Уявіть гігантські ракети, що сяяли під сонцем Дніпра, готові нести потужь на тисячі кілометрів – спадок СРСР, який міг зробити Україну ракетною наддержавою. Та замість тріумфу програма загрузла в бюрократії, кризах і політичних іграх. Коротка відповідь проста: ніхто не натиснув “червону кнопку” закриття одним махом. Це ланцюг подій – від ядерного роззброєння 1994-го до блокування фінансування в 2010-му Юлією Тимошенко та 2013-го за часів Януковича. Але ракети не зникли: вони відродилися, як фенікс, після 2014-го, і нині Сапсан та Грім-2 б’ють по ворогу на сотні кілометрів.
Спочатку все сяяло перспективами. Україна успадкувала третину радянського ракетного арсеналу: КБ “Південне” розробляло стратегічні “Сатани”, Південмаш випускав носії, МЗК – компоненти. 176 шахтних пускових, 44 бомбардувальники Ту-160 і Ту-95, технології гіперзвуку. Ви не повірите, але українські інженери складали 80% цих монстрів. Та ядерний багаж став прокляттям: утримання коштувало мільярди, а світ тиснув роззброєнням.
Будапештський меморандум 1994-го став першим ударом. Україна віддала ядерний арсенал Росії, знищила шахти під Первомайськом, розпиляла бомбардувальники. Гарантії безпеки від США, Британії та РФ виявилися папером. Конвенційні ракети – крилаті, балістичні малої дальності – вижили, але без грошей загрузли. Економіка 1990-х душила гіперінфляцією, оборонний бюджет – жалюгідними копійками.
Спадщина СРСР: від могутності до руїн
Дніпро пульсував ритмом ракетобудування. КБ “Південне” – мозок галузі, де народилися РС-18, РС-22, SS-18 “Сатана” з десятьма боєголовками. Південмаш штампував до сотні носіїв щороку. Україна мала унікальні двигуни, системи наведення, що заздрили навіть американці. Після 1991-го це могло стати основою для незалежної оборонної промисловості – експорт, технології, робочі місця для тисяч.
Але реальність вдарила під дих. Без ядерних зарядів стратегічні ракети втратили сенс. Комерційні проекти, як “Зеніт” чи “Циклон”, годували заводи, але військові замовлення зникли. Тисячі фахівців втекли до Росії чи США – мозок емігрував, обладнання іржавіло. До 2000-х галузь виживала на нитці, залежна від Москви на 70% комплектуючих.
Цей спадок не просто зник – він мутив воду роками. Кожен наступний проект ніс відлуння минулого: амбіції стикалися з реаліями бюджету в 1% ВВП на оборону.
Ядерне роззброєння: болісний компроміс Леоніда Кучми
Леонід Кучма, ексдиректор Південмашу, став президентом у вихорі криз. 1994–2005 роки – час компромісів. Бомбардувальники передали Росії за газові борги, ракети утилізували під наглядом США. “Морський старт” – запуск з океану – приносив долари, але залежав від партнерів.
Кучму звинувачують у “зливі” потенціалу, але альтернатива лякала: банкрутство Південмашу, масове безробіття. Він не закривав програму указом – радше маневрував між Заходом і Сходом. Економіка в руїнах диктувала правила: гіперінфляція, дефолт, відсутність ринків. Росія витісняла українців з контрактів, технології старіли.
- Ключові кроки Кучми: утилізація шахт до 2001-го, передача Ту-160 у 1999–2000, фокус на космічні носії.
- Наслідки: втрата 90% потужностей, але збереження КБ і заводів.
- Плюси: експортні проекти на кшталт “Дніпро” тримали інженерів на плаву.
Після списку стає ясно: Кучма не злочинець, а прагматик у пеклі 1990-х. Галузь вижила, але ослабла, чекаючи нового імпульсу.
Епоха Ющенка: народження амбітного Сапсана
2004–2005: Воєнна доктрина ввела “сили неядерного стримування”. РНБО рекомендує переозброєння ракетних військ. 2006-го стартує БФРК “Сапсан” – оперативно-тактичний комплекс на базі твердопаливної ракети. Дальність 500 км (експорт 280), точність 3–5 м, БЧ 480 кг. Заміна “Скадів” і “Точки-У”.
2007: 12 млн доларів на ТЗ. 2008: ескізний проект за 5 млн. 2009: схвалення МО, ще 6,8 млн. План – 200 пускових до 2015-го за 455 млн доларів. Амбіції горіли: ГСН, БПЛА-розвідка, уніфікація з іншими комплексами.
