Мохаммад Захур: шлях від пакистанського студента до українського бізнес-магната та філантропа

Мохаммад Захур приїхав в Україну 1974 року 19-річним юнаком із Карачі, маючи в кишені лише державну стипендію Пакистану та палке бажання опанувати металургію. Сьогодні, у свої 70, цей британсько-пакистанський підприємець стоїть на чолі ISTIL Group — диверсифікованої імперії, яка інвестувала в українську економіку понад 400 мільйонів доларів, перетворивши холодні цехи Донецька на глобальний бізнес-мост між Сходом і Заходом. Його історія — це не просто успіх іноземця, а жива ілюстрація того, як любов до нової країни може перерости в мільйонні інвестиції, культурні мости та щиру філантропію навіть під час найтяжчих випробувань.

Засновник і основний власник ISTIL Group, колишній видавець Kyiv Post та співтворець музичної премії YUNA, Захур поєднав пакистанську наполегливість із українською душею. Він пережив розквіт стального бізнесу, продаж заводу за мільярд доларів, диверсифікацію в медіа та нерухомість, а згодом — удари війни, яка зменшила його статки з 600 мільйонів у 2013 році до понад 100 мільйонів сьогодні. Та головне — він ніколи не полишав Україну в серці, евакуюючи біженців, підтримуючи спорт і дітей навіть з Лондона, де нині мешкає.

Ранні роки в Пакистані та приїзд до України

Народжений 1 серпня 1955 року в Карачі в родині державного службовця, Мохаммад Захур з дитинства вирізнявся жагою до знань і руху. Шкільні роки в Junior & Senior Model School та DJ Science College наповнювалися крикетом, хокеєм на траві, баскетболом, тенісом і навіть колекціонуванням марок. Ці захоплення сформували характер: дисципліну, стратегічне мислення та відкритість до світу. У 1974-му, навчаючись на першому курсі NED University of Engineering and Technology, він отримав стипендію від Пакистану й опинився в Донецькому національному технічному університеті — тоді ще політтехнікумі радянської України.

Контраст був разючим: спекотний Карачі проти морозного Донбасу. Але саме тут, серед металургійних цехів і лекцій, Захур закохався в Україну назавжди. Він опанував спеціальність металурга, а згодом, уже в 2007 році, захистив кандидатську дисертацію про валки та труби в тому ж ДонНТУ. Ця освіта стала фундаментом — не просто дипломом, а ключем до розуміння глобальних ланцюгів постачань сталі.

Після навчання він відпрацював зобов’язання на Pakistan Steel Mills — найбільшого сталелитейного комбінату Пакистану. Потім, під час афганської війни 1979–1989 років, переїхав до Москви, де очолив Пакистанський торговельний дім. Саме там зародилася ідея власного бізнесу, яка незабаром повернула його в Україну вже не студентом, а підприємцем.

Освіта та перші кроки в металургії

Донецьк став для Захура не просто містом навчання, а справжньою школою життя. Тут він опанував не лише технічні нюанси виплавки сталі, а й менталітет людей, які працюють руками й серцем. Повернувшись додому, він працював інженером з безпеки на Pakistan Steel, але душа тягнула назад — до можливостей пострадянського простору.

1987 року в Москві Захур увійшов у партнерство з тайським виробником сталі. Це стало трампліном: 1991-го він заснував MetalsRussia — компанію, зареєстровану в Гонконзі, яка швидко перетворилася на ISTIL Group (International Steel and Tube Industries Limited). Починалося все з торгівлі сталлю з країн СНД, але амбіції росли стрімко.

Заснування ISTIL Group та розквіт стального бізнесу

ISTIL Group під керівництвом Захура швидко стала одним із топ-20 світових трейдерів сталі з обсягом до двох мільйонів тонн на рік. Компанія постачала метал у Азію — Гонконг, Сінгапур, Таїланд, ОАЕ, Пакистан, Іран, — а також у Велику Британію та Північну Америку. У 1996-му Захур придбав і модернізував Донецький електросталеплавильний завод, перетворивши його на потужний актив.

Пік настав 2008 року: на хвилі високих цін на метал Захур продав донецький завод російському олігарху Вадиму Варшавському приблизно за мільярд доларів. Ця угода стала не просто фінансовим тріумфом, а символом того, як пакистанський випускник радянського вузу збудував глобальну імперію. Гроші не пішли на розкіш — вони інвестувалися далі в Україну, створюючи нові робочі місця та інфраструктуру.

Диверсифікація: від заводів до медіа та нерухомості

Після продажу металургійного активу ISTIL Group не зупинилася. З 2009 року фокус змістився на нерухомість, медіа, енергетику, банківську сферу, виробництво пластику та навіть кінематограф. Захур придбав київський готель «Лейпциг» за 35 мільйонів доларів, запустив супутникове телебачення Xtra TV у 2011-му (пізніше продане Медіа Групі Україна) та купив найстарішу англомовну газету України — Kyiv Post — за 1,1 мільйона доларів у 2009-му.

