У львівських вуличках, де кожен камінь шепоче історії боротьби, народилася жінка, яка перетворила слова на зброю. Ірина Дмитрівна Фаріон, доктор філологічних наук, професорка і палка патріотка, пережила шлях від скромної студентки до скандальної постаті національної політики. Її життя – це мозаїка з наукових відкриттів, гострих дебатів і безкомпромісної любові до мови, що стала для неї ДНК нації.
Раннє дитинство в серці Галичини
29 квітня 1964 року у Львові, в родині простих службовців, з’явилася на світ Ірина Фаріон. Батько, Дмитро Іванович, слюсар за професією, народжений 1922-го в селі, втілював ту тиху силу робочих рук, що будували повоєнну Україну. Мати, Ярослава Степанівна, бібліотекарка, наповнювала дім ароматом старих книг і любов’ю до слова. Вони жили у власному будинку, де маленька Ірина вчилася першим літерам, граючись серед полиць з творами Франка та Шевченка.
Дитинство припало на радянські часи, коли українська мова ховалася по закутках, а русифікація тиснула щодня. Шкільні роки в одній зі львівських середніх шкіл загартували характер: Ірина вирізнялася допитливістю, але й упертістю. Вона рано відчула, як мова стає знаком ідентичності, – це відчуття супроводжувало її все життя. Родинні вечері, сповнені галицьких оповідок, формували світогляд, де слово мало вагу золота.
З дитинства Ірина брала участь у комсомольських заходах – з 1978-го членка ВЛКСМ, очолювала бюро групи. Ці роки стали для неї школою виживання в системі, де національні почуття доводилося ховати за марксистськими фразами.
Студентські роки та перші наукові кроки
Філологічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка прийняв її не з першого разу, але 1987-го Ірина закінчила його з дипломом українознавиці. Початок кар’єри – лаборантка на кафедрі загального мовознавства. Тут, серед лекцій і семінарів, зароджувалася її пристрасть до лінгвістики. У 1987-му вона стає кандидаткою в члени КПРС, а з квітня 1988-го – повноправною членкинею, хоч і ненадовго: конфлікт з керівництвом призвів до виходу 1989-го.
Ірина не приховувала: вступила заради кар’єри, але швидко розчарувалася. “Сміялася їм в очі. Орлиці не сповідаються перед гієнами”, – згадувала вона пізніше. Цей епізод став першим скандалом, коли 2013-го архівні документи спливли на поверхню.
1996 рік – захист кандидатської дисертації, ступінь кандидата філологічних наук. Перехід до Львівської політехніки, де вона виросла до доцента, а згодом професорки кафедри української мови. З 1998-го Ірина очолює мовну комісію “Просвіти” в університеті та започатковує конкурс “Мова – твого життя основа”, що щороку надихає тисячі студентів.
Науковий доробок: від монографій до телепроєктів
Наукова спадщина Фаріон – це понад 200 статей, сім монографій і посібники, що розкривають таємниці української мови. Докторська дисертація 2015-го під керівництвом Василя Німчука – “Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у XIV–XVII ст.” – стала вершиною, показавши еволюцію мови в історичному контексті. Книги на кшталт “Мова як спосіб життя”, “Мовна норма: знищення, пошук, віднова” чи “Англізми і протианглізми: 100 історій слів у соціоконтексті” (2023, співавт.) роблять складне доступним, з гумором і гостротою.
Вона лауреатка премій імені Олексія Гірника та Бориса Грінченка, членкиня наглядової ради конкурсу Петра Яцика. Телевізія стала майданчиком популяризації: 2014–2019 – “Велич особистості” на каналі “Рада” (160 програм про героїв України), з 2019-го – “Ген українців” на NTA. Ці ефіри, наче живі лекції, будили національну гордість у мільйонів.
Проєкт “Від книги до мети” з 2011-го запрошував науковців і митців, перетворюючи бібліотеки на сцени інтелектуальних битв. Її стиль – войовничий, але точний, ніби скальпель хірурга в руках воїна.
