Речення пульсують життям мови, ніби артерії тексту, що несуть сенс від серця до серця. У українській граматиці вони поділяються передусім за метою: розповідні повідомляють факти, наче спокійний потік річки, питальні шукають відповіді гострим ключем, спонукальні ж гукають до дії, як барабанний дзвін. Ці базові типи переплітаються з іншими класифікаціями, створюючи безліч варіацій, від простих односкладних фраз до складнопідрядних конструкцій, що нагадують гіллясте дерево думки.
Кожне речення несе відбиток наміру мовця: чи то ствердження реальності, чи сумнів, чи заклик. Розповідні домінують у художніх текстах, де Тарас Шевченко писав: “І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі”. Питальні ж пронизують діалоги, а спонукальні – надихають на зміни. Далі розберемо всі нюанси, щоб ви могли впевнено орієнтуватися в цьому синтаксичному лабіринті.
Та класифікація не обмежується метою. За будовою речення бувають прості, з однією граматичною основою, і складні, де частини з’єднуються сполучниками чи інтонацією. Додайте емоційний забарв, повноту членів – і отримаєте повну картину. Розгляньмо крок за кроком, з прикладами з класики й сучасності.
Речення за метою висловлювання: розповідні, питальні, спонукальні
Мета – це душа речення, його первинний імпульс. Розповідні речення спокійно фіксують світ: “Сонце сіло за обрієм, заливаючи небо багрянцем”. Вони стверджують або заперечують, часто з частками “так”, “ні”, “авжеж”. У поезії Лесі Українки: “Contra spem spero!” – ствердження надії проти відчаю. Заперечення ж додає драми: “Не мовчіть, бо правда загине”.
Питальні речення будять цікавість, вимагаючи відповіді. Загальні перевіряють істину: “Чи правда, що завтра дощ?”. Спеціальні уточнюють деталі: “Коли приїдеш? Куди йдемо?”. Риторичні ж – це майстерний трюк: “Хто не знає Кобзаря?” – ніхто не чекає слів, бо відповідь очевидна. У сучасних соцмережах: “Чому мовчать політики про екологію?”. Знак питання та висока інтонація на ключовому слові – їхній підпис.
Спонукальні речення – воїни мови, що штовхають до дій. Наказ: “Біжи!”. Прохання: “Допоможи, будь ласка”. Побажання: “Щастя тобі!”. Часто з наказовим способом: “Любіть Україну!”, або умовним: “Пішов би я в Карпати”. У промовах Зеленського: “Не здаваймося!” – класичний спонукальний заряд. Ці три типи переплітаються: розповідне може стати питальним з “чи?”, спонукальне – окличним.
Речення за емоційним забарвленням: окличні та неокличні
Емоції – це вогонь, що запалює слова. Окличні речення вигукують почуття: радість “Яке диво!”, гнів “Годі терпіти!”, подив “Оце так!”. Знак оклику та висока інтонація роблять їх помітними. Будь-який тип може стати окличним: “Чому ти мовчиш?!”, “Іди геть!”. Окличні речення підсилюють виразність, роблячи текст живим, наче подих вітру в листі.
Неокличні – спокійні супутники щоденної мови: “Йду додому.”, “Коли почнеться?”. Вони передають нейтральний тон, без емоційного вибуху. У наукових текстах чи новинах домінують саме вони, забезпечуючи чіткість. Перехід між ними – гра інтонації: те саме “Іду!” може бути окличним наказом чи неокличним повідомленням.
Речення за будовою: прості та складні
Будова визначає скелет речення. Прості мають одну граматичну основу – пару підмет-присудок або один головний член. “Дощ крапає.” – елегантна простота. Складні ж – це союз кількох простих: дві основи з’єднуються сполучниками чи інтонацією.
Складносурядні рівноправні частини: “Сонце світило, та вітер дуяв”. Складнопідрядні – головне й підрядне: “Я знаю, що ти прийдеш”. Безсполучникові: “Сонце зійшло: день почався”. У сучасній прозі, як у “Сірих бджіл” Любка Дереша, складні будують напругу: “Він побіг, бо чув кроки, і серце калатало”. Згідно з uk.wikipedia.org, ці типи еволюціонували від фольклорних пісень до урбаністичних романів.
