День народження Степана Бандери: символ незламної боротьби

Сніг хрустить під ногами в карпатському селі Старий Угринів, коли 1 січня 1909 року в родині греко-католицького священика Андрія Бандери та його дружини Мирослави народжується третій син – Степан. Цей день стає не просто датою в церковній книзі, а початком легенди, що розгортається на тлі імперських бур, революцій та безкомпромісної волі до свободи. Для українців день народження Степана Бандери – це не чергова річниця, а нагадування про ціну незалежності, адже саме його постать уособлює революційний порив, який досі лякає агресорів і надихає покоління.

У 2026 році ми відзначаємо 117-ту річницю від народження лідера ОУН, який очолив боротьбу проти трьох окупантів: польського, нацистського та радянського. Його життя – це калейдоскоп подій, від студентських протестів до емігрантських конференцій, де Бандера кував стратегію для майбутньої держави. Ви не повірите, але навіть у тюрмі він став магнітом для соратників, перетворюючи камери на фортеці духу.

Але за символом стоїть людина з плоті й крові: люблячий син, брат, чоловік і батько, чия родина заплатила за його принципи репресіями та загибелью близьких. День народження Степана Бандери змушує замислитися не лише над минулим, а й над сьогоденням – коли його гасло “Свобода або смерть” лунає на фронтах проти російських орків.

Раннє дитинство в обіймах Карпат

Карпати в 1909-му – це не ідилія з туристичних листівок, а сувора реальність австро-угорської провінції, де українці борються за мову й віру. Старий Угринів, маленьке село біля Калуга, стає колискою для Степана, третього з семи дітей у священицькій родині. Батько Андрій, народжений 1882-го в Стрию, служить парохом, навчаючи дітей патріотизму через щоденні молитви та розмови про козаків. Мати Мирослава з Глодзінських, дочка священника, вмирає молодою в 1921-му від тифу, залишивши синів у скорботі.

Степан росте допитливим хлопцем серед сестер Марти-Марії, Володимири, Оксани та братів Олександра, Василя й Богдана. Домашня освіта від батька закладає основу: читання Шевченка, історії Січових Стрільців. У 1918–1919 роках, під час польсько-української війни, родина евакуюється, ховаючись від пострілів. Ці переживання ковують характер – маленький Степан бачить, як імперії руйнуються, а народи прокидаються.

З семи братів і сестер шестеро долучаються до визвольної боротьби. Двох братів – Олександра й Василя – знищать в Аушвіці 1942-го, сестри Марту-Марію та Оксану засилають у Сибір 1941-го, Богдан гине в бою. Така ціна родинного покликання робить Бандеру не абстрактним героєм, а живим прикладом жертви заради спільної мети.

Пластовий вогонь і перші кроки в УВО

У 1920-х Галичина під польським ярмом кипить від утисків: полонізація шкіл, арешти інтелігенції. Степан, закінчивши гімназію в Стрию 1927-го, вступає до Пласту – юнацької організації, де в 5-му курені князя Ярослава Осмомисла вчиться дисципліни й лідерству. Після гімназії – 2-й курінь “Червона калина”, де він стає пластовим провідником.

1927–1929 роки – час приєднання до Української Військової Організації (УВО). Спочатку розвідка, бо юнак хворий на ревматизм, але ораторські здібності переводять його в пропаганду. У 1928-му формально член УВО, а з 1929-го – ОУН, рекомендований Степани Охримовичем. Бандера швидко піднімається: фанатизм, конспірація, організаторські таланти роблять його зіркою.

Уявіть: 20-річний студент тренує волю, як атлет м’язи, готуючись до ролі, що змінить історію. Ці роки – не суха хронологія, а вибухова суміш юнацького запалу й холодного розрахунку.

Студентство у Львові та сходження до провідника

Львівська політехніка, агрономічний відділ з 1928-го – місце, де Степан поєднує науку з революцією. Навчання переривають арешти: 1930-го з батьком за пропаганду, 1931-го за кордон і замах на польського емісара Чеховського. До 1933-го – референт пропаганди КЕ ОУН, видає “Сурму”, “Розбудову нації”.

1933-й: обраний крайовим провідником ОУН на Західноукраїнських землях. Реформує організацію – ідеологічний вишкіл, бойова підготовка. Відмовляється від грабунків, переходить до точкових ударів: вбивство радянського консула Майлова (відповідь на Голодомор), куратора Гадомського (полонізація), міністра Перацького (пацифікація 1930-х).

Акції протесту під час Голодомору – мітинги, бойкот шкіл у вересні 1933-го охоплює тисячі дітей. Бандера пише під псевдонімом Матвій Гордон у сатиричному “Гордість нації”. Це не терор заради терору, а відповідь на геноцид – вогонь проти вогню.

Тюрми Польщі: де ковалася сталь

14 червня 1934-го – арешт після вбивства Перацького. Варшавський процес 1935–1936: смертний вирок, замінений на довічне. Львівський процес. Тюрма Святий Хрест – цементні підлоги, дефіцит води, голодування 1937-го за права в’язнів. Спроба втечі 1938-го обертається арештом 11 соратників.

