Смт Калинівка на Київщині, 25 березня 1978 року. Тут, у тихому селищі серед лісів і полів, з’явилася на світ дівчинка, яку доля перетворить на одну з найяскравіших фігур сучасної України. Олена Степанівна Самбул, а згодом Маруся Степанівна Звіробій-Біленька, виросла в атмосфері простих радощів: біганина по вулицях, запах свіжоспеченого хліба від сусідів і мрії про велике. Ця земля, насичена історією Київщини, ніби передчувала, що виростить воїтельку з серцем лева.
Дитинство Марусі минало без зайвого шуму, але з жагою до знань. Родина не була заможною, тож дівчина рано навчилася цінувати працю рук. Уже тоді в ній прокидалася творча іскра – любов до малювання, історій про козаків і геральдики. Ці захоплення стали фундаментом для майбутньої кар’єри, де дизайн переплітався з патріотизмом.
Освіта та перші професійні кроки
Вищу освіту Маруся здобула за фахом журналістики, обравши шлях, де слово стає зброєю. Київський національний університет імені Тараса Шевченка став для неї ковальнею розуму, де вона опанувала не лише тексти, а й мистецтво переконувати. Після випуску не пішла в редакції – обрала свободу приватного бізнесу.
Власна веб-студія, викладання дизайну, робота в рекламі – ось що заповнювало її дні до 2014-го. Маруся створювала не просто сайти, а візуальні історії, які запам’ятовувалися надовго. Вона стала членкинею Українського геральдичного товариства, розробила емблему Міністерства енергетики, нагрудний знак “Шахтарська слава” та герби кількох сіл Київщини: Глевахи, Калинівки, Тростинки, Іванковичів. Ці символи досі гордо майорять, нагадуючи про талант жінки, яка малювала не лише для краси, а для єдності.
Участь у клубі історичної реконструкції додавала адреналіну: костюми, бої, дух минулого. Життя вирувало, але Революція Гідності змінила все назавжди.
Полум’я Майдану: перші іскри героїзму
18 лютого 2014-го. Маріїнський парк, Майдан – Маруся там, серед тисяч. Не як глядачка, а як рятівниця. Створений нею проєкт “Допомога пораненим Майдану” врятував десятки життів: перев’язки, транспорт до лікарень, моральна підтримка. Тоді ж з’явився позивний “Маруся Звіробій” – прізвисько, що стало легендою.
Ці місяці загартували характер. Кулі свистіли, але вона стояла. Майдан не просто змінив Україну – він народив у ній воїтельку. Звідси потягнулися нитки до фронту, де слова поступилися місцем справам.
Народження “Марусиних ведмедів”: волонтерство в АТО
Літо 2014-го. Росія вдерлася на Донбас. Маруся організовує “Марусин полігон” – табір для вишколу добровольців і ЗСУ. Тут цивільні ставали бійцями: стрільба, тактика, виживання. Тисячі пройшли через її руки.
Восени – командир 11-го батальйону ДУК “Правого сектора” на Київщині, заступниця Ігоря “Тополі” Мазура. 2015-й: співпраця з 79-ю бригадою ВДВ, перші “Марусині ведмеді” – випускники, що билися в Пісках, під Києвом, в Ірпені під час повномасштабної агресії.
Щоб глибше розкрити внесок, ось хронологія ключових етапів волонтерства:
| Рік | Подія | Деталі |
|---|---|---|
| 2014 | Полігон вишколу | Навчання ЗСУ та добровольців перед фронтом |
| 2015 | 79 бригада ВДВ | “Ведмеді” в боях Піски |
| 2016 | 199 центр ДШВ | Командир групи на Світлодарській дузі |
Джерела: uk.wikipedia.org, rbc.ua. Ця таблиця показує, як з маленького полігону виросла армія готових бійців. Маруся не просто вчила – надихала, перетворюючи страх на силу.
Служба в ЗСУ: від контракту до поранень
2016-й: підписує контракт, старший солдат, командир “Марусиних ведмедів” у 199-му центрі ДШВ Житомирщини. Завдання на Світлодарській дузі, Маріупольському напрямку. 2017 – Нацгвардія, 2018 – назад у ДШВ. 2019: пілот ротацій у розвідбата за підтримки Забродського й Муженка.
Повномасштабна війна 2022: ТРО, рота 55 бійців для Києва. Потім ДШВ. Літо 2023 – поранення в ногу на Бахмутському напрямку. Реабілітація, повернення. Серпень 2023-го серце розриває втрата: коханий розвідник Максим Нікітенко гине під Роботиним. Вона пише: “Зустрінемось на небі”. Та продовжує.
Харківщина, фронт – ось де Маруся 2025-2026. Поранення бійців від FPV, дрони від Порошенка в серпні 2025. Її пости в соцмережах – суміш болю й оптимізму, заклики до єдності.
Політичний шлях: від фронту до виборів
Грудень 2020: приєднується до “Європейської Солідарності”. Лютий 2021: кандидатка 87 округу Івано-Франківщина. Бореться жорстко, але знімається за Кошулинського. Політика для неї – не крісло, а інструмент захисту країни.
- Агресивна кампанія проти “слуг”, фокус на ветеранах.
- Заяви про ворогів: “Я постійно тримаю у фокусі своїх ворогів”.
- Підтримка від Порошенка, акцент на оборону.
Цей досвід навчив її, що фронт важливіший за парламент. Та голос її лунає скрізь.
Бурхливі скандали: справа з Зеленським
Жовтень 2019: відео з Софією Фединою. Критика відведення Золотого, слова про “кулю в лоб” президенту. Обшук ДБР 28 листопада: вилучено зброю, телефони. Підозра 6 лютого 2020: погрози, заколот. Браслет, паспорт – до травня.
Справа тягнеться, але 5 грудня 2024 Галицький райсуд Львова закриває. Політичне переслідування? Багато хто так думає. Маруся стоїть непохитно, як скеля.
Цікаві факти про Марусю Звіробій
- Авторка геральдики для держустанов і сіл – її герби оживають традиції.
- “Марусині ведмеді” б’ються від Пісків до Ірпеня, несучи її дух.
- Орден “Народний Герой України” 2016-го – за гуманітарку в АТО (chesno.org).
- Донька Зоряна – її гордість, символ надії.
- Навіть поранена, просить дрони на день народження – фронт понад усе.
Ці перлини роблять її не просто героїнею, а живою легендою.
Особисті випробування та родина
Маруся у шлюбі, виховує доньку Зоряну. Але війна забирає близьких: Максим Нікітенко, партнер по службі й життю, загинув героїчно. Ця втрата – рана, що не гоїться, але додає вогню. Проживає в Калинівці, де все почалося. Родина – як якір у бурі.
Де зараз Маруся Звіробій: фронт 2026-го
Січень 2026: пости про поранених бійців від FPV, заклики до підтримки. Август 2025: Порошенко дарує “Мавіки” для 93 бригади. Вона – інструктор ДШВ, борець за ресурси. Маруся наголошує: без забезпечення війну не виграти, політика на першому місці.
Її голос у соцмережах – маяк для тисяч. Критикує владу, але хвалить ЗСУ. Фронт – її дім, де кожен день як метафора незламності: кулі летять, та ведмеді стоять.
Маруся Звіробій – не просто ім’я. Це символ, що надихає йти вперед, тримаючи зброю й серце відкритими. Її історія триває, як і боротьба України.