У морозний грудневий день 1991 року, коли сніг хрустів під ногами мільйонів українців, Леонід Кравчук набрав 61,59 відсотка голосів на перших прямих президентських виборах. Цей результат – 19 643 481 голос – досі рекордний, ніби народна воля вирвалася на волю після десятиліть сірого радянського панування. Він став першим президентом незалежної України, очоливши її з 5 грудня 1991-го по 19 липня 1994-го, у час, коли країна ковтала свободу змішану з хаосом розпаду імперії.
Кравчук не просто підписував укази – він стояв на чолі Акту проголошення незалежності 24 серпня 1991-го, як голова Верховної Ради. Той день, наповнений адреналіном путчу в Москві, змінив усе: з ідеолога КПУ він перетворився на символ нової держави. А далі розгорталася драма – гіперінфляція, шахтарські бунти, перші кроки на світовій арені. Його правління, хоч і коротке, заклало фундамент, без якого Україна не встояла б у бурях наступних десятиліть.
Земля Волині, де народився Леонід Макарович 10 січня 1934-го в селі Великий Житин, виростила його твердим, як річиська тихих річок, що прорізають поліські хащі. Селянська родина – батько Макар загинув на фронті 1944-го, мати Ганна виживала в повоєнній біді. Хлопець рано відчув смак праці: колядував з товаришами, заробивши 40 карбованців, які здавалися скарбом. Після семирічки в Городищах опинився в Рівненському кооперативному технікумі, де освоїв бухгалтерію – професію, що годувала в голодні часи.
Ранні роки: від Волині до серця партійної машини
Київський державний університет, філософський факультет, 1958 рік – тут Кравчук узяв диплом викладача суспільних наук. Викладав політекономію в Чернівецькому фінансовому технікумі, а з 1960-го ступив на партійну стежку: лектор, завідувач відділу пропаганди Чернівецького обкому КПУ. Амбітність штовхала вперед – аспірантура в Академії суспільних наук при ЦК КПРС, кандидатська з політекономії 1970-го. Апарат ЦК КПУ став його світом: від інспектора до завідувача ідеологічного відділу, секретаря, члена Політбюро.
Ті роки – суміш ентузіазму й догматизму. Кравчук писав брошури про “нерушимый союз”, курував пропаганду в західних областях, борючись з “уніатськими символами”. Але вітри перебудови дули сильніше: 1990-го його обрали головою Верховної Ради УРСР. Тут почався злам – Декларація про суверенітет 16 липня, відмова підтримати путч ГКЧП у серпні. 24 серпня 1991-го під його головуванням парламент проголосив незалежність, а 30-го заборонив КПУ. Кравчук вийшов з партії, ставши безпартійним – маневр, що врятував репутацію.
Вибори 1991: народний вердикт у час надії
Перші президентські вибори 1 грудня стали референдумом: 90,32% за незалежність. Кравчук, як голова ВР, обійшов Чорновола (23,27%), Ткаченка та інших. 61,59% – це не цифра, а вибух ентузіазму, що розірвав ланцюги. Інавгурація 5 грудня в Києві: присяга на Переяславській Раді, перші слова про “нову Україну”. Народ бачив у ньому батька-наставника, колишнього комуніста, що переродився.
Але перемога несла тягар: розпад СРСР, порожні полиці, ядерна спадщина. Кравчук узявся за справу з вовчим завзяттям – 8 грудня в Біловезькій пущі з Єльциним і Шушкевичем підписав угоду про кінець СРСР, створивши СНД. То був удар по імперії, але й компроміс, бо альтернативи не стояло.
Президентське правління: вогонь випробувань
Три з половиною роки – епоха, де Україна ковалася в горні криз. Кравчук прийняв державні символи від УНР, визнав Голодомор 1932–33-го – вперше на держрівні, схиляючи голову перед 8–11 млн жертв. Візити до США, Європи: угоди про торгівлю, членство в МВФ, ЄБРР, “Партнерство заради миру” з НАТО. 171 країна визнала Україну – дипломатичний тріумф.
Економічні бурі: спад і гіперінфляція
Перехід від планової економіки став цунамі. Вихід з рубльової зони 1992-го, купоно-карбованці – хаос. ВВП впав на 60% за період, промисловість – на 28% у 1994-му, сільське господарство – на 16%. Гіперінфляція жахала: 1992 – 2100%, 1993 – понад 10 000%. Зарплати знецінювалися, черги за хлібом тягнулися кілометрами. Уряд Фокіна, Кучми, Звягільського пробував стабілізувати: приватизація через “кравчучки” – ваучери на акції, що назвали на його честь.
