Дмитро Ярош, той самий незламний воїн з позивним “Яструб”, на початку 2026 року стоїть пліч-о-пліч з бійцями Української добровольчої армії. Він координує дії добровольців на ключових ділянках фронту, мотивує тисячі побратимів і не мовчить у соцмережах, де його слова лунають як наказ до бою. Замість тилових кабінетів – інспекції підрозділів, зустрічі з легіонерами та гострі коментарі про загрози державності. Де зараз Ярош? В Україні, на передовій боротьби за незалежність, очолюючи УДА.
Його дні наповнені не гламурними інтерв’ю, а реальними справами: від розподілу логістики для загонів до закликів тримати стрій перед новою хвилею ворожих атак. У Facebook @dyastrub він вітає з Новим 2026 роком, наголошуючи на впевненості в завтрашньому дні, а в блогах на OBOZREVATEL розбирає геополітичні пастки. Це не відхід від справ – це стратегічний центр, де досвід Майдану і Донбасу переплавляється в перемогу.
Але щоб зрозуміти, чому Ярош досі в епіцентрі подій, варто зануритися в його шлях. Від промислового Кам’янського до окопів Харківщини – це історія людини, яка перетворила гнів на силу нації.
Ранні роки: вогонь націоналізму на сході України
У серці промислового гіганта Дніпродзержинська, нині Кам’янське, 30 вересня 1971 року з’явився на світ Дмитро Анатолійович Ярош. Батько-слюсар і мати з вагонобудівного заводу вклали в сина любов до праці, але юний Діма вже тоді чував шепіт історії про козаків і УПА. Закінчивши школу №24 у 1988-му, він одразу кинувся в вир національного відродження – підняв перший синьо-жовтий прапор на сході області, вступив до Української Гельсінської спілки.
Армійська служба в ракетних військах Радянської армії – спочатку в Білорусі, потім під Іркутськом – стала для нього школою характеру. Там, серед чужих земель, Ярош голодував за Україну, відмовляючись від м’ясного раціону, і планував антиімперські акції. Повернувшись, працював на заводі, але душа тягнула до боротьби. У 1994-му – член-засновник “Тризубу” ім. Бандери, де очолив чоти, курені й коші Наддніпрянського краю.
Ці роки загартували його як стратега. З 1996 по 1999 – голова центрального проводу організації, а з 2007 – повноцінний голова. Дрогобицький педуніверситет у 2001-му дав педагогічну освіту, але справжній університет – це вуличні акції та антиімперські марші. Ярош не просто говорив – діяв, перетворюючи сходи на осередок націоналізму.
Від Тризуба до Антиімперського фронту: корені боротьби
Коли інші святкували Незалежність за чаркою, Ярош будував мережу. “Тризуб” під його керівництвом став кузнею кадрів – від вуличних чот до загальнонаціональних акцій. У 2007-му він ініціював Міжнародний Антиімперський Фронт, об’єднавши патріотів з Європи та світу проти московської експансії. Це не абстрактні декларації: реальні плани, як-от повстання в Білорусі 1991-го, хоч і нереалізовані, показали його далекоглядність.
У 2010-му склав повноваження, але повернувся провідником у 2012-му. Тоді ж з’явилися книги: “Шлях нації”, “Українська революція: ХХІ століття” – маніфести, що надихали тисячі. Його стиль – прямий, як кулак: свобода або смерть, без компромісів. Цей фундамент вибухнув на Майдані.
Перехід до координації Націоналістичного руху зробив Яроша тінню влади – він бачив слабкості еліт і готував ґрунт для революції. Без цих років не було б лідера, здатного мобілізувати націю в годину Y.
Революція Гідності: Ярош як символ опору
Кінець листопада 2013-го: бруківка Грушевського тремтить під ногами “беркутівців”. Ярош, з мегафоном у руці, створює Самооборону Майдану, а згодом – “Правий Сектор”. Це не просто угруповання – об’єднання “Тризубу”, УНА-УНСО, “Патріотів України” для повалення режиму. 20 лютого 2014-го – переговори з Януковичем, де його голос став стіною.
“Правий Сектор” став міфом: росіяни лякали “Ярошем” дітей, а Кремль виписував ордери на арешт. Ярош балотувався в президенти – 0,7% голосів, але символічний удар по системі. Його візитівки з погрозами окупантам стали легендою, знаходячись у кишенях полонених росіян.
Цей період – вершина емоцій: сльози за загиблими Небесною Сотнею, лють проти зради. Ярош не ховався – стояв на барикадах, перетворюючи хаос на організований опір.
