Київський хлопець, який у шкільні роки перемагав на олімпіадах з історії, сьогодні очолює Український інститут національної пам’яті, розкопує забуті печатки князівської доби та веде лекції на YouTube для півмільйона українців. Олександр Алфьоров – це не просто науковець з кандидатським ступенем, а справжній міст між минулим і сьогоденням, де кожна печатка чи реєстр козацького полку оживає в його розповідях. З червня 2025 року, як голова УІНП, він керує процесами деколонізації, які вже торкнулися тисяч топонімів і сотень реабілітованих жертв репресій, перетворюючи абстрактну пам’ять на конкретні дії.
Його шлях сповнений несподіваних поворотів: від тихих архівів НАН України до гарячих окопів 3-ї окремої штурмової бригади. Алфьоров не просто розповідає про козаків чи Київську Русь – він доводить, що українська історія повна тріумфів, які Москва століттями намагалася стерти. У 2025 році під його керівництвом УІНП виконав 97% плану, реабілітувавши 513 осіб і створивши нові закони про національну пам’ять, що робить його фігурою, яка формує ідентичність нації в часи війни.
Ця багатогранність робить Алфьорова унікальним: науковець, що став воїном, ведучий, який розкопує скарби, і батько п’яти дітей, для кого історія – не сухі дати, а жива спадщина. Розкопуємо його життя крок за кроком, від перших відкриттів до сучасних битв за правду.
Раннє дитинство: коріння в науковій родині
30 листопада 1983 року в Києві з’явився на світ хлопчик, чиє прізвище вже несло відлуння козацько-старшинського роду. Батько Анатолій Миколайович, кандидат біологічних наук, працював поруч із легендарним Миколою Амосовим, а мати Євгенія Олександрівна віддавала душу педагогіці. У такому оточенні Олександр виріс серед розмов про науку та історію, де домашні вечері перетворювалися на міні-лекції про предків Алфьорових – слобідських дворян другої половини XVII століття.
Школа №137 у Києві стала першим полем битви: у 2001 році юний Алфьоров здобув перемогу на всеукраїнському етапі Малої академії наук з історії. Це не випадковість – хлопець ковтав книги про Гетьманщину, копіював реєстри полків і мріяв про архіви. Родинне коріння, де кожен предок мав свою печатку чи герб, запалило в ньому пристрасть до генеалогії, яка згодом стане основою дисертації.
Ті шкільні роки заклали фундамент: не просто знання фактів, а вміння бачити в них патерни. Алфьоров рано зрозумів, що історія – це не музейний пил, а зброя проти міфів. Перехід до університету став логічним, ніби доля підштовхувала до Інституту історичної освіти НПУ імені Драгоманова.
Освіта і науковий старт: від магістратури до докторства
У 2006 році Олександр закінчив університет з ректорською відзнакою, здобувши кваліфікацію викладача історії та правознавства. Але зупинятися на магістерстві він не збирався – амбіції тягнули до глибших вод. 2012 рік приніс кандидатський ступінь за дисертацією “Роль козацько-старшинського роду Голубів в історії України XVI—XVIII ст.”, де він розкопав долі родин, що формували Гетьманщину.
Паралельно, з 2010-го, Алфьоров увійшов у штат Інституту історії України НАН – спершу молодший науковець, згодом повноцінний дослідник. Тут, серед тисяч документів, він занурився в сфрагістику – науку про печатки, що розкривають таємниці влади. Печатки Київської митрополії XI—XIV століть, реєстри Сумського чи Полтавського полків стали його хлібом насущним.
- Співавтор каталогів печаток, як “Українські особові печатки XV—XVII ст.” (2009), що задокументували сотні знахідок з київських архівів.
- Упорядник реєстрів, наприклад, “Реєстри Сумського полку 1660—1664” (2016), які оживили імена тисяч козаків.
- Куратор виставок, на кшталт “Святослав Хоробрий: Дух Епохи” (2017), де артефакти заговорили з відвідувачами.
Ці роботи не просто наука – вони перевертають стереотипи про “безшляхетну” Україну. Алфьоров довів існування української шляхти через генеалогії та герби, роблячи історію доступною. До слова, за даними uk.wikipedia.org, його понад 100 статей і 15 книг цитують колеги по всьому світу.
Наукові відкриття: скарби, що змінюють підручники
Уявіть: у пилюці архіву ви знаходите копію Конституції Пилипа Орлика староукраїнською – першу в своєму роді (2009). Або розшифровуєте Городницький скарб із срібниками Володимира Святославича (2021). Алфьоров не чекав на удачу – він організовував конференції, курував колекції Музею Шереметьєвих і навіть відкрив невідомого митрополита Никифора III (2020).
Його внесок у нумізматику та геральдику величезний: автор герба Черняхівського району, співавтор книг про візантійські печатки на українських землях (2024). Ці знахідки спростовують московські міфи про “єдність”, показуючи Русь як окрему цивілізацію. Кожне відкриття Алфьорова – як удар по фальсифікаторам, що намагаються вкрасти наше минуле.
