Весняний вітер 8 травня несе з собою тихий шелест спогадів, коли Україна низько схиляє голову перед мільйонами, чиє життя обірвала Друга світова війна. Цей день, що припадає на річницю капітуляції нацистської Німеччини 1945 року, став символом не тріумфального маршу, а глибокої скорботи й примирення. У 2015-му його запровадили як День пам’яті та примирення, а з 2023-го — День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, державне свято з акцентом на жертви й героїв, чиї імена викарбувані в землі від Карпат до Донбасу.
Уявіть ледь помітний червоний мак на лацкані піджака — крихітний, але потужний нагадувач про кров, пролиту за свободу. Україна втратила понад 8 мільйонів своїх синів і дочок, ставши епіцентром жахіть окупації. Тут не про паради з гучними промовами, а про панахиди біля обелісками, свічки в вікнах і розмови в родинах про прадідів, які не повернулися з фронту. Цей день кличе пом’якшити серце болем минулого, аби уникнути його повторення.
Тепер зануримося в корені цієї дати, розплутуючи нитки від глобальної трагедії до української долі.
Історія запровадження: від ООН до української реальності
Генеральна Асамблея ООН у листопаді 2004 року, резолюцією A/RES/59/26, запропонувала світу відзначати 8 і 9 травня як Дні пам’яті та примирення — данину жертвам Другої світової, без акценту на перемогу одних над іншими. Це був жест солідарності, що народився з усвідомлення: війна не має переможців, лише скрушені долі. З 2005-го ці дати зазвучали в Європі, де 8 травня — День Європи, день капітуляції Вермахту в Берліні о 23:01 за київським часом.
Україна приєдналася до цієї традиції в переломний момент. 24 березня 2015 року Указом Президента Петра Порошенка № 169 запровадили День пам’яті та примирення 8 травня, замінивши радянський День Перемоги 9 травня на День перемоги над нацизмом у Європі — пам’ятний, але робочий. Така зміна відображала прагнення відійти від імперської спадщини, наблизившись до європейських стандартів. Гасло “Пам’ятаємо! Перемагаємо!” стало пульсом кампанії, нагадуючи: пам’ять — зброя проти забуття.
Еволюція тривала. У червні 2023-го Закон № 9278, підписаний Володимиром Зеленським, підніс 8 травня до державного свята — День пам’яті та перемоги над нацизмом, неробочий день. 9 травня залишився пам’ятним. За даними Київського міжнародного інституту соціології, популярність таких дат коливається: у 2024-му лише 11% назвали День Перемоги улюбленим святом, але шана жертвам об’єднує всіх. Ці зміни — не примха, а відповідь на виклики, коли російська агресія перекручує історію, видаючи себе за спадкоємця Перемоги.
Роль українців у Другій світовій: від фронтів до партизанських лісів
Україна опинилася в пеклі з перших днів: 1 вересня 1939-го бомбардування Львова, 22 червня 1941-го — вторгнення Вермахту. Шість років окопів, бункерів і руїн. Українці воювали на всіх фронтах: понад 7 мільйонів мобілізовано до Червоної армії, де кожен другий загинув, кожен другий виживший — інвалід. Вони штурмували Берлін, визволяли Відень, билися під Сталінградом.
Не лише в радянських лавах. Близько 120 тисяч служили в польській армії Андерса, до 80 тисяч — у США, 45 тисяч — у Канаді, тисячі в УПА, що протистояла обом окупантам. ОУН, створена 1929-го, проголосила Акт відновлення державності 30 червня 1941-го у Львові. Партизани в Карпатах, десантники під Києвом — українська кров просякала землю від Фландрії до Пекіна.
Окупація коштувала жахливо: Бабин Яр — 33 тисячі євреїв за два дні, Харків — масові розстріли, Волинь — трагедії сусідів. Вигнання нацистів почалося 1942-го під Ворошиловградом, завершилося 1944-го. Після — радянські репресії: депортація кримських татар, голод 1946–47. Україна внесла колосальний вклад у коаліцію, але заплатила ціную — 8 мільйонів життів, 285 мільярдів рублів втрат (за тогочасними мірками).
