Снігопад у Новограді-Волинському 25 лютого 1871 року раптово перервався народженням крихітної дівчинки, яку назвали Ларисою Петрівною Косач. Родина Косачів-Драгоманових, просякнута інтелектом і любов’ю до України, одразу відчула в ній іскру, що запалить цілу епоху. Батько Петро Антонович, статський радник і меценат, і мати Ольга Петрівна, відома як Олена Пчілка, створили осередок, де фольклорні думи переплітаються з творами Шекспіра, а дитячі ігри – з мріями про волю.
Лариса, або Лесенька в родинному колі, росла серед братів і сестер у теплій атмосфері Колодяжного, куди сім’я переїхала 1882 року. Волинські луки шепотіли їй казки, а мати вчила вишивати візерунки, що нагадували давні символи сили. Уже в чотири роки вона читала, а в п’ять писала листи дядькові Михайлу Драгоманову до Женеви – тендітна билиночка здавалася рождена для великих звершень.
Хвороба, що загартувала сталь характеру
Зима 1881 року стала переломом: на замерзлій річці Стир маленька Леся застудила ногу, і незабаром лікарі діагностували туберкульоз кісток і суглобів. Біль не відступав, перетворюючи дитинство на арену нерівної боротьби. Операція восени 1883-го в Києві, коли професор Рінек видалив уражені кістки лівої руки, залишила шрами на тілі й душі, але не зламала дух.
Лікарі радили теплі краї, і Леся почала мандри – спершу Полтавщина, потім Крим. Туберкульоз нирок і легенів у пізні роки став фатальним, але поетеса жартувала: “Я буду вічно жити!” Ця нещадна недуга, що тривала тридцять років, народила гімн незламності – “Contra spem spero!”, де кожне слово пульсує ритмом серця, що б’ється попри бурю.
У 1899-му в Берліні операція на нозі дала тимчасове полегшення, дозволяючи ходити без милиць. Та біль повертався хвилею, змушуючи шукати порятунку в сонці Єгипту чи горах Грузії. Хвороба не просто калчила – вона викувала характер, роблячи Лесю симфолом тих, хто стоїть, хоч ноги підкошуються.
Самоосвіта генія: мови, фольклор і перші вірші
Без шкільних парт, але з горами книг, Леся опанувала понад десять мов: французьку кращу за російську, німецьку, англійську, італійську, польську, болгарську, грецьку, латину. Мати стала першою наставницею, а приватні вчителі доповнили знання. У 1888–1889 роках у Києві вона слухала лекції в університеті з сестрою Ольгою, долучаючись до гуртка “Плеяда”.
Перший вірш “Надія” з’явився між 1879–1880, а 1884-го в львівській “Зорі” дебютували “Конвалія” та “Сафо” під псевдонімом Леся Українка – фамільний дар родини. У тринадцять вона перекладала Гоголя з братом Михайлом, а в дев’ятнадцять написала підручник “Стародавня історія східних народів” для сестер. Фольклор Волині, записаний від селян, став основою її поезії – понад 220 мелодій і обрядів.
1893 рік приніс першу збірку “На крилах пісень” у Львові – 500 примірників, надрукованих за сприяння Івана Франка. Леся не просто вчилася – вона ковтала світ, перетворюючи знання на зброю проти забуття.
Мандри сонцем: від Криму до пірамід Єгипту
Лікування диктувало маршрут: Ялта 1897–1898 і 1907–1908 років дарувала кримські краєвиди, де народжувалися вірші про волю. Європа кликала – Галичина 1891-го з Франком, Болгарія 1894–1895 у Драгоманова, Італія Сан-Ремо 1902–1903. Кавказ став домом з 1909-го, а Грузія – другою батьківщиною, де в Сурамі душа відлетіла.
Єгипет зачарував тричі: з 29 листопада 1909 по 13 травня 1910, 6 лютого – 25 квітня 1911, 17 листопада 1912 – 1 травня 1913 у Хельвані. Піраміди й Ніл надихнули цикл “Весна в Єгипті”, переклади давніх гімнів. Ці подорожі, вартістю в здоров’я, розкрили світ, роблячи поезію космополітичною, але глибоко українською.
Кожна мандрівка – це не втеча, а пошук сили в чужих краях, де Леся черпала образи для “Кассандри” чи “Лісової пісні”.
Палаюче кохання: Мержинський і вічні мотиви
1897-го в Ялті серце Лесі запалав Сергій Мержинський, революціонер із туберкульозом. Два місяці 1901-го в Мінську вона доглядала його до останнього подиху, переживши біль, що вилилося в поему “Одержима”. Це кохання – як вогонь, що спопеляє, але освітлює шлях.
Зустріч із Климентом Квіткою 1898-го переросла в шлюб 7 серпня 1907-го. Разом вони фіксували фольклор на фонографі – перші в Україні! – записуючи кобзарів. Климент став опорою, а їхні листи – скарбом. Леся жартувала про “подружні пригоди” в Криму, де оселилися після весілля.
Вершина: драми, що струсять душі
Збірки “Думи і мрії” (1899), “Відгуки” (1902) еволюціонували в шедеври: “Кассандра” (1901–1907) про пророчицю в полоні, “Лісова пісня” (1911) за дванадцять днів у Кутаїсі, “Камінний господар” (1912). Понад 270 віршів, 22 драми, проза, публіцистика – спадок, що зруйнував межі жанрів.
Феміністичні мотиви, боротьба за свободу, античні сюжети – Леся творила, ігноруючи цензуру й арешт 1907-го з сестрою. uk.wikipedia.org зазначає її роль у модернізмі.
Цікаві факти про Лесю Українку
- Знала 500 народних пісень і фінансувала експедицію Філарета Колесси на 300 рублів.
- Листувалася з Ольгою Кобилянською “хтосічком” – ніжний жіночий код.
- Перекладала Гомера, Байрона, Гюго; список для “Плеяди” 1889-го – мрія перекладача.
- Астероїд 2616 Леся, названо 1970-го; “Лесин ясен” у Луцьку – перша поезія.
- У 2021-му 14-томник, мультфільм “Мавка” оживив “Лісову пісню”.
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1871 | Народження в Звягелі |
| 1881 | Початок хвороби |
| 1884 | Перші публікації |
| 1893 | “На крилах пісень” |
| 1907 | Шлюб з Квіткою |
| 1911 | “Лісова пісня” |
| 1913 | Смерть у Сурамі |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, l-ukrainka.name.
Останні роки: вогонь, що не згас
З 1909-го Грузія, Єгипет, Кавказ – Леся творила до останнього. Арешт 1907-го не зламав, як і хвороба. 19 липня 1913-го (1 серпня н.ст.) в Сурамі серце зупинилося, але труна з Києва на Байкове супроводжувалася тисячами – без попів, з революційним духом.
Спадщина, що пульсує в серці нації
Музеї в Колодяжному, Києві, Сурамі зберігають автографи, Листи до Кобилянської надихають феміністок. Премія Лесі Українки, понад 90 пам’ятників, “Мавка.Лісова пісня” 2022-го – актуальна в 2025-му, де теми свободи резонують з війною. Леся – не минуле, а живий голос: “Ні, я жива!” Її слова лечать рани, надихаючи боротися, як волинський вітер, що не вщухає.
Сьогодні, переглядаючи її листи чи драми, відчуваєш тепло долоні, що пише попри біль. Леся Українка лишається маяком для тих, хто шукає силу в слабкості.