Кулі, що прогриміли 12 квітня 1861 року біля форту Самтер у Південній Кароліні, розірвали не просто фортечні мури, а серце американської нації. Громадянська війна в США протистояла Союзу північних штатів промисловцям і фермерам вільної праці проти Конфедерації південних плантаторів, які захищали рабство як основу свого світу. За чотири криваві роки полягло від 620 тисяч до 750 тисяч солдатів — більше, ніж у всіх інших війнах США разом узятих, — а країна ледь не розпалася на шматки.
Цей конфлікт народився з глибоких тріщин: економічних, соціальних і моральних. Північ, з її фабриками, залізницями та іммігрантською робочою силою, бачила в рабстві пережиток минулого, що гальмує прогрес. Південь же, де бавовна була королем, а раби — основним капіталом, сприймав скасування неволі як загрозу існуванню. Вибори Авраама Лінкольна в 1860-му стали іскрою, яка запалила порох.
Війна завершилася капітуляцією конфедератів у 1865-му, скасуванням рабства та початком Реконструкції, але шрами лишилися. Сьогодні, коли Америка сперечається про статуї генералів Конфедерації чи расову нерівність, відлуння тих пострілів чути в кожній дискусії про єдність.
Глибокі причини Громадянської війни в США: рабство як порохова бочка
Уявіть дві Америки, що росли пліч-о-пліч, але коріння мали різні. Північні штати перетворювалися на промислових гігантів: фабрики Філадельфії та Нью-Йорка гуділи паровими машинами, залізниці стелилися на Захід, а іммігранти з Європи ставали робочою силою майбутнього. Південь же тримався аграрного ладу — величезні плантації Вірджинії, Міссісіпі та Алабами живили світ бавовною, тютюном і рисом, але цілью праці слугували 4 мільйони афроамериканських рабів.
Конфлікт загострювався десятиліттями. Компроміс 1820 року щодо Міссурі тимчасово розділив нові території на вільні та рабовласницькі, але акт Канзас-Небраска 1854-го розпалив “Криваве Канзас” — партизанську війну за долю рабства на кордоні. Рішення Верховного суду у справі Дред Скотта 1857-го оголосило афроамериканців “немайбутніми громадянами”, підлило масла у вогонь. А книга Гаррієт Бічер-Стоу “Хатина дядька Тома” 1852-го розбурхала аболіціоністів Півночі, перетворивши моральний протест на масовий рух.
Політична сцена кипіла: Демократи розкололися, республіканці Лінкольна обіцяли заблокувати рабство на нових землях. Південні еліти бачили в цьому не просто обмеження, а апокаліпсис — без рабів плантації збанкрутують, економіка впаде. Тарифи на імпорт, що захищали північну промисловість, дратували експортерів бавовни. Ці суперечності, наче коріння старого дуба, пронизували всю націю.
Розкол Союзу: сецесія і перші постріли
Перемога Лінкольна на виборах 1860-го стала сигналом тривоги. Шість днів по тому Південна Кароліна заявила про вихід із Союзу, за нею послідували десять штатів. 8 лютого 1861-го в Монтгомері утворилася Конфедеративні Штати Америки з Джефферсоном Девісом на чолі. Конституція Конфедерації прямо захищала рабство, а столицю перенесли до Річмонда, Вірджинія.
Лінкольн, присягнувши 4 березня, запевняв: Союз нероздільний. Але конфедерати не терпіли федеральних фортів на “свій” території. Форт Самтер, острівець у гавані Чарльстона, став символом. 12 квітня генерал П’єр Борегард відкрив вогонь — 34 години обстрілу, і гарнізон капітулював без жертв. Цей постріл мобілізував 75 тисяч добровольців Союзу і кинув країну у вир.
Північ мала переваги: 22 мільйони жителів проти 9 на Півдні (включно з рабами), промисловість, флот. Конфедерація покладалася на оборону, кращих генералів і “ватник-дух” — ненависть до “янкі”. Війна почалася з ейфорії обох боків.
Хід Громадянської війни: від перших поразок до перелому
Перший рік принішов Союзу ганьбу. Перша битва при Булл-Рані 21 липня 1861-го — паніка новачків, поразка. Генерал Мак-Клеллан повз повільно, але битва на Півострові 1862-го зупинилася перед Річмондом. Конфедерати під Робертом І. Лі святкували перемоги при другому Булл-Рані та Антитемі — найкривавіший день, 23 тис. жертв.
1863-й став поворотом. Битва при Чанселорсвіллі коштувала Союзу 17 тис., але “Кам’яна Стіна” Джексон загинув від дружнього вогню. Лі ризикнув вторгненням на Північ — Геттісбург, 1-3 липня, 51 тис. жертв, відступ. Тієї ж доби Улісс Грант узяв Віксбург, розтинаючи Конфедерацію навпіл. Лінкольн видав Прокламацію про емансипацію, звільняючи рабів у бунтівних штатах.
