Анастасія Юріївна Заворотнюк, народжена 3 квітня 1971 року в Астрахані, стала символом легкості та харизми для мільйонів глядачів. Її роль няні Віки в культовому серіалі “Моя прекрасна няня” перетворила звичайну театральну актрису на народну зірку, чий сміх лунав у кожній родині. Але за блиском слави ховалася трагедія: у 2019 році діагностували гліобластому мозку четвертої стадії, з якою вона боролася шість років, до самої смерті 29 травня 2024-го у віці 53 років. Родина, вірні шанувальники та колеги досі згадують її як жінку з неймовірною силою духу.
Ця актриса не просто грала ролі – вона вдихала в них життя, роблячи кожну героїню близькою, як подруга за чаєм. Від перших театральних підмостків до телевізійних студій, її шлях сповнений злетів і падінь, а останні роки – тихої, але відчайдушної боротьби. Сьогодні, у 2026-му, коли дочка Анна Майклівна вже сама стала мамою, спадщина Анастасії продовжує надихати.
Раннє дитинство в творчій родині Астрахані
Астрахань, з її широкими Волгою та провінційним шармом, стала колискою для маленької Насті Заворотнюк. Батько, Юрій Андрійович Заворотнюк (1945–2014), працював телережисером, а мати, Валентина Борисівна, народна артистка Росії, сяяла на сцені Астраханського театру юного глядача. Дім гудів від розмов про репетиції, прем’єри та жартів – ідеальне середовище для дівчинки, яка мріяла про мистецтво.
З дитинства Настя відвідувала уроки вокалу й танців, а вечорами засипала під історії мами про ролі. Ця атмосфера закаліла характер: актриса згодом згадувала, як у школі ставила аматорські вистави для однокласників. Переїзд до Москви після школи став логічним кроком – у 1991-му вона вступила до Школи-студії МХАТ на курс Олега Табакова, де одразу вирізнялася енергією та природним талантом.
Табаков, легендарний наставник, помітив у ній іскру комедійної актриси. “Вона грає так, ніби народилася з текстом у руках”, – казав він про молоду студентку. Ці роки стали фундаментом: дисципліна, наполегливість і любов до сцени визначили всю кар’єру Анастасії.
Театральний дебют і перші кроки в кіно
У 1993 році, щойно закінчивши МХАТ, Заворотнюк увійшла до трупи Театру Олега Табакова. Десять років тут – це 29 ролей, від наївної Варі в “Страстях по Бумбарашу” до бунтарки Тані в “Матросской тишине”. Кожна вистава була як маленька перемога: глядачі реготали з її імпровізацій, критики хвалили пластику та емоційну глибину.
Улюбленою роллю лишилася Варя – проста дівчина з великим серцем, що віддзеркалювала саму Настю. У 2004-му вона перейшла до театру “Антологія”, де зіграла Жанет у “Міфі про Дон-Жуана” та Катю в “Психу”. Театр для неї був святинею: “Кіно – це спалах, а сцена – вічний вогонь”, – ділилася актриса в інтерв’ю.
Кінодебют стався раніше, у 1991-му – роль Машеньки в екранізації Набокова. Потім епізоди в “П Limits шляху” та “Хованщині”, але справжній прорив чекав попереду. Ці ролі навчили терпіння: знімання могли тривати роками, а схвалення приходило не одразу.
Тріумф у “Моїй прекрасній няні”: роль, що змінила все
2004 рік: кастинг на ситком “Моя прекрасна няня”. Режисери шукали харизматичну “простушку” – і знайшли Настю. Вікторія Пруткова, няня з Маріуполя, що закохується в олігарха Максима Шаталіна, стала феноменом. Серіал дивився весь пострадянський простір: 700 серій, рейтинги зашкалювали, саундтрек “Большая девочка” став гімном покоління.
Заворотнюк не просто грала – вона жила Вікою. Її манера говорити, жести, сміх робили героїню живою. “Це роль мого життя, бо в ній я побачила себе молодою – наївною, але сильною”, – зізнавалася актриса. Серіал приніс лаври: премія “Золотий Остап” за найкращу комедійну роль, номінації на ТЕФІ.