Під його керівництвом Kyiv Post стала голосом свободи слова, а 2018 року він продав видання Аднану Ківану за 3,5 мільйона. Ці кроки показали стратегічний хист: Захур розумів, що сталь — це сировина, а медіа та нерухомість — майбутнє. Компанія розвивала логістику (Terminal Logistics на 30 тисяч квадратних метрів), бізнес-центри Rialto та Kinopanorama, виробництво пластику Aleana Ltd з 28% ринку України. Навіть у 2015-му він давав інтерв’ю Financial Times про інвестиційний потенціал України, а блог на Huffington Post привертав увагу до економічних реформ.

ISTIL також стала генеральним спонсором Федерації хокею України, фінансувала збірні, підтримувала жіночу гандбольну команду «Академія» та організовувала щорічний крикетний турнір для іноземців. Бізнес Захура завжди йшов поруч зі спортом і культурою — це був його спосіб інтегруватися в українське суспільство.

Особисте життя: кохання з Камалією та сімейні випробування

2003 року Захур одружився з українською співачкою Камалією. Разом вони виховали двійню — Мірабеллу та Арабеллу, народжених 2013-го. Від першого шлюбу в нього є син Арман і донька Таня, які активно допомагають у бізнесі. Сім’я стала для нього опорою: Камалія та Захур разом заснували благодійний фонд, брали участь у британському реаліті-шоу Meet the Russians 2013 року й підтримували одне одного через усі випробування.

Розлучення 2023 року стало несподіванкою для багатьох, але пара продовжує жити під одним дахом у Лондоні. Захур щиро зізнавався в інтерв’ю, що перша дружина пережила його зради, але з Камалією він залишився вірним. Діти мають британські паспорти — зручніший варіант, за його словами, — але можуть отримати українські в будь-який момент. Навіть після розлучення емоційний зв’язок міцніший за папери: «Вона мені не байдужа», — каже бізнесмен. Ця історія показує, як справжні стосунки переживають кризи, війну та різні погляди, залишаючись опорою для дітей.

Філантропія та внесок у розвиток України і Пакистану

Філантропія Захура — це не просто чек на благодійність, а системна допомога. Разом із Камалією вони створили Kamaliya & Mohammad Zahoor Charitable Foundation, який щороку проводить благодійні вечори. У 2017-му на St. Nicholas Charity Night зібрали 50 тисяч доларів на обладнання для Київського центру дитячої кардіології. Фонд підтримує дитячі будинки в Донецьку, Одесі та інших містах, допомагає жертвам землетрусів у Пакистані.

В Україні Захур реставрував Одеський оперний театр, фінансував будівництво університету в Таксилі та центру кардіологічних досліджень у Равалпінді. Під час повномасштабного вторгнення 2022 року він мобілізував кошти на евакуацію українських біженців до Британії та Європи, купував літаки для ЗСУ й організовував допомогу через фонди в Польщі та Німеччині. Його внесок у спорт — підтримка хокею та крикету — дав шанс тисячам дітей. Це не піар: Захур щиро вірить, що бізнес і добро мають йти пліч-о-пліч.

Виклики війни та сучасний стан бізнесу

Війна 2022 року вдарила по активах ISTIL. Бізнес-центр Rialto в Києві, придбаний за 25 мільйонів і реконструйований за ще 35, зараз заповнений лише на 60%, а ставки впали втричі. Торгівля металом і вугіллям зупинилася через втрату донецьких підприємств. Станок Захура зменшився, але імперія жива: фокус на логістиці, комерційній нерухомості та міжнародних офісах у Лондоні, Дубаї та Пакистані.

У 70 років бізнесмен виглядає на 50 завдяки спорту, дієті та позитивному мисленню. Він продовжує писати про Україну з любов’ю, планує нові проекти й мріє повернути доньок додому. Його історія вчить: справжній магнат не той, хто накопичує, а той, хто інвестує в людей і країну навіть у найтемніші часи.

Цікаві факти про Мохаммада Захура

• У дитинстві він колекціонував марки та співав — хобі, які розвинули в ньому стратегічне мислення та харизму, корисні в бізнесі.
• Захур став кандидатом наук лише в 52 роки, довівши, що освіта не має вікових меж.
• Він організував перший крикетний турнір для іноземців в Україні — традиція, яка досі об’єднує експатів.
• Купив Kyiv Post за символічні 1,1 мільйона доларів і перетворив на символ незалежної журналістики.
• Під час війни евакуював сотні українців і, за деякими даними, профінансував бойові літаки для ЗСУ.
• У 70 років Захур блокує картки Камалії за перевитрати — з гумором, що показує сімейну динаміку навіть після розлучення.
• Його фонд щороку збирає десятки тисяч доларів на дитячі кардіоцентри, натхненний особистими історіями боротьби з хворобами.

Ці деталі розкривають людину за цифрами: допитливого мрійника, який поєднує східну мудрість із українською стійкістю.

Джерела даних: uk.wikipedia.org та fair.org.ua.

Мохаммад Захур продовжує писати нову сторінку своєї історії — з вірою в Україну, родину та майбутнє. Його шлях надихає: від стипендії до імперії, від чужинця до справжнього друга країни.