Останні два роки — тотальна війна. Грант, “м’ясник”, штурмував Вірджинію, Шерман спалив Атланту і пройшов “марш до моря”, ламаючи дух Півдня. 9 квітня 1865-го Лі здався в Аппоматтоксі. 26 травня Джозеф Джонстон капітулював — війна скінчилася.
Щоб уявити масштаб, ось ключові битви:
| Битва | Дата | Переможець | Жертви (приблизно) |
|---|---|---|---|
| Форт Самтер | 12 квітня 1861 | Конфедерація | 0 |
| Булл-Ран (перша) | 21 липня 1861 | Конфедерація | 4 800 |
| Шилох | 6-7 квітня 1862 | Союз | 23 000 |
| Антитем | 17 вересня 1862 | Нічия | 23 000 |
| Геттісбург | 1-3 липня 1863 | Союз | 51 000 |
| Віксбург | Липень 1863 | Союз | 37 000 |
Дані з britannica.com та battlefields.org. Ці сутички не просто міняли карти — вони ламали долі тисяч.
Лідери Громадянської війни: герої, які стали легендами
Авраам Лінкольн, самородок з бідної родини, став символом Союзу. Його Геттісбурзька промова — “уряд народу, з народу, для народу” — оживила ідею демократії посеред крові. Улісс Грант, п’яниця з Мексиканської війни, довів геніальність у облозі Віксбурга. Вільям Шерман, з диявольським блиском в очах, спопелив Джорджію, змусивши цивільних відчути війну.
- Роберт Е. Лі: Аристократ Вірджинії, відкинув пропозицію Лінкольна очолити армію Союзу. Його тактика — блискавичні атаки — ледь не зламала Північ, але Геттісбург став фатальним.
- Стоунвол Джексон: “Кам’яна стіна” Конфедерації, фанатичний пресвітеріанець, чия смерть послабила Лі.
- Джефферсон Девіс: Президент Конфедерації, упертий бюрократ, який не зміг об’єднати роздроблений Південь.
Ці постаті — не мармурові статуї, а живі люди з сумнівами, помилками та величчю. Їхні рішення коштували мільйонів життів, але визначили сучасну Америку.
Незабутні героїні та борці за свободу: афроамериканці й жінки
Війна не була справою лише чоловіків у синіх мундирах. 180 тисяч афроамериканців долучилися до Союзу після емансипації — від Шарпа Бейкерса, першого чорного сержанта, до полку 54 Массачусетс, що героїчно штурмував Форт-Вагнер. Рабині тікали на Північ, стаючи шпигунами чи провідниками.
Жінки кидалися в бій: Клара Бартон заснувала Червоний Хрест, годуючи поранених під кулями. Мері Едвардс Вокер, хірург Союзу, стала єдиною жінкою з Медаллю Пошани. На Півдні Варіна Девіс шила одяг для армії. Ці історії додають війні людського тепла серед жаху.
Наслідки Громадянської війни: від руїн до нової Америки
Союз переміг, але ціна шокувала: довг Союзу зріс до 2,7 млрд доларів, Південь лежав у попелі. 13-та поправка 1865-го скасувала рабство, 14-та дала громадянство, 15-та — право голосу афроамериканцям. Реконструкція (1865-1877) намагалася відбудувати Південь: “carpetbaggers” з Півночі керували, чорні обиралися до Конгресу.
Та компроміс 1877-го повернув білих демократів до влади — початок Джим Кроу, сегрегації. Економічно Північ забагатіла, індустріалізуючи Захід; Південь ковтав пил sharecropping — оренди землі за частку врожаю.
Війна народила сучасну армію США, залізниці, телеграф як зброю. Але расові рани кровоточать досі.
Цікаві факти про Громадянську війну в США
- Перша підводний човен у бою: конфедератський “Хант” затопив “Хускер” у 1864-му, але й сам потонув.
- Лінкольн дивився п’єсу “Наш американський двоюрідний брат”, коли його застрелили — актор Джон Вілкс Бут крикнув “Sic semper tyrannis!”
- Балада “Dixie” стала гімном Конфедерації, хоч автор — янкі з Огайо.
- Геттісбург: 165 тис. солдатів, 6 миль фронту — якби смартфони існували, TikTok вибухнув би.
- Більше полеглих від хвороб (410 тис.), ніж від куль (220 тис.) — тиф, дизентерія жерли армії.
Ці перлини роблять історію живою, ніби розповідь біля вогнища.
Геттісбурзька промова Лінкольна “земля вільних, дім сміливих” лунає й нині, нагадуючи: розкол можливий скрізь, але єдність — перемога. Війна вчила Америку ціною свободи, і цей урок актуальний, коли нація стикається з новими поділами.