У серці Волині, в Новограді-Волинському, що нині носить горде ім’я Звягель, 25 лютого 1871 року народилася Лариса Петрівна Косач. Друга дитина в інтелігентній родині, де слова текли рікою, а дух свободи витає в повітрі, вона з самого дитинства вбирала красу української землі. Лариса, яку близькі лагідно кликали Лесею, стала Лесею Українкою – псевдонімом, що відображає її любов до нації, яка боролася за існування під ярмом імперій. Поетеса, драматургиня, перекладачка, фольклористка – її перо торкалося душі, як весняний вітер Полісся.
Життя Лариси Петрівни обірвалося 1 серпня 1913 року в грузинському Сурамі, але її твори пульсують сучасністю. Туберкульоз кісток, що мучив з десятиріччя, не згасив вогню: вона створила понад 270 віршів, 27 драм, безліч поем і перекладів світової класики. Від “Лісової пісні” до “Кассандри” – її слова надихають покоління, нагадуючи про незламність духу. А тепер зануримося глибше в цю неймовірну історію, де біль переплітається з тріумфом.
Родина Косачів-Драгоманових була епіцентром культурного вихору. Батько, Петро Антонович Косач, юрист і поміщик з козацького роду, втілював спокійну силу землі. Мати, Ольга Петрівна Косач (Олена Пчілка), письменниця і громадська діячка, запалювала іскру патріотизму. Дядько Михайло Драгоманов, видатний мислитель, емігрант у Женеві, надсилав листи, наповнені ідеями свободи. У їхньому будинку на Полтавщині чи в Колодяжному збиралися митці: Михайло Старицький, Микола Лисенко, Марко Вовчок. Діти – шестеро, від Михайла до Ізидори – росли в атмосфері, де українська мова звучала гордо, попри заборони.
Дитинство, просякнуте піснями Волині
Літні місяці в Колодяжному, садибі Косачів на Волині, Лариса запам’ятала як казку. Полонини, шепіт лісу, народні співи селян – все це впліталося в її душу. Уже в шість років вона вишивала рушники, вчилася малювати, а в вісім написала перший вірш “Надія (Мені тринадцятий минув роками)”. Хоч школа була недосяжною через хворобу, мати стала вчителем: читали Байрона, Гюго, Шекспіра українською.
Сім’я переїжджала: від Новограда до Луцька, Полтави, Києва. Кожне місце додавало барв. У 1879 році арешт тітки Олени Косач, звинуваченої в революційній діяльності, сколихнув дім – це був перший урок боротьби з царським гнітом. Лариса вчилася не лише книгам, а й життю, де воля коштує сліз.
Хвороба – тінь, що не затьмарила сонце
Вікно в кімнаті Колодяжного, де в десять років Лариса застудила руку на Водохреще, стало початком тридцятилітньої битви. Туберкульоз кісток і суглобів гриз пальці, лікоть, змушував терпіти операції без наркозу. У 1883-му в київській клініці видалили частину кісток руки – біль був нестерпним, але вона шепотіла: “Я буду жити!”.
Лікування стало мандрами: Крим, Кавказ, Європа, Єгипет. У Сан-Ремо, під італійським сонцем, вона писала “Contra spem spero” – гімн надії. Хвороба не ламала – вона загартовувала, перетворюючи біль на поезію вогню. Лариса ходила з палицею, але духом гналася за вітром.
- 1881: перші симптоми після купання взимку.
- 1883: операція на руці, місяці в гіпсі.
- 1890-ті: нирки, легенева форма – подорожі до Єгипту щороку з 1909.
- Кожен етап супроводжувався творчістю: у лікарнях народжувалися поеми.
Ці випробування відкрили їй світ: від Карпат до Нілу, де піраміди шепотіли про вічність. Родина жертвувала всім, але Леся відповідала творами, що зцілюють душі.
Освіта генія: від самоучки до поліглота
Без класу, але з бібліотекою в серці, Лариса опанувала дванадцять мов: українську, польську, російську, французьку, німецьку, англійську, італійську, грецьку, латину, болгарську, чеську, сербську. У дев’ятнадцять написала для сестер підручник “Стародавня історія східних народів” – 400 сторінок енциклопедичних знань.
Приватні вчителі, листи від дядька Драгоманова, спілкування з Франком у Львові – все це формувало енциклопедистку. У 1894-му відвідувала Київську рисувальну школу Мурашка, малювала портрети, пейзажі. Її освіта перевершувала університетські: від Гомера до Ніцше, від фольклору до соціалізму.