Та криза 2008-го вдарила. Фінансування хитається, проект гальмує.
Блокування фінансування: роль Тимошенко та Януковича
2010-й: прем’єр Юлія Тимошенко припиняє виплати. Економічна криза, бюджетні дірки – ракети йдуть на другий план. Проект застигає на стадії прототипів. Це ключовий момент: без грошей КБ “Південне” не може тестувати.
2013: міністр Павло Лебедєв (часи Януковича) заявляє про неефективність 200 млн грн, припиняє фінансування. “Сапсан” перейменовують у “Грім-2” для експорту (Саудівська Аравія), але повне закриття не відбувається – макети живуть.
| Проект | Період | Дальність | Причина зупинки |
|---|---|---|---|
| Борисфен | 1994–2003 | 500 км | Брак фінансування |
| Сапсан | 2006–2013 | 500 км | Криза 2009, Тимошенко 2010, Лебедєв 2013 |
| Грім-2 | 2013–2025 | 280–500 км | Експортні затримки, війна |
Таблиця базується на даних з uk.wikipedia.org та militarnyi.com. Джерела підтверджують хронологію без суперечностей.
Ці рішення боліли: ракети могли змінити баланс сил, але політика й економіка перемогли. Народ шепотів про зраду, але правда складніша – брак волі та ресурсів.
Відродження після 2014: Порошенко та Зеленський на варті
Революція Гідності й анексія Криму розбудили дракона. 2014: макети “Грім-2” на параді. Турчинов і Порошенко – 2015–2019: “Нептун” (крилата, 300 км), “Вільха” (реактивна, 200 км). Фінансування росте, РНБО тисне.
2019: вихід РФ з ДРСМД звільняє руки. Порошенко ставить завдання високоточних ракет. 2020: Загороднюк спростовує чутки про закриття – “програми немає, але проекти йдуть”. Данілов 2022: “Не зупинялася жодного дня”.
Під Зеленським – стрибок. 2023–2024: випробування “Сапсана”. Травень 2025: удар на 300 км. Грудень 2025: Зеленський підтверджує бойове застосування “Сапсана” поряд з “Паляницею”. Серійне виробництво з червня 2025 – ЗСУ нищать логістику РФ.
- 2014–2018: Відновлення фінансування, макети, тести двигунів.
- 2019–2022: Контракти МО, уніфікація з “Нептуном”.
- 2023–2026: Бойові пуски, замкнутий цикл виробництва.
Цей ренесанс – заслуга тиску війни. Україна виробляє все: паливо, БЧ, ГСН. ОПК – 50–60 млрд доларів прогнозу РНБО.
Цікаві факти про українські ракети
Ракета “Зеніт” – королева космосу: 98% успішних запусків, виводила супутники для 20 країн. Українські двигуни летіли на Antares до МКС!
КБ “Південне” створило “Сатану” – найстрашнішу МБР СРСР. Сьогодні “Сапсан” – її онук, гіперзвуковий на 6 Махах.
У 1990-х “Морський старт” запускав з Тихого океану – унікальний трюк, де Україна грала першу скрипку.
Твердопаливні технології – повний цикл, без імпорту. Ви не уявите: Саудівська Аравія тестувала “Грім-2” ще 2019-го.
Факти засявають оптимізмом: від руїн до ударів по окупантам. Галузь жива, попри бурі.
Чому програми гальмували: уроки геополітики й економіки
Не тільки політики – геополітика душила. ДРСМД до 2019-го забороняв ракети 500–5500 км. Залежність від РФ: 70% деталей до 2014-го. Еміграція кадрів: тисячі до конкурентами. Кризи 1998, 2008, 2014 – бюджет на оборону коливався від 0,8% до 5% ВВП.
Суперечності в джерелах? Деякі звинувачують Таранa 2020-го в блокуванні, але офіційно спростовано. Консенсус: програми еволюціонували, не зникали. Сьогодні фокус на далекобійних – “Грім-2” еволюціонує в нові версії.
Емоційно: це історія боротьби. Ракетники Дніпра не здалися – їхні дітища рвуть ворожі ланцюги. Майбутнє сяє: інтеграція з дронами, гіперзвук, експорт. Україна не жертва – творець щита.
Коли чуєте чутки про “закриття”, згадуйте траєкторію: від ядерного гіганта до тактичного вовка. Події 2025–2026-го доводять – програма цвіте, б’ючи точно в серце агресора.