У Берестя переведений 1938-го, де стає духовним лідером. На суді заявляє: “Життя дорожче ідей? Ні, ідеї вищі за мільйони жертв”. Польща ламає тіла, але не дух – Бандера виходить восени 1939-го після нападу німців, одразу відновлює роботу.

Ці роки – школа незламності, де з камери народжується провідник, здатний надихати на відстані.

Проголошення держави та нацистський гніт

1940-й: розкол ОУН, II Великий Збір обирає Бандеру головою Проводу ОУН(р) – революційного крила. Відкидає тактику Мельника, створює Український Національний Комітет у Кракові. 30 червня 1941-го у Львові – Акт відновлення Української Держави, підписаний з Ярославом Стецьком.

Німці арештовують 5 липня, відправляють у Заксенгаузен (Целленбау – “елітний” блок). Там до 1944-го, номер 72192. Відмовляє Гітлеру в лояльності. Звільнений восени 1944-го Отто Скорцені з пропозицією колаборації – відмовляє, воює з нацистами ідеологічно.

Акт 1941-го – перша незалежна декларація після 1918-го, що коштувала лідерам волі, але запалила іскру.

Емігрантське лідерство: тіні Холодної війни

1944–1959: Берлін, Інсбрук, Мюнхен (з 1954-го під паспортом Попель). Очолює ОУН-Б, координує УПА через зв’язкових. Конференції 1947-го, 1955-го: теорія “подвійної програмовності” – жорстка внутрішня, гнучка зовнішня. Відкидає демократизацію, але обирається голосуванням.

1950–1952: тимчасово відсторонений за авторитаризм, але лишається Провідником. Пише меморандуми про розгром “московського імперіалізму”. Його ОУН – мережа в діаспорі, що тримає вогонь опору СРСР.

Цей період – шахи з КДБ, де кожен хід – ризик для життя.

Сім’я Бандери: любов крізь репресії

Дружина Ярослава Опарівська (1917–1977), одружені в Кракові 1940-го. Діти: Наталя (1941–1985), Андрій (1946–1984, загинув у Торонто), Леся (1947–2011). Жили під псевдонімом Попель, дізналися про батька після смерті. Онуки: Степан-молодший (1969, Канада, журналіст), Богдана, Олена.

Родина мігрує 6 разів через переслідування. Нащадки живі 2026-го, зберігають архіви. Це не просто біологія – це ланцюг поколінь, де спадок Бандери пульсує в книгах і спогадах.

Уявіть: поки світ танцює, вони ховаються, але дух не згасає.

Трагедія Мюнхена: кінець епохи

15 жовтня 1959-го, вулиця Крайтмайр у Мюнхені. Агент КДБ Богдан Сташинський бризкає ціанідом у обличчя. Бандера падає мертвим – 50 років. Похований на Вальдфрідгоф (43 поле). Сташинський зізнається 1961-го, судить Західні німці. Хрущов наказав – бо Бандера символізував непереможний опір.

“Степан Бандера, професія: патріот” – так напише Time, підкреслюючи вічну боротьбу.

Міфи про Бандеру: розвінчуємо пропаганду

Десятиліттями радянська та російська машина штампує брехню. Ось ключові міфи з спростуваннями – бо правда гостріша за кинджал.

• Міф: Бандера – нацистський колаборант. Факт: ув’язнений у Заксенгаузені 1941–1944, відмовив Скорцені. УПА воювала з вермахтом (джерело: uk.wikipedia.org).
• Міф: Терорист, що вбивав українців. Факт: акції проти окупантів і зрадників; на суді: “Ідеї вищі за життя”. З 63 жертв – переважно поляки/радянські.
• Міф: Автократичний диктатор. Факт: обирався Зборами ОУН, підтримував багатопартійність у меморандумах.
• Міф: Нюрнберг засудив ОУН. Факт: ні, трибунал не згадував Бандеру чи УПА.
• Міф: Не борець, а символ без дій. Факт: організатор акцій, лідер підпілля 30 років.

Після списку: ці міфи – зброя гібридної війни, але факти з архівів руйнують їх, як УПА – НКВД.

Сучасні традиції: вогні 1 січня по всій Україні

З 2007-го смолоскипні ходи – візитівка дня народження Степана Бандери. У Львові біля пам’ятника – віче, молебні, тисячі з червоно-чорними стягами. 2026-го: 1 січня у Львові зібралися з квітами о 14:00, молитва за Україну (suspilne.media). У Києві – хода від Золотих воріт, Полтава, Житомир, Одеса.

Традиції еволюціонують: концерти, лекції, онлайн-трансляції. У 2026-му премії імені Бандери вручають бібліотекам Дрогобича. Це не просто парад – це пульс нації, що нагадує: боротьба триває.

Джерела даних: uinp.gov.ua, uk.wikipedia.org.

Сьогодні, коли Україна б’ється за кожен клаптик землі, день народження Степана Бандери нагадує: прапор не згасає, доки є борці. Його тінь веде нас уперед, до перемоги, де символ стає реальністю.