Ось ключові показники в таблиці для наочності:
| Рік | Інфляція (%) | Зміна ВВП (%) | Ключова подія |
|---|---|---|---|
| 1991 | 390 | -8,8 | Незалежність |
| 1992 | 2100 | -14,2 | Вихід з рубльової зони |
| 1993 | 10155 | -22,3 | Шахтарські страйки |
| 1994 | 401 | -23,0 | Дострокові вибори |
Джерела даних: vue.gov.ua, uk.wikipedia.org. Ці цифри – не суха статистика, а біль сімей, що втрачали заощадження за ніч. Кравчук міняв прем’єрів, як рукавички, шукаючи вихід, але криза гризла основи.
Шахтарські страйки 1993: грім з Донбасу
Весна-лето 1993-го: Донбас вибухнув. Шахтарі, серце вугільної промисловості, перекривали шляхи, голодували в Києві. Вимоги – зарплати, реформи, проти корупції. 15 лютого Кравчук відмовився від зустрічі, але протести наростали: Павлоградвугілля, Донецьк, Макіївка. Наймасштабніший страйк історії України паралізував схід, змусивши ВР і президента піти на компроміс – референдум про довіру, дострокові вибори. То був урок: без соціальної стабільності держава хитнеться.
Зовнішня політика: перші кроки на глобальній шахівниці
Масандрівські угоди 3 вересня 1993-го з Єльциним врегулювали Чорноморський флот, ядерку. Кримська криза 1992–94-го вирішилася мирно – автономія, контроль Києва. Переговори про Будапештський меморандум почалися за Кравчука, хоч підписав Кучма: обмін ядерного арсеналу на “гарантії” від РФ, США, Британії. Біловезька угода стала його візитівкою – могильник СРСР, але й початок складних відносин з Росією.
Особисте життя: опора за владою
Антоніна Михайлівна, економістка з Харківщини, стала першою леді – шлюб з 1957-го, підтримка в бурях. Син Олександр (1959) обрав бізнес: “Нафком-Агро”, топ-землевласник. Онуки Андрій і Марія, правнучка Олена – родина тримала Кравчука на плаву. Він любив Рівненщину, УПЦ КП, писав мемуари: від “Союз нерушимый” 1982-го до “Одна Україна – єдиний народ” 2010-го. Жив просто, без палаців, у Конча-Заспі.
Цікаві факти про першого президента України
- Ваучери приватизації назвали “кравчучками” – на його честь, бо він підписав закон 1992-го. Мільйони українців отримали шматок від радянської спадщини, хоч багато втратили в шахрайстві.
- У 1942-му колядував, заробив 40 рублів – перші гроші, що навчили ціну праці.
- Написав посібник “Союз нерушимый” для радянської пропаганди, а в 2010-му – про єдність України. Еволюція від комуніста до патріота.
- У 2020-му, у 86, очолив делегацію в ТКГ на Донбасі: “Росія розуміє силу, не переговори”. До 2021-го боровся за мир твердою рукою.
- Герой України 2001-го, повний кавалер ордена Ярослава Мудрого – нагороди за державотворення.
Ці перлини з життя роблять Кравчука живим, не іконою. Він танцював гопак на святах, жартував гостро, як рівненський вітер.
Пізні роки: від парламенту до миротворця
1994-го програв Кучмі (45% проти 52% у другому турі), став депутатом до 2006-го. СДПУ(о), блок “Не так!” – політичні маневри, підтримка Кучми, Януковича. Відійшов 2006-го, але 2020-го Зеленський покликав у ТКГ: голова делегації, жорсткі позиції проти РФ. Операція на серці 2021-го, Мюнхен – там, 10 травня 2022-го, у 88, пішов. Прощання в Українському домі: Зеленський, Кучма, Ющенко, Порошенко. Премія його імені, пам’ятник на Байковому 2024-го.
Спадщина Кравчука – як дуб на Поліссі: коріння в минулому, крона в майбутньому. Він розвалив СРСР, визнав Голодомор, пережив кризи, що ламали слабших. У часи повномасштабної війни його слова про силу проти агресора звучать пророче. Україна вистояла – дякуючи таким, як він, хто ризикнув усе заради синьо-жовтого стяга.