Софійська площа в Києві 22 січня 1919 року пульсувала серцем нації. Десятки тисяч українців, загорнуті в синьо-жовті прапори, стояли пліч-до-пліча під морозним небом, слухаючи гучний універсал Директорії. Того дня Західноукраїнська Народна Республіка злилася з Українською Народною Республікою в єдину соборну державу – Акт Злуки став вічним символом єдності. День Соборності України щороку 22 січня нагадує про цю подію, підкреслюючи, як духовна сила перемагає розколи.
Цей день не просто дата в календарі, а живий пульс історії, що б’ється в кожному, хто тримається за руки в “живому ланцюзі”. Від першого масового святкування в 1939-му до акцій у 2026-му по всьому світу, соборність еволюціонує, набираючи сили в часи випробувань. Акт Злуки не лише об’єднав землі, а й запалив іскру, яка горить досі, надихаючи на перемогу.
Корені соборності: від гетьманських мрій до революційних зусиль
Ідея соборності проростала крізь століття, як коріння могутнього дуба, що пронизує землю в пошуках єдності. Ще Богдан Хмельницький у 1654-му мріяв про об’єднання з московським царем, але Руїна XVII століття розірвала мрії на шматки. Іван Мазепа на Полтаві 1709-го шукав союзників у Карла XII, аби вирвати Україну з імперських лещат. Петро Дорошенко в 1660-х роках намагався з’єднати лівий і правий береги Дніпра, а Пилип Орлик у Конституції 1710-го закликав до “всієї України неподільної”. Ці спроби, хоч і трагічні, сіяли насіння соборності.
У XIX столітті література оживила мрію. Тарас Шевченко в “І мертвим, і живим, і ненарожденним…” гримів: “У нас на Вкраїні милії слова солодкі, розбійницькі, як уся наша земля”. Його поезія, наче вогонь, запалювала серця, малюючи Україну від Сяну по Дон. Іван Франко, “Каменяр” української думки, у творах на кшталт “Мойсей” зображав єдність як священний обов’язок. Гімн “Ще не вмерла України…” Павла Чубинського і Михайла Вербицького став першим гаслом соборності – від Карпат до Чорного моря. Ці митці не просто писали, вони ковали національну душу, роблячи єдність не абстракцією, а живим покликом.
Наприкінці XIX століття інтелектуали радикалізували ідею. Михайло Драгоманов у “Братстві тарасівців” 1891-го вимагав соборної від Сяну по Кубань. Микола Міхновський у брошурі “Самостійна Україна” 1900-го малював кордони від Карпат до Кавказу. Ці тексти, ніби мости через прірви імперій, готували ґрунт для революції 1917–1921 років.
Акт Злуки 1919: кульмінація революційних зусиль
Революція 1917-го оживила мрії. 20 листопада 1917-го Центральна Рада видала III Універсал, проголошуючи УНР на Наддніпрянщині. 1 січня 1918-го IV Універсал закріпив незалежність – саме 22 січня, що стало знаком долі. На заході 19 жовтня 1918-го у Львові народилася ЗУНР, охопивши Галичину, Буковину й Закарпаття.
Об’єднання дозріло швидко. 1 грудня 1918-го в Фастові делегації УНР і ЗУНР підписали Передвступний договір – перший міждержавний акт революції. 3 січня 1919-го Українська Національна Рада ЗУНР у Станіславі ратифікувала його. 21 січня в Хусті Закарпаття приєдналося до УНР. А 22 січня на Софійській площі, під аркою з лоз і калини, о 12:00 Лонгин Цегельський передав грамоту голові Директорії Володимиру Винниченку. Федір Швець зачитав Універсал: “Однині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України – Галичина, Буковина, Угорська Русь і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України…” (uk.wikipedia.org).
Церемонія вражала: богослужіння о 9:00, хор Миколи Стеценка співав гімн, молебень відправив митрополит Василь Липківський. Військовий парад під проводом Євгена Коновальця пройшов з гарматами й прототанками – демонстрація сили перед більшовиками. Наступного дня Трудовий конгрес підтвердив Злуку. ЗУНР стала Західною областю УНР, тризуб – єдиним гербом. Та війна зруйнувала державу: Зятківський договір 1919-го, Варшавський 1920-го з Петлюрою, Ризький мир 1921-го роздерли землі.