На Google Scholar його цитує 246 разів, а співпраця з Принстонським університетом (2020-2021) піднесла українську сфрагістику на світовий рівень. Це не кабінетна робота – це пристрасть, що надихає тисячі.
Цікаві факти з відкриттів Алфьорова
- Копія Конституції Орлика 2009 року – перша староукраїнською, знайдена в реєстрі Війська Запорозького.
- Городницький скарб: срібники князя Володимира, передані державі в 2020-му, стали сенсацією нумізматики.
- Невідомий митрополит Никифор III: його печатка розкрила клір Київської митрополії XI ст.
- Присяги козацьких полків 1718-го: упорядковані Алфьоровим тексти показують лояльність гетьмана Скоропадського.
- Тризуб на стіні церкви: фотофіксація ранніх символів влади Русі.
Ці перлини не просто артефакти – вони доводять тисячолітню державність України, розвіюючи імперські байки.
Медіа-кар’єра: від радіоефірів до YouTube-легенди
З 2008-го Алфьоров на радіо “Культура” – з 2012-го веде “Історичні Фрески”, де печатки оживають у ефірі. З 2019-го на Суспільному UA: Культура, а 2018-го заснував “Історичне Радіо”. Та справжній прорив – YouTube-канал з 513 тисячами підписників: лекції про “Русь без Москви”, козаччину, міфи про Петлюру.
Відомий гумором і фактами: відео “Де зникла бібліотека Ярослава Мудрого?” набирає мільйони переглядів. Канал – це енциклопедія для новачків і експертів, де історія стає пригодою. У 2025-му орден “За заслуги” III ступеня прийшов саме за медійну мужність під час вторгнення.
- Почніть з плейлистів “Київська Русь” чи “Козаччина” – там базові джерела.
- Шортси для швидких фактів: від Лаврських печер до поховань гетьманів.
- Лекції по 1,5 години для глибокого занурення, як “УКРАЇНСЬКА ШЛЯХТА? ТАКА ІСНУВАЛА?”.
Його стиль – динамічний, з метафорами: історія як детектив, де Москва – головний антагоніст. Це не просто контент – це пробудження національної гордості.
Військовий шлях: Азов, ССО і штурмова бригада
2014-й: прес-секретар Андрія Білецького, керівник пресслужби “Азову”. З 2022-го – офіцер ССО “Азов-Київ”, з вересня – у 3-й ОШБр, начальник гуманітарної підготовки. Майор запасу, нагороджений “За участь в АТО” (2015). На фронті він поєднує психологію з історією: лекції для бійців про предків-воїнів.
Паралельно – голова експертної групи з дерусифікації Києва. Війна для нього – продовження наукової битви: фіксувати злочини, меморіалізувати героїв. Його служба – приклад, як інтелект стає щитом.
Голова УІНП: революція пам’яті 2025-2026
27 червня 2025-го Кабмін призначив Алфьорова головою УІНП. За півроку – закон “Про засади державної політики національної пам’яті” (серпень 2025), що дає інституту статус центрального органу. Звіт за 2025: 97% плану, пропозиції до 55 актів.
Декомунізація та реабілітація
Національна комісія розглянула 864 справи: реабілітовано 513, 132 – потерпілі від репресій. 22 за “Катинською справою”. Після 2022-го декомунізовано близько 25 тисяч топонімів, за даними uinp.gov.ua.
| Напрямок | Досягнення 2025 | Статистика |
|---|---|---|
| Реабілітація | Розгляд справ жертв репресій | 513 реабілітовано |
| Деколонізація | Топоніми, пам’ятники | ~25 тис. змін з 2022 |
| Меморіалізація | Карта Ukraine.War.Today, усні історії | 332 інтерв’ю |
Джерела даних: uinp.gov.ua. Після таблиці: ці цифри – не абстракція, а повернуті імена, як у книзі “Вільні духом” про полонених (2026).
Меморіалізація війни та популяризація
Семінари на деокупованих землях, Віртуальний музей агресії, 70 заходів. Проєкти “АнтиМіф”, стипендія імені Едуарда Зуба. Алфьоров робить пам’ять живою: акції “Хвилина мовчання”, партнерства з музеями.
Його бачення: Україна – не колонія, а спадкоємець Русі. Дерусифікація – не помста, а очищення для майбутнього.
Сімейне життя: опора в бурях
Дружина Тетяна – соратниця, разом виховують п’ятеро дітей. У 2025-му назвали останнього сина, роблячи родину продовженням роду. Сімейні вечори – про предків, де діти чують про печатки прадідів. Це баланс: фронт, УІНП, наука – і тепло дому.
Алфьоров – приклад, як жити історією: з пристрастю, честю, без компромісів. Його проекти тривають, відкриваючи нові скарби, а ми чекаємо наступних лекцій, звітів і перемог.