Після успіху посипалися пропозиції: “Код Апокаліпсиса” (2007), де вона грала журналістку в апокаліптичному трилері; “Неідеальна жінка” (2008) – комедія про кохання. Перед зйомками серіалу актриса вагалася, але Табаков підштовхнув: “Іди, Настя, світ чекає твоєї посмішки”.
| Рік | Проєкт | Роль | Жанр |
|---|---|---|---|
| 2004–2009 | Моя прекрасна няня | Вікторія Пруткова | Ситком |
| 2007 | Код Апокаліпсиса | Олена | Фантастика |
| 2008 | Неідеальна жінка | Ольга | Комедія |
| 2017 | Прокляття сплячих | Марія | Детектив |
| 2021 | Каспій 24 | Ганна | Драма |
Таблиця ключових ролей демонструє еволюцію від комедії до драми (джерела: kino-teatr.ru, uk.wikipedia.org). Кожна робота розкривала нові грані: від легковажної няні до сильної жінки в кризі.
Особисте життя: кохання, розлучення та материнство
Любов для Заворотнюк була як вистава – бурхлива, з драмою та хепі-ендом. Перший шлюб з бізнесменом Дмитром Стрюковим (1999–2009) подарував дочку Анну (Мілу, народжена 2001-го). Розлучення було болісним: суди за опіку, але Настя залишилася близькою з донькою. “Діти – це мій якір у штормі слави”, – казала вона.
У 2014-му зустріла Петра Чайковського, фігуриста та бізнесмена. Їхній роман став казкою: весілля, син Майкл (2018, США). Петро став опорою, особливо під час хвороби. У 2026-му Анна живе в Дубаї, виховує сина Марселя (народжений 2 квітня 2025-го), Майкл росте в Москві. Сім’я тримається разом, згадуючи Настю з теплом.
- Анна-Міла: Модель, блогерка, копія мами – у 2025-му стала мамою, продовжує справу.
- Майкл: Народжений під час хвороби мами, символ надії; у 2026-му йому 8 років.
- Петро: Підтримував лікування, зараз веде тихе життя з сином.
Ці зв’язки робили Анастасію сильнішою: материнство додавало глибини ролям, а кохання – натхнення.
Тінь хвороби: шість років боротьби з гліобластомою
Весна 2019-го: під час зйомок “Провокатора” Настя відчула слабкість. Діагноз вдарив як блискавка – гліобластома мозку, агресивна пухлина 4 стадії. Операції в Москві, хімія, промінь у Німеччині та Ізраїлі, імунотерапія в США. Родина приховувала деталі, але чутки ширилися.
Актриса не сдавалася: у 2020-му знялася в “Каспії 24”, попри втому. “Я борюся не за себе, а за дітей – вони мають бачити сильну маму”, – поділилася в колі близьких (tsn.ua). Петро продав активи на лікування, дочка відмовилася від кар’єри заради мами. Але пухлина прогресувала: параліч, реанімації. 29 травня 2024-го серце зупинилося вдома в Москві.
Смерть шокувала фанатів: прощання пройшло тихо, без помпи. Родина попросила поваги до приватності.
Цікаві факти про Анастасію Юріївну Заворотнюк
- Перша роль у 15 років – у маминій виставі Астраханського ТЮЗу, де вона грала мишку.
- У “Моїй прекрасній няні” імпровізувала 70% реплік, що стало родзинкою серіалу.
- Заслужена артистка РФ (2019), лауреатка ТЕФІ та “Золотого Остапа”.
- Мріяла про роль у Голлівуді, але після хвороби зосередилася на родині.
- Любила готувати борщ по-українськи – данина ролі Віки з Маріуполя.
- У 2021-му таємно знялася в “Приставах”, останній проєкт.
Ці деталі розкривають людину за маскою зірки – теплу, з гумором і пристрастю до життя.
Спадщина, що живе в серцях і на екранах
Навіть після відходу Анастасія надихає: серіали переглядають онлайн, театральні ролі згадують колеги. Дочка Анна веде Instagram мами, ділиться спогадами, онук Марсель – продовження роду. Її історія боротьби мотивує онкопацієнтів: фонди цитують Настю як приклад стійкості.
У 2026-му, коли “Моя прекрасна няня” виходить на стрімінгах, мільйони посміхаються Віці. Заворотнюк залишила не просто ролі – емоції, що гріють душу. Її сміх лунає в пам’яті, нагадуючи: життя – це вистава, де головне грати щиро.
Родина тримається: Петро зосередився на Майклі, Анна будує нове життя в Дубаї. Спадщина зірки – у цих історіях сили та любові, що не згасають.