Леся Українка, народжена Лариса Косач, відійшла у вічність 1 серпня 1913 року в маленькому грузинському селищі Сурамі, на 43-му році життя. Безпосередня причина – туберкульоз нирок, що виснажив організм роками ненастанної боротьби, призвівши до гострої ниркової недостатності. Ця підступна хвороба, яка почалася ще в дитинстві як туберкульоз кісток, поступово поширилася на легені та нирки, перетворивши життя поетеси на вічний похід проти невидимого ворога.
Уявіть крихітну дівчинку, що лазить по деревах і пише вірші, раптом скуту болем у ногах – так туберкульоз увірвався в її світ у 1881 році після простої застуди на Водохреще. Лікарі спочатку плутали симптоми з ревматизмом чи “золотухою”, але правда виявилася жорстокішою. Роки операцій, милиць, санаторіїв і далеких мандрівок не зламали дух Лесі, але організм не витримав. На руках матері Ольги Пчілки, сестри Ізидори та чоловіка Климента Квітки вона прошепотіла останнє “прощавайте”.
Ця трагедія не просто медичний факт – це історія незламності, де кожна строфа поезії народжувалася з болю. Туберкульоз не вбив талант, а загартував його, як вогонь – сталь. А тепер зануримося глибше в хроніку тієї битви, що тривала понад три десятиліття.
Дитинство, отруєне невидимою загрозою
Лариса Косач з’явилася на світ 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському, у родині інтелігентів – Петра Косача та Ольги Драгоманової, відомої як Олена Пчілка. Перші місяці життя пройшли без материнського молока: Ольга, ослаблена після пологів, лікувалася в Європі, а дитину годували коров’ячим молоком. Деякі біографи припускають, що саме воно могло стати джерелом інфекції мікобактерією туберкульозу, але точних доказів немає – це радше гіпотеза, що додає драми раннім рокам.
До дев’яти років Леся росла жвавою: танцювала, плавала, лазила по деревах, вишивала, грала на фортепіано. Читала з чотирьох, вірші писала з восьми з половиною. Але тіло було тендітним, блідим, з зеленуватим відтінком – астенічний синдром уже давав про себе знати. Родина переїжджала з Колодяжного до Луцька в 1879-му, і саме там, 18 січня 1881 року, на Водохреще біля річки Стир, сталося лихо. Валенки промокли, ноги замерзли – почався біль у правій нозі. Лікар Станіслав Сухачевський поставив діагноз “костоїд”, прописав соляні ванночки й йод. Болі відступили до вересня, але слабкість залишилася.
Вересень 1882-го повернувся біль, тепер у лівій руці – припухлість заважала грати на фортепіано. “Ревматизм”, – вирішили лікарі, радячи мазі й море. Грудень приніс “золотуху” з пухлиною. Весна 1883-го – біль у нозі знову. Мерінг діагностував “недокрівну золотуху”. Родина шукала порятунку в Гадячі у лікаря Борткевича: “Туберкульоз кісток”. Час радикальних заходів настав.
Перші операції: біль, що загартував душу
Літо 1883-го – остаточний діагноз. 11 жовтня (23-го за новим стилем) в Київському університеті професор Олександр Рінек оперував ліву руку: видалив уражені кістки. Для десятирічної дівчинки це був шок – рука в рукавичці, функція частково втрачена. “Мені здається, що з мене вийшов би кращий музикант, ніж поет”, – писала Леся дядьку Михайлу Драгоманову. Болі вщухли до червня 1884-го, вона почувалася здоровою. Але грудень приніс загострення в правій нозі – кульшовому суглобі.
Січень 1886-го: “коксит” – туберкульоз кульшового суглобу. Рінек радить витягування, гіпс. Місяць у клініці, два в гіпсі, два без ходьби. Восени – милиці. 1887-й – паличка. Весна 1888-го – знову милиці. Варшава, професор Краєвський: операція чи протез? Літо в Одесі – грязі, лиман, покращення. Травень 1889-го – Косівщина, Сумщина, у знахарки Параски Богуш: гарячі грязьові ванни з печі. Самостійно одягає панчохи! Харків, Грубе: Одеса, масаж. Але жовтень – масажист Гіперт нашкодив, ангіна в листопаді.
Лютий 1890-го – Київ: Рінек за витягування, Павловський – випалювання. Травень – милиці. Липень – Саки, Крим: грязі шкідливі для кісткового туберкульозу, але сонце й море дали сили. Січень 1891-го – Відень, Теодор Більрот: теплі краї, протез. Євпаторія влітку: “Мені добре на сонці та морському повітрі”. Протез важкий, незручний. Грудень 1896-го – уколи йодоформу від Сапєжка, три місяці з морфієм. Покращення, але анкілоз суглоба – нога не згинається.