Заборона і відродження: від радянської темряви до Хуста 1939-го
Радянська окупація стерла спогади. Соборність ховали в еміграції та західних землях. Та 22 січня 1939-го в Хусті, столиці Карпатської України, 30 тисяч закарпатців – у вишиванках, з возами й поїздами – утворили першу масову маніфестацію. Василь Ґренджа-Донський згадував: “Прапори, пісні, єдність попри кордони”. Це було вибухом надії перед угорською навалою.
У діаспорі та підпіллі ідея жила. ОУН 1929-го адаптувала гасло “від Сяну по Кавказ”. Лише 1999-го Указ Леоніда Кучми №42 встановив свято офіційно. Янукович 2011-го перейменував на “День Соборності та Свободи”, та Порошенко 2014-го повернув оригінал Указом №871.
Цікаві факти про День Соборності України
- Київ 1919-го був під загрозою: денікінці й більшовики наступали, парад з прототанками лякав ворогів.
- Територія УНР+ЗУНР сягала 1,6 раза сучасної України, включаючи частини Польщі й Чехословаччини.
- Живий ланцюг 1990-го з’єднав 0,5–3 млн людей – рекорд для Європи.
- У 2022-му ланцюг утворили в Антарктиді біля станції “Вернадський”.
- Міф про “несправжню Злуку”: акт був символічним, але юридично ратифікованим – повне об’єднання зірвали війни (uinp.gov.ua).
- Січові стрільці з Галичини стали елітою УНР, з’єднавши Захід і Схід у бою.
Ці перлини історії роблять свято не сухим фактом, а пригодою нації.
Живий ланцюг: від 1990-го до глобальних акцій 2026-го
21 січня 1990-го мільйони українців простягнули руки від Івано-Франківська через Львів, Рівне до Києва – 400 км єдності. Ця акція, організована Народним Рухом, стала прологом до Незалежності. У 2000-х традицію відродили на мосту Патона: 2011-го в Києві понад 2000, у Львові 5000.
У 2026-му, попри війну, акції не вщухли. У Чикаго вшанували 107-му річницю з діаспорою. У Токіо, Аргентині, Стокгольмі дипломати й громади утворили ланцюги єдності. На ТОТ українці ризикнули фотоакціями спротиву. Студенти у Вінниці, школярі по всій країні – єдність пульсує, як серце.
| Рік | Масштаб | Особливості |
|---|---|---|
| 1939, Хуст | 30 тис. осіб | Перше масове, з возами й прапорами |
| 1990 | 0,5–3 млн | 400 км від Заходу до Києва |
| 2011, Київ | 2000+ на Патона | Пік відродження |
| 2026 | Глобальні акції | Японія, Аргентина, ТОТ – попри агресію |
Таблиця базується на даних uk.wikipedia.org та uinp.gov.ua. Порівняння показує еволюцію від локального до планетарного.
Сучасне значення: соборність у часи війни та деокупації
У 2026-му соборність – не романтика, а зброя. Національна єдність – умова спротиву агресії, де фронт і тил зливаються в кулак (uinp.gov.ua). Деокупація Криму, Донбасу, Запоріжжя – продовження Злуки. Гасла “В єдності сила!”, “Соборність сьогодні – єдність фронту і тилу” лунають від Софії до Харкова.
Опитування показують: 90% українців бачать єдність як ключ до Перемоги. Армія, волонтери, біженці – всі частини єдиного тіла. Соборність еволюціонує: від територіальної до громадянської, де кримські татари, роми, угорці разом будують майбутнє.
Традиції святкування: від уроків до флешмобів
Сьогодні День Соборності оживає в школах квестами, флешмобами, уроками про Коновальця чи Шептицького. У містах – концерти, марші, вишиванкові коридори. Організуйте “ланцюг” у дворі: тримайтеся за руки, співайте гімн – прості кроки множать силу.
Регіональні родзинки додають шарму: у Львові – шевченківські читання, на Закарпатті – гуцульські танці. У часи дронів і окопів акції онлайн з’єднують ТОТ з материком. Це не ритуал, а нагадування: єдність – як ріка, що несе до океану Перемоги.
Уявіть, як ваші руки в ланцюзі торкаються сердець побратимів по світу – від Антарктиди до Токіо. Соборність кличе вперед, бо Україна – неподільна, жива, непереможна.