гімн співають бійці на передовій; світові лідери виконують соло на підтримку.
- Автограф Вербицького — для гітари, що робить його родоначальником української гітарної школи.
- У 1939-му в Карпатській Україні гімн лунало перед боєм з угорцями.
Ці перлини роблять гімн не просто піснею, а скарбом нації.
Гімн у сучасній Україні: від Майдану до лінії фронту
На Помаранчевій революції 2004-го гімн єднав мільйони. На Майдані 2013–2014-го ставав щитом проти куль. З 24 лютого 2022-го — гімн опору: бійці AZOV співають у Бахмуті, полонені росіяни чули його в окопах. У 2026-му, на п’ятому році війни, гімн звучить на Саміті НАТО, де партнери співають українською.
Він на монетах НБУ, марках Укрпошти, у фільмах як «Кіборги». Сьогодні гімн — не артефакт, а зброя духу, що нагадує: «Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці». У школах вчать його напам’ять, на фронті — як молитву. Його сила в тому, що слова Чубинського, ожививши Вербицьким, пророкують перемогу.
Коли тисячі голосів зливаються в єдиний гук, відчуваєш: Україна жива, слава і воля — вічні. Ця пісня кличе до дії, шепочучи про нездоланність роду козацького.