Символіка Дня пам’яті та примирення: червоний мак як вічний вогонь
Червоний мак розцвітає на полях Фландрії — метафора крові, що живить нове життя. Походить від вірша канадця Джона МакКрея “In Flanders Fields” 1915-го, натхненного Першою світовою. 1918-го американка Моїна Майкл закликала носити мак як символ пам’яті. У Британії Королівський легіон продає маки для ветеранів.
В Україні мак з’явився 2014-го з ініціативи УІНП, замінивши георгіївську стрічку. Носити його треба ліворуч, на рівні серця — жест скромної шани. У 2025-му кампанії роздавали мільйони паперових маків, з інструкціями: виріжте з червоної бумаги, додайте зелені листочки, чорний центр. Символ не лише жалоби, а й надії: мак проростає на руїнах, нагадуючи — з попелу постає сила.
Цікаві факти про День пам’яті та примирення
- У 2025-му, 80-річчя Перемоги, УІНП провів форум 16 жовтня з дискусіями про уроки війни — понад 500 учасників онлайн.
- Мак у фольклорі: українські міфи асоціюють його з пам’яттю предків, червоний колір — кров’ю героїв.
- У Європі 8 травня — День Європи з 1985-го, поєднуючи перемогу з єдністю.
- Перший мак в Україні роздавали 2015-го на Хрещатику — 10 тисяч штук за день.
- У 2024-му опитування КМІС показало: 70% українців підтримують акцент на пам’яті, а не парадах.
Ці перлини історії роблять день живим, ніби розмова з минулим за чаєм.
Традиції святкування: від панахид до родинних спогадів
День починається з тиші: о 9:00 — хвилина мовчання по всій країні. У Києві — панахида на Михайлівській площі, покладання квітів до Небесної Сотні та меморіалів. Місцеві громади організовують концерти духової музики, виставки фото з фронтів. У школах — уроки пам’яті з маком на партах.
- Прикріпіть мак: символ єдності поколінь.
- Запаліть свічку ввечері: акція “Свічка пам’яті” в вікнах, як у День Гідності.
- Відвідайте меморіал: розкажіть дітям про діда-ветерана.
- Поділіться історією: соцмережі #ПамятаємоПеремагаємо заполонюють спогадами.
- Уникайте алкоголю: фокус на шані, не гулянках.
Після списку традицій оживає дух: у Львові — марші гідності, на сході — вшанування полеглих від російських обстрілів. У 2025-му Президент Зеленський у зверненні наголосив: “Зло програє, бо ми живемо”. Традиції еволюціонують, але серце — скорбота.
Сучасне значення: уроки для сьогодення й майбутнього
У часи повномасштабної агресії Росії День набуває гостроти. Росія марширує 9 травня з “Можемо повторити”, ігноруючи Бучу й Маріуполь — ехо нацизму. Україна ж, як у 1945-му, бореться за життя. Зеленський 2025-го сказав: “Дякую!” воїнам — найкраща нагорода. Пам’ять протидіє пропаганді, де СРСР “один переміг”.
Міжнародно: солідарність з ЄС, де 8 травня — свято миру. Тренди: цифрова пам’ять — VR-екскурсії бункерами, подкасти ветеранів. Для молоді — челенджі з маком, де діляться сімейними архівами. Це не ностальгія, а щит від рецидивів агресії.
Цікава статистика: масштаби втрат у цифрах і порівняннях
Щоб осягнути глибину трагедії, зазирнемо в таблицю втрат — холодні цифри, що кричать болем. Дані з УІНП та історичних досліджень.
| Категорія втрат | Україна | Світ (орієнтовно) |
|---|---|---|
| Загальні людські втрати | Понад 8 млн | 50–85 млн |
| Військові (ЧА від України) | ~3,5 млн загиблих | ~25 млн |
| Цивільні жертви окупації | ~4 млн | ~40 млн |
| Мобілізовані до Вермахту/примусово | ~2,5 млн | – |
| Економічні втрати (млрд руб. 1941) | 285 | ~4000 (СРСР) |
Джерела: uinp.gov.ua, uk.wikipedia.org. Кожен п’ятий українець не дожив до миру — 25% населення. Порівняно з іншими: Польща — 17%, Франція — 1,3%. Цифри вражають, спонукаючи берегти мир.
Цей день — місток від болю 1945-го до стійкості 2026-го. Мак цвіте, нагадуючи: героїв не забути, уроки — втілити. А завтра? Розмова триває в кожному серці, готовому до миру.