Найбільші електростанції України

Запорізька АЕС з її шістьма гігантськими блоками по тисячу мегават кожен видає колосальні 6000 МВт – це не просто найбільша електростанція України, а справжній європейський лідер, що забезпечує майже п’яту частину всієї енергії країни. Поруч стоять Південноукраїнська на 3000 МВт, Рівненська з 2835 МВт та Хмельницька на 2000 МВт, разом вони тримають на собі понад половину електропостачання. А якщо додати теплові монстри на кшталт Криворізької ТЕС потужністю 2820 МВт чи Дніпровської ГЕС на 1569 МВт, то картина енергетичного серця України вимальовується як мереживо сталевих титанів, що пульсують енергією посеред степів і річок.

Ці велетні не просто генерують струм – вони формують ритм життя мільйонів, освітлюють міста вночі й наповнюють заводи силою. Але війна додала драми: окупація, обстріли, підриви змусили їх боротися за виживання, перетворивши рутину на героїчну епосодію. Бурштинська ТЕС на заході чи Ладижинська на Вінниччині тримають фронт, компенсуючи втрати на сході, де Зміївська та інші ледь дихають після ударів.

ДніпроГЕС у Запоріжжі, той самий символ промислової могутності, продовжує крутити турбіни Дніпром, нагадуючи про славні 1930-ті. Кожен з цих гігантів має свою історію – від радянських мегапроектів до сучасних викликів декарбонізації. Розберемося, як вони працюють сьогодні, у 2026-му, коли енергосистема балансує на лезі ножа між руйнуваннями та відродженням.

Запорізька АЕС: Європа в мініатюрі на берегах Дніпра

Уявіть собі комплекс, що простягається на кілометри вздовж Каховського водосховища в Енергодарі: шість реакторів ВВЕР-1000, кожний з яких міг би живити середню країну. Запорізька АЕС – це 6000 МВт встановленої потужності, третя у світі після китайських та американських атомних перлин. Збудована в 1980-х, вона ввійшла в лад поступово: перший блок у 1985-му, останній – 1995-го, і з тих пір генерує до 55 мільярдів кВт·год щороку в нормальні часи.

Сьогодні, у 2026-му, станція окупована з березня 2022-го, але персонал – переважно український – продовжує роботу під тиском. Блоки то виводять на повну, то знижують потужність через ризики: обстріли, міни, брак палива. Минулого року ЗАЕС виробила лише частину норми, але все одно лишається ключовим гравцем, синхронізованим з європейською мережею з 2022-го. Безпека тут – як гра в шахи з долею: МАГАТЕ моніторить, а IAEA фіксує понад 500 порушень режиму.

Цікаво, що ЗАЕС не тільки дає енергію, а й охолоджується Дніпром, впливаючи на екосистему. Війна ускладнила все: від логістики палива до евакуації. Проте плани на нові блоки в Хмельницькому частково компенсують, роблячи Запоріжжя символом незламності.

Інші атомні гіганти: Рівненська, Хмельницька та Південноукраїнська

Рівненська АЕС у Вараші Рівненщини – це мікс старих і нових: один блок ВВЕР-440 на 470 МВт і три по 1000 МВт, сукупно 2835 МВт. Збудована з 1970-х, вона пережила модернізацію в 2000-х, підвищивши ефективність. Сьогодні працює стабільно, виробляючи 18-20 млрд кВт·год на рік, і слугує буфером для заходу країни.

Хмельницька в Нетішині на 2000 МВт (два блоки по 1000) – наймолодша, перше введення 1987-го. Тут амбітні плани: блоки 3 і 4 по 1200 МВт у добудові з 2020-х, що додасть 2400 МВт до 2030-х. Вона витримує пікові навантаження, як ніхто інший.

Південноукраїнська АЕС поблизу Миколаєва – 3000 МВт з трьох блоків ВВЕР-1000. З 1982-го в строю, вона пережила дронові атаки 2022-2025, але стоїть міцно. Разом АЕС НАЕК “Енергоатом” дають понад 50% енергії України, попри втрати від війни (vue.gov.ua).

• Рівненська: Надійний постачальник для заходу, модернізовані системи безпеки після Чорнобиля.
• Хмельницька: Майбутнє розширення – ключ до енергонезалежності.
• Південноукраїнська: Борець з обстрілами, інтегрована в “енергоміст” з ЄС.

Ці станції не просто турбіни – це тисячі фахівців, що ризикують щодня, забезпечуючи світло в домах від Карпат до степів.

Теплові електростанції: Вугільні дракони на варті

Криворізька ТЕС у Зеленодольську Дніпропетровщини – королева ТЕС з 2820 МВт. Збудована в 1960-70-х на антрациті Донбасу, вона пережила перехід на газове вугілля. Сьогодні працює частково, бо війна порушила поставки, але лишається топ-1 серед теплових.

Бурштинська ТЕС в Івано-Франківщині на 2400 МВт – експортна перлина, синхронізована з Європою з 2000-х. Ладижинська (1800 МВт, Вінниця) і Трипільська (1800 МВт, Київщина) тримають центр. Зміївська на Харківщині (2175 МВт) пошкоджена обстрілами 2022-2025, як і Курахівська (1487 МВт).

Втрати величезні: за даними 2025-го, 90% теплогенерації постраждало, ТЕС видають лише 10-15% від норми. Газ, мазут, біомаса – альтернативи рятують. Центренерго бореться, відновлюючи по блоках.

1. Перехід на імпортне вугілля з Колумбії та ПАР.
2. Модернізація для зниження викидів – ЄС тисне.
3. Гібридні режими з ВДЕ для стабільності.

ТЕС – це запах вугілля і гул котлів, що нагадують про індустріальну славу, але й про потребу в “зеленому” повороті.

Гідроенергетика: Сила Дніпра та Дністра

Дніпровська ГЕС у Запоріжжі – 1569 МВт, легенда з 1932-го, перша на каскаді. 11 агрегатів по 125-147 МВт крутяться Дніпром, регулюючи піки. Кременчуцька (692 МВт), Канівська (444 МВт), Київська (408 МВт) доповнюють ланцюг.

Дністровська ГЕС-1 (702 МВт) на Буковині – гірська красуня. ГАЕС: Дністровська (972 МВт) – унікальна, “накачує” воду вночі для денних піків. Каховська (351 МВт) зруйнована 2023-го підривом, втрата болісна для півдня.

Укргідроенерго з 5,8 ГВт потужності дає 5-7% енергії, ідеально для балансу. Війна: обстріли знизили на 45%, але турбіни оживають. Екологічний бонус – чиста вода і риба в каскаді.

Таблиця базується на даних з Вікіпедії (uk.wikipedia.org) та vue.gov.ua. Потужності встановлені, реальна генерація нижча через війну.

Ці електростанції – не холодний метал, а живі артерії нації, що б’ються попри шторми. ДніпроГЕС шепоче історії минулого, АЕС дивляться в завтра, а ТЕС гримають викликом. З ними Україна не згасне, а спалахне яскравіше, інтегруючись у Європу з новими силами й технологіями.