Прості речення: двоскладні, односкладні, повні та неповні
Прості речення – основа мови, гнучкі як тростинка. Двоскладні містять підмет і присудок: “Хлопець малює картину”. Підмет – хто? що? Присудок – каже, робить.
Односкладні речення: багатолика галерея
Односкладні зачаровують мінімалізмом, маючи лише один головний член. Означено-особові вказують особу: “Читаю книгу” (я читаю). Неозначено-особові ховають суб’єкта: “Говорять про війну”. Узагальнено-особові узагальнюють: “Не все коту масниця”. Безособові передають стан: “Світає.”, “Холодно.”. Називні малюють картину: “Зима. Сніг.”. Інфінітивні мріють: “Спати б!”.
Перед таблицею порівняння: ці види часто плутають, але вони додають ритму тексту, як паузи в симфонії.
| Вид односкладного | Форма присудка/підмета | Приклад | Стиль вживання |
|---|---|---|---|
| Означено-особові | 1-а/2-а особа | Йду додому. | Розмовний, художній |
| Неозначено-особові | 3-я множина | Будують міст. | Науковий, новини |
| Узагальнено-особові | 2-а особа | Не вчи вченого. | Прислів’я |
| Безособові | Прислівник, -но/-то | Темніє. Зроблено. | Художній |
| Називні | Іменник називний | Місто. Ранок. | Публіцистика |
| Інфінітивні | Інфінітив | Жити! | Поезія |
Джерела даних: укр.wikipedia.org (Односкладне речення). Після таблиці: уявіть, як у твітах 2026-го “Війна скінчилася.” – називне, потужне своєю стислістю. Односкладні поширені в поезії Стуса: “Стоїть земля в огні”.
Повні та неповні, поширені та непоширені
Повні мають усі члени: “Дівчина з косою йде полем”. Неповні пропускають з контексту: “Йде.” (хто? – дівчина з попереднього). Поширені додають деталі: “Весела дівчина з довгою косою повільно йде зеленим полем”. Непоширені – голі: “Йде.”. У діалогах неповні панують: “Коли? – Завтра.”
Складні речення: від сурядних до безсполучникових
Складні – симфонії слів. Складносурядні з’єднують “і”, “а”, “але”: “Хотів спати, та сон не йшов”. Складнопідрядні мають головне й залежне: “Коли сонце зійде, прокинуся” (часове). Різновиди підрядних: означальні (“Книга, яку ти дав, чудова”), додаткові (“Знаю, що правда”). Безсполучникові варіюють інтонацією: “Подув вітер: листя полетіло”. У сучасних мемах: “Хотів спати, а подзвонили: прокидайся!”.
Комбіновані, з кількома частинами, будують епос: “Він прийшов, бо чув шум, і побачив, що сталося”. Згідно з граматикою Пономаріва, ці конструкції збагачують мову, роблячи її гнучкою для думок 2026-го.
Типові помилки при класифікації речень
Багато хто плутає окличне з спонукальним: “Яке диво!” – окличне розповідне, не наказ. Або односкладне з неповним: “Світає” – безособове, повне; “Світає сонце” – двоскладне. Не рахайте звертання членами: “Друже, йди!” – спонукальне односкладне.
- Помилка 1: “Вони кажуть” як означено-особове – ні, неозначено-особове, бо 3-я особа множ.
- Помилка 2: У складних плутати сурядне з безсполучниковим: перевіряйте сполучники.
- Помилка 3: Називні з безособовими: “Ніч.” – називне; “Темно.” – безособове.
Порада: читайте уголос – інтонація підкаже тип. У постах 2026-го уникайте: “Іде дощ, холодно – мерзну” (неповне без тире). Тренуйтеся на новинах Укрінформу.
Речення еволюціонували: від фольклору до твітів, від Шевченкового “Заповіт” до AI-текстів. У діалектах гуцульщина додає колориту: “Іде буря!” – окличне спонукальне. Порівняно з російською, українська має більше односкладних для поезії, як у польській. Використовуйте різноманітність: міксуйте для динаміки письма. Спробуйте самі – і мова заграє новими барвами.