Подорожі як ліки: від Криму до Єгипту
Хвороба змушувала мандрувати світом, перетворюючи санаторії на сцени натхнення. Ялта 1897-го: знайомство з Мержинським. Операція 26 січня 1899-го в Потсдамі – Ернст фон Бергман на нозі: гіпс, протез. Травень – самостійні кроки. Родина банкрутувала від витрат, але Леся вчила мови, дивилася театри, слухала опери – німецька, французька, італійська, грецька, латина.
Європа: Сан-Ремо 1901-1902, Цюрих (Ейхгорст), Відень (Нотнагель). Крим, Кавказ. Шлюб з Квіткою 1907-го – він теж хворий на туберкульоз легень, але підтримка. Листопад 1907-го: туберкульоз нирок, Фаворський радить Крим. Січень 1908-го – Тамбурер проти операції. Берлін: туберкульоз обох нирок і міхура, Ізраель – Єгипет, іхтіол, сиролін.
Єгипет тричі: листопад 1909 – травень 1910, Хелван; 1911, 1912-1913. Туберкулін активізував хворобу – температура 38, пульс 115. Сонячні ванни скасовані. Зими в Телаві, Кутаїсі. Батько помер – стрес. “Зима була важкою, хворіла більше”, – писала Комаровій у 1909-му.
| Рік | Подія/Діагноз | Лікування/Місце |
|---|---|---|
| 1881 | Застуда, початок туберкульозу кісток | Луцьк, ванни |
| 1883 | Операція руки | Київ, Рінек |
| 1899 | Операція ноги | Потсдам, Бергман |
| 1907 | Туберкульоз нирок | Єгипет, Кавказ |
| 1913 | Ниркова недостатність | Сурамі |
Таблиця базується на даних з uk.wikipedia.org та novograd.city (станом на 2026 рік). Вона ілюструє, як хвороба диктувала ритм життя, але не зупиняла пера.
Туберкульоз легень: кохання, що коштувало здоров’я
Трагедія з Мержинським 1899-1901: відкритий туберкульоз легень у коханого, два місяці біля нього в Мінську – і Леся заражається. Стрес, контакт активізували латентну інфекцію. Санаторії Карпат, Сан-Ремо, Ялта. 1907-й: Фаворський – процес у грудях зупинений. Але нирки вже хворіли.
Шлюб з Квіткою – спільна доля хворих. “Ви не повірите, але двоє туберкульозників знайшли сили творити разом”, – так би я сказав другові. Листування показує оптимізм: “Чоловік не небезпечний”.
Останні місяці: тінь смерті над Сурамі
Травень 1913-го – Кавказ через Одесу. Червень: різке погіршення, дистрофія, втрата 11 кг. Ізидора, потім мати приїжджають 4 липня до Кутаїсі. Депресія, безсоння. Переїзд до Сурамі – уникнути малярії. Їжа викликає відраза, окрім морозива з ожини. З 17 липня – штучне годування, шепіт, марення. 1 серпня о 1-й ночі – кінець. Панахида наступного дня, труна запаяна, поїзд до Києва 7 серпня. Байкове кладовище: шестеро жінок несуть домовини – Наталя Дорошенко, Валерія Пахаревська попереду. Поліція супроводжує, хор співає. Без духовенства за бажанням, але священики йшли слідом.
Хвороба як муза: від болю до безсмертя
Туберкульоз не ламав – кусив. “Contra spem spero!” – гімн проти відчаю. “Лісова пісня” – конфлікт ідеалу й буденності, віддзеркалення її долі. Драматичні поеми, переклади Шекспіра, Гете – усе народжене в ліжку чи протезі. Іван Франко кликав її “єдиним мужчиною в літературі” – за волю, що перевершила біль.
Подорожі розширили горизонт: театри Мілана, опери Каїра. Хвороба вчила мов, культур. Сьогодні, з антибіотиками, Леся могла б жити довго, творити більше. Але її спадщина – вогонь, що не згас.
Цікаві факти про хворобу Лесі Українки
- Могла стати композитором: абсолютний слух, але операції вкрали фортепіано. Запис голосу на валіндері – єдиний аудіо-слід.
- Перша українська мариністка: малювала морські пейзажі в Ялті, один олійний зберігся.
- Протез палив ноги: важкий, гарячий, знімали на ніч. Милиці стали символом у фото.
- Туберкулін у Єгипті: сучасні лікарі вважають шкідливим – активізував інфекцію.
- Міф про корову: молоко від хворої тварини – можливе джерело, але застуда 1881-го запустила.
Ці перлини з листів і спогадів показують: хвороба не робила слабкою, а вирізняла з натовпу.
Леся боролася, як буря з скелею – та не скорилася. Її смерть у Сурамі – пауза, а не крапка. Твори шепочуть: живи, борйся, люби. І ми чуємо.