Війна на Донбасі: від ДУК до УДА
Літо 2014-го: Добровольчий Український Корпус “Правого Сектору” (ДУК) йде на фронт. Ярош командує батальйонами в Пісках біля Донецька. 21 січня 2015-го – поранення від “Градів”: осколковий перелом плеча, голова в крові. Одужав у Дніпрі, але рука так і нагадує про ціну.
Вихід з “Правого Сектору” у листопаді 2015-го – не зрада, а еволюція. Грудень того ж року: народжується Українська Добровольча Армія (УДА) на базі 5-го і 8-го батальйонів ДУК. Сьогодні УДА – потужне формування в складі ЗСУ: загони “Південь” у 28-й ОМБр, штурмові полки “Арей”, медбат “Госпітальєри”. Тисячі добровольців утримують фронт від Харківщини до Півдня.
Ярош – командувач: логістика, мотивація, інспекції. У 2022-му ускладнення поранення – операція в Дніпрі. Але він не зупиняється: нагороджує бійців, презентує календар УДА на 2026-й.
| Дата | Подія |
|---|---|
| 2014 | Створення ДУК ПС |
| Грудень 2015 | Заснування УДА |
| 2022–2026 | Бої в складі ЗСУ, календар 2026 |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, focus.ua.
Перед таблицею варто наголосити: УДА – не просто бійці, а символ добровольчого духу, що доповнює регулярну армію.
Політична кар’єра: від Ради до радника СБУ
Народний депутат VIII скликання від 39-го округу (29,76% голосів) – заступник голови комітету нацбезпеки. Безпартійний з 2015-го, але голосував за ключові реформи. Кандидат у президенти 2014-го з програмою люстрації та армії.
Радник Головнокомандувача ЗСУ Залужного (2021, коротко), з лютого 2024 – радник Голови СБУ. Нагороди: “Народний Герой України” (2015), Богдана Хмельницького I–III ступенів (2016–2025). Не в опозиції – партнер влади у боротьбі.
- Депутатські ініціативи: Закони про оборону, люстрацію – детально проривав бюрократію.
- Радник ролі: Контрдиверсії, розвідка – практичні поради з фронту.
- Нагороди: Іменна зброя від Порошенка (2018), медалі за Незалежність.
Ці ролі підкреслюють: Ярош – не популіст, а практик, чиї ідеї оживають на полі бою.
Де зараз Дмитро Ярош: щоденний бій за державність
Станом на лютий 2026-го Ярош – в Україні, базується поблизу фронту чи в Кам’янському. Координує УДА: штурмовий полк “Арей”, загони “Південь”, госпітальєри. Фото з Харківщини 2024-го – “трохи жарко” – показують стиль: з побратимами в окопах.
Активний у медіа: пости про мобілізацію, критику корупції. Зустрічі з грузинськими легіонерами, нагородження. Не воює безпосередньо через поранення, але керує тисячами – стратег, що тримає стрій. УДА презентує календар 2026-го – символ непереможності.
- Інспекція підрозділів – Харківщина, Донеччина.
- Логістика та мотивація – гуманітарка, підготовка.
- Публічні заклики – FB, блоги для єдності.
Його присутність – як маяк: ви не повірите, але в 54 він енергійніший, ніж у 40.
Останні заяви: голос Яроша у 2026-му
18 листопада 2025-го на glavcom.ua: “Державність під загрозою… Тримати стрій!” Блог на obozrevatel: “Українці не будуть на побігеньках ні у Сходу, ні у Заходу”. Привітання 2026-го: “Рік впевненості, мудрості, перемоги”. Критикує еліти, але фокус – єдність проти ворога.
Його слова – не порожні: мотивують добровольців, тиснуть на владу. Уда – машина перемоги, де Ярош – двигун.
Цікаві факти про Дмитра Яроша
- Планував повстання в Білорусі ще 1991-го – попередив Лукашенка за 30 років.
- Візитівки з погрозами знайшли в росіян – ZDF назвав “найнебезпечнішим у Європі”.
- Любить Біблію та тактику Суворова – поєднання духу й стратегії.
- Став дідусем двічі – Назар (2014), ще один онук (2016); син Дмитро – воїн УДА.
- FB – 217 тис. підписників: від фронтових фото до філософії нації.
Ярош і сучасна Україна: спадщина воїна
Його вплив – у добровольцях УДА, що стримують окупантів, у націоналістах, натхненних книгами. Критики бачать радикала, але реалії 2026-го доводять: без таких, як Ярош, фронт би впав. Він нагадує – перемога в єдності, вірі та дії. Поки ворог тисне, “Яструб” летить уперед, несучи вогонь свободи. А що буде завтра? Тільки бій покаже, але з такими лідерами Україна стоїть міцно.