Двічі на тиждень, у напруженій атмосфері львівських вулиць, збиралися вони – греко-католицькі священики, інтелігенти, представники селянства – щоб окреслити долю свого народу. 2 травня 1848 року Головна Руська Рада народилася в вихорі революційних подій, ставши першим легальним політичним осередком українців Галичини. Ця організація не просто вимагала прав – вона прокидала національну свідомість, проголошуючи єдність з 15-мільйонним українським народом і кидаючи виклик польському домінуванню.
Під час “Весни народів” у Австрійській імперії львів’яни бачили, як поляки створюють Центральну Раду Народову, мріючи про відродження Речі Посполитої в старих кордонах. Русини, як тоді називали українців, не могли мовчати. З ініціативи митрополії УГКЦ у залі консисторії собору Святого Юра вони зібралися, обрали 30 членів і проголосили Головну Руську Раду – голос простого люду проти елітарних амбіцій.
Її мета звучала просто, але революційно: захист прав русинів перед Віднем, поділ Галичини на етнічні провінції, введення рідної мови в школи й адміністрацію. За три роки існування Рада видала газету, скликала з’їзди, підняла національний стяг і навіть сформувала збройні загони. Це був не ефемерний спалах – а фундамент сучасного українського руху в регіоні.
Заснування в революційному полум’ї
Революція 1848 року прокотилася Європою як лісова пожежа, спалюючи феодальні бар’єри й запалюючи серця поневолених. У Галичині, де поляки контролювали більшість посад, а русини становили селянську більшість, напруга досягла піку. 19 квітня 1848-го греко-католицька громада подала петицію до імператора Фердинанда I з вимогами руської мови в освіті та друкарні. Відповідь не забарилася – революційний хаос дав шанс.
2 травня, у святому Юрському соборі, зібралося близько 60 делегатів. Вони обрали раду з 30 постійних членів, затвердили статут і маніфест. Засідання проходили двічі на тиждень, а підпорядковані “менші ради” – близько 50 по Галичині – збирали підписи й організовували селян. Австрійська влада, зацікавлена послабити поляків, спочатку толерувала цей осередок лояльності монархії.
Ця подія нагадувала перші кроки дитини, яка вчиться стояти: хитко, але впевнено. Рада не була радикальною – вона підкреслювала вірність цареві, але вимагала етнічної справедливості. Саме ця лояльність дозволила їй вижити перші місяці.
Лідери та структура: духовенство на чолі
Григорій Яхимович, єпископ-помічник Львівський, народжений 1792 року в Підберцях під Львовом, став першим головою. Цей енергійний священик, викладач релігії в університеті й ректор гімназії, бачив у революції шанс для свого народу. Під його проводом Рада видала ключові документи, але здоров’я змусило його відійти – посаду фактично перейняв заступник Михайло Куземський.
Куземський, крилошанин митрополичої капітули (1809–1879), став серцем організації. Священик з Підкарпаття, він проводив більшість засідань, ініціював Собор руських вчених і культурні проекти. Другим заступником був юрист Іван Борисикевич, секретарями – о. Михаїл Малиновський і Теодор Леонтович. Рада мала відділи: політичних прав, шкільництва, селянських справ, фінансів.
Серед членів блищали Яків Головацький – фольклорист, що очолив нову кафедру руської словесності, та інші інтелігенти. Хоч повний список не зберігся повністю, відомо, що це були 30 “чесних русинів грецького обряду”, народжених у Галичині. Духовенство домінувало, бо саме воно мало освіту й авторитет серед селян.
| Посада | Ім’я | Роль та внесок |
|---|---|---|
| Голова (1848) | Григорій Яхимович | Ініціатор заснування, маніфести, петиції до Відня |
| Заступник, голова (1849–51) | Михайло Куземський | Організація засідань, культурні ініціативи, Собор вчених |
| Заступник | Іван Борисикевич | Юридична підтримка, статут Ради |
| Секретар | о. Михаїл Малиновський | Документообіг, листування |
| Ключовий член | Яків Головацький | Кафедра в університеті, просвіта |
Дані з Енциклопедії історії України (resource.history.org.ua) та сайту Центру міської історії (lia.lvivcenter.org).
Структура нагадувала парламент: постійні члени радилися, місцеві ради виконували. Це дозволило охопити села й міста, де селяни вперше відчули свій голос.
Політичні маніфести та ключові вимоги
10 травня 1848-го Рада видала маніфест – гучний заклик до народу. “Ми русини галицькі належимо до великого руського народу, котрий говорить однією мовою та складає 15 мільйонів”, – проголошувалося там. Документ підкреслював вірність конституційному цареві, підтримку реформ і права поневолених народів. Цитата з тексту: “А тепер Браття завірте нам Русинам! і будьте переконані, що тілько на такій дорозі станемося тим, — чим бити повиннисьмо”.