Перші кроки в літературі: від віршів до слави
У тринадцять, 1884-го, в журналі “Зоря” з’явилися “Конвалія” і “Сафо” – псевдонім “Леся Українка” народився тут. Перша збірка “На крилах пісень” (1893) – лірика кохання, природи, болю. Іван Франко пророкував: “Вона понесе вогонь нового життя”.
Далі – “Думи і мрії” (1899), “Відгуки” (1902). Переклади: 92 твори Гейне, “Фауст” Гете, “Одіссея” Гомера. Леся не просто перекладала – оживлювала класику українською, роблячи її рідною.
Кохання, що палало яскравіше сонця
Сергій Мержинський, студент-революціонер, увійшов у її серце в 1897-му в Мінську. Він хворів невиліковно, і Леся доглядала його в Криму, написавши “Одержиму” – драму про жертву заради любові. Його смерть 1901-го розірвала душу, але народила шедевр.
Климент Квітка, фольклорист, став опорою. Цивільний шлюб 1907-го, офіційний у церкві – він записував її мелодії, супроводжував у подорожах. Листи до Ольги Кобилянської виблискують ніжністю: “Моя люба Олю”. Ці почуття додавали глибини творам, де жінка – не жертва, а воїтелька.
Драматургічний вершина: твори, що змінюють світ
Леся – королева драми-поеми. “Кассандра” (1907) – пророчиця, що бачить загибель Трої, як Україна під ярмом. У ній Леся кричить: пророкування ігнорують, але правда переможе.
“Лісова пісня” (1911) – міф Полісся оживає: Мавка, Лукаш, Перелесник. Не просто казка, а алегорія душі, що прагне свободи. Прем’єра 1938-го в Харкові, нині – понад 100 постановок щороку.
| Твір | Рік | Жанр і тема |
|---|---|---|
| Кассандра | 1907 | Драма-поема: пророцтво, жертва |
| Лісова пісня | 1911 | Драма-феєрія: природа, кохання |
| Камінний господар | 1912 | Філософська драма: спокуса, вічність |
| Бояриня | 1913 | Історична драма: зрада, честь |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, ukrlib.com.ua. Ці твори не старіють: “Лісова пісня” на сценах світу, від Парижа до Токіо, інтерпретується як екологічний маніфест чи феміністична притча.
Громадська діячка: вогонь революції
Співзасновниця гуртка “Плеяда” (1906), де варили бомби з ідей. Підтримувала соціал-демократів: розповсюджувала Маркса, Леніна. 1907-го обшук, арешт з сестрою Ольгою – 121 книга конфісковано. Фольклористика: 220 мелодій записала, експедиція з Квіткою на Гуцульщину.
- Збір дум і пісень для Лисенка.
- Сатира “Серце не вмирає” проти русифікаторів.
- Жіночий рух: з Пчілкою боролися за права жінок.
Її перо – зброя: “Contra spem spero!” – гасло незламних.
Цікаві факти про Ларису Петрівну Косач
- Вишивала хрестиком портрети Байрона і Шевченка – її рушники в музеях.
- У 19 написала підручник історії для сестер, виданий посмертно.
- Перекладала Гомера грузинською для друзів на Кавказі.
- Любила гру на фортепіано, хоч хвороба скувала пальці.
- У Єгипті каталася на верблюдах, попри біль, і писала сонети про Ніл.
- Її листи – 900 томів емоцій, від ніжності до гніву.
Ці перлини показують людину за генієм: жагу до життя, гумор у біді.
Останні роки: тріумф перед згасанням
З 1907-го Київ, Ялта, Тбілісі. “Бояриня” (1913) – остання драма, про зраду еліти. У Сурамі, серед грузинських гір, серце зупинилося. Похована в Києві на Байковому, поруч мати. Квітка зберігав спадщину.
Спадщина, що сяє в 2026-му
14-томне зібрання творів (2021), понад 90 пам’ятників, музеї в Звягелі, Колодяжному, Новограді. 150-річчя 2021-го – опера “LE”, фільми, марки. У 2026-му, до 155-річчя, бібліотеки проводять “Вічна Леся”: книжки, виставки оживають. Її слова в гімнах ЗСУ, вишиванках, серцях. Леся Українка – не минувшина, а вогонь, що веде вперед. Її мотиви свободи резонують у боротьбі України, нагадуючи: з надією перемагають гори.