Цікаві факти про Ірину Фаріон
- Очолювала гурток марксистсько-ленінської естетики в 1980-х, проводячи бесіди з іноземцями про російську мову – іронія долі для майбутньої захисниці української.
- У 2010-му провела “урок грамотності” в дитсадку №67, де Мішу перейменувала на Михайлика, а Альонок радила відправити до “Московії”.
- Започаткувала конкурс “Мова – твого життя основа” 1998-го, який провів тисячі етапів по всій Україні.
- Її докторська дисертація спиралася на унікальні архіви, доводячи престижність української в Речі Посполитій.
- Похована на Личаківському кладовищі поруч із Володимиром Івасюком – символічне сусідство двох львівських геніїв.
Ці перлини з життя Фаріон показують, як буденні моменти переростають у легенди.
Політичний шлях: Свобода і парламентські баталії
З 2005-го – член Політради ВО “Свобода”. 2006-го обрана до Львівської облради, заступниця голови комісії з освіти. 2010-го – повторно. Тріумф 2012-го: нардеп VII скликання по округу №116, голова підкомітету з вищої освіти. У Раді Фаріон боролася за мовні квоти, науку, проти “тушок”.
2014-го “Свобода” не долає бар’єр, Ірина посідає третє місце (16,35%). Пізніші спроби – 2015, 2019 – невдалі. Політика для неї була не кріслами, а фронтом: “Переможемо, коли переможемо слабкість у собі”.
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1987 | Закінчення ЛНУ, лаборантка |
| 1996 | Кандидат наук |
| 2005 | Політрада “Свободи” |
| 2012 | Нардеп VII скликання |
| 2015 | Доктор наук |
| 2024 | Трагічна смерть (джерело: uk.wikipedia.org) |
Таблиця ілюструє стрімкий ритм життя, де наука й політика спліталися в єдине полотно. Після 2014-го Фаріон повертається до викладання, але громадська активність не вщухає.
Скандали, що робили її іконою та антигероїнею
Фаріон не боялася слів гострих, як бритва. 2010-го в дитсадку критикувала “російські” імена, пропонуючи “лайні” покарання за русизми. 2013-го судилася з комуністом за суржик. 2018-го радила “давати в щелепу москворотам”.
2023-й – пік: заяви проти російськомовних у ЗСУ (“не українці”), публікація даних студента з Криму (репресії з боку РФ). Студенти протестували, СБУ відкрила справу, звільнення з Політехніки – але суд поновив. Ви не повірите, але ці бурі лише підживлювали її енергію, роблячи символом безкомпромісності.
Останні скандали торкалися мобілізації співаків – Козловського, Вакарчука. Критики звинувачували в радикалізмі, прихильники бачили захисницю.
Особисте життя: родина як опора
Одружена з Остапом Семчишиним, донька Софія (1989 р.н.). Розлучення не зруйнувало зв’язок: внучка Єва (2017), онук Дмитро. Зять Василь Особа героїчно загинув на фронті в жовтні 2024-го, захищаючи Україну. Софія продовжує справу матері, судиться з підозрюваним у вбивстві за 15 млн грн на ЗСУ.
Родина – тиха гавань серед штормів. Фаріон ділилася весільними фото, підкреслюючи: “Любов – це сила”.
Трагедія, що сколихнула націю
19 липня 2024-го о 19:30 на вул. Масарика у Львові невідомий вистрілив у Фаріон. Доправлена до лікарні св. Пантелеймона, операція, кома – смерть о 23:20. Підозрюваний В’ячеслав Зінченко арештований у Дніпрі, справа триває: суди в 2025-му продовжують арешт, свідчення, експертизи. Президент Зеленський засудив, Львів назвав вулицю її іменем.
Парастас у Гарнізонному храмі, поховання на Личакові поруч з Івасюком. Смерть не зламала спадщину – вона оживила дискусії про мову, безпеку активістів. Донька Софія несе естафету, а Фаріон лишається в серцях як вогонь, що не гасне (джерело: lb.ua).
Її боротьба нагадує: слова можуть рятувати нації, навіть якщо коштують життя. У сучасній Україні, де мова – щит, Ірина Фаріон стоїть в авангарді вічних героїв.