Головні вимоги оформлені в петиціях: поділ Галичини на східну (руську, з центром у Львові чи Перемишлі) та західну (польську); об’єднання Галичини, Буковини й Закарпаття в одну провінцію; руська мова в уряді, судах, школах; окрема кафедра руської мови в Львівському університеті; зрівняння прав духовенства. Зібрали 200 тисяч підписів за поділ – масовий рух!
Рада брала участь у виборах до австрійського парламенту: 25 русинів з 100 від Галичини. Делегація їздила до Відня й Кромержижа, де створили фракцію галицьких русинів. Проти стояли поляки з Центральною Радою Народовою та псевдоруським “Руським Собором” – спробою поляків розділити українців.
- Поділ Галичини: етнічний принцип, щоб уникнути польської гегемонії.
- Мовні права: українська (руська) як друга офіційна в східній провінції.
- Земельна реформа: Рада схвалила скасування панщини в 1848-му, захищаючи селян.
- Адміністративні посади: для русинів у школах і судах.
Ці пункти не були утопією – Відень пішов на поступки з кафедрою (Головацький) та газетою. Але повний поділ заблокували поляки.
Культурне відродження: від газети до матиці
Політика без культури – як дерево без коріння. Рада це розуміла. 15 травня 1848-го стартувала “Зоря Галицька” – перша україномовна газета Галичини, що друкувала маніфести, новини й поезію. 19 жовтня скликали Собор руських вчених – 36 інтелектуалів заснували “Галицько-Руську матицю” для підручників і книг.
У 1850-му відкрили Народний дім у Львові – осередок просвіти. Кафедра руської словесності в університеті стала магнітом для молоді. Рада фінансувала видання, школи, навіть хори. Це був культурний вибух: селяни вперше читали рідною мовою, інтелігенція формулювала ідентичність.
Внутрішні тертя додавали перцю: консервативне крило (ієрархія) хотіло лояльності Відню, ліберали (Головацький) – ширших свобод. Але компроміс тримав усіх разом.
Військова міць і національна символіка
Революція вимагала не лише слів – Ради організувала національну гвардію в Бережанах, Жовкві, Стрию, Тернополі, Яворові. На Прикарпатті постала народна самооборона, а 1849-го – Руський батальйон гірських стрільців (1400 вояків, 6 сотень). Цей добровольчий підрозділ австрійської армії бився проти угорських революціонерів, фіксуючи українські команди вперше офіційно.
Символи надихали: 18 травня ухвалили синьо-жовтий прапор і золотого лева на блакитному полі – герб Галицько-Волинського князівства. 25 червня стяг замайорів над ратушею Львова, але поляки зняли його за дні. Цей епізод став першим публічним тріумфом українського стяга – символом, що живий досі.
Батальйон і гвардія показали: русини не лише моляться – вони захищають землю. Це заклало традицію української військової єдності в Галичині.
Цікаві факти про Головну Руську Раду
- Перший синьо-жовтий над ратушею: 25 червня 1848-го, піднятий анонімно, знятий за тиждень – але фото й спогади зберегли легенду.
- Батальйон стрільців: 1400 добровольців, команди українською – прообраз Січових стрільців.
- 200 тис. підписів: за поділ Галичини – масовість перевершила польські петиції.
- “Зоря Галицька”: 1848–1857, друкувала маніфести, що читали в селах при свічках.
- Собор вчених: 36 учасників, народження матиці – старт “Просвіти” на 50 років раніше.
Ці перлини роблять Раду не сухим фактом, а живою історією.
Протистояння полякам і австрійський абсолютизм
Поляки з Центральною Радою Народовою бачили Галичину своєю, мріючи про автономію з домінуванням. Їхній “Руський Собор” – фальшивий руський рух – збирав “підписи” від полонізованих. Рада протистояла: окремі делегації до Відня, слов’янський конгрес у Празі. Збір підписів став битвою – русини перемогли кількістю.
Австрійці грали двояку гру: давали культурні поступки, блокуячи політичні. Після поразки революцій 1849-го абсолютизм повернувся. У червні 1851-го Раду розпустили, перетворивши на комісію з Народного дому. Куземський і Яхимович відійшли, але насіння проросло.
- 1848: Заснування, маніфести, стяг.
- 1849: Батальйон, вибори, петиції.
- 1850: Матиця, дім.
- 1851: Розпуск.
Ця хронологія показує динаміку: від ейфорії до реалій.
Спадщина, що пульсує в сучасності
Головна Руська Рада запустила ланцюгову реакцію: народовці 1870-х, “Просвіта”, ЗУНР 1918-го наслідували її модель. Синьо-жовтий став державним, лев – регіональним гербом. Вона навчила балансувати між лояльністю й націоналізмом, формуючи еліту.
Сьогодні, в часи викликів, її приклад надихає: єдність народу сильніша імперій. Русини Галичини стали українцями – завдяки тій Раді, що народилася в революційному вогні. Історія не закінчується – вона кличе продовжувати.