Прокопенко Денис Геннадійович: від Редкіса до командира корпусу “Азов”

Київське літо 1991 року, спекотний червень, коли Україна тільки-но ступила на шлях незалежності, подарувало світові Дениса Прокопенка – хлопця з блакитними очима та непохитною волею, який згодом стане легендою. 27 червня в родині Геннадія та матері народився син, чиї корені тягнуться до далеких карельських лісів. Прадід Дениса, воїн Зимової війни проти радянських окупантів, зник безвісти в бою, залишивши нащадкам не лише спогади, а й жагу до боротьби з агресором. Ця сімейна сага, пронизана болем втрат, визначила долю молодого киянина з самого дитинства.

Втрата батька у восьмирічному віці стала першим ударом, але дідусь, карел за походженням, став справжнім якорем. Він розповідав онукові про фінські окопи, про ненависть до московського ярма, і Денис вбирав це, як губка – воду. “Я продовжив ту саму війну, тільки на іншій ділянці фронту”, – зізнавався пізніше Прокопенко, ніби естафета поколінь пульсувала в його жилах. Мати передала синові інтелігентність і чуйність – той, хто міг бути суворим командиром, завжди знаходив час для літніх людей на вулиці, допомагаючи з дрібницями. Київська гімназія №59 у Голосіївському районі бачила в ньому старанного учня, а стадіони “Динамо” – запеклого ультрас з прізвиськом “Редіс”, яке згодом перетвориться на бойовий позивний.

Освіта та перші кроки: лінгвіст, який обрав зброю

Факультет германської філології Київського національного лінгвістичного університету здавався ідеальним вибором для допитливого розуму – англійська, німецька, мрії про перекладацьку кар’єру. Закінчивши у 2013-му, Денис не пішов у викладачі. Замість лекцій – тренування з єдиноборств, біг і фанатські трибуни, де формувалася характер сталевий, як карельські скелі. Спорт загартовував тіло, а вуличні розмови про політику – дух. Революція Гідності на Майдані стала переломом: юнак з дипломом лінгвіста відчув поклик до справжньої справи.

У 2020-му, уже досвідчений воїн, Прокопенко доповнив знання другою вищою освітою в Національному університеті оборони України. Спеціалізація “Бойове застосування та управління діями військових частин механізованих і танкових військ” перетворила його з бійця на стратега. Це не просто папірець – це інструмент, який допоміг “Азову” вистояти в пеклі Маріуполя. Денис завжди наголошував: лідерство – це не крики, а приклад і знання, які рятують життя.

Вступ до “Азову”: від гранатометника до наймолодшого командира

11 липня 2014-го, коли Донбас палав, 23-річний Редіс добровольцем прибув до батальйону “Азов”. Гранатомет на плечі, і вперед – Мар’їнка, Іловайськ, Широкине. У Павлопіль-Широкинській операції 2015-го він уже командував першою ротою, відкидаючи сепарів від Маріуполя на 20 кілометрів. Кров, піт, братерство – це загартувало його як коваля сталь.

2017 рік: у 26 Денис стає командиром окремого загону спеціального призначення “Азов” – наймолодший у історії Нацгвардії та ЗСУ. Він не просто керував, а перебудовував: домедична допомога для кожного бійця, сучасні протоколи НАТО, тренування до знемоги. “Азов” з добровольчого батальйону перетворився на елітний підрозділ, де дисципліна йшла пліч-о-пліч з педантизмом командира. Підлеглі фанатіють від нього: “Редіс готовий іти попереду, лягти грудьми за нас”. А той інцидент на параді 2019-го, коли не salutував Зеленському? За статутом – привітання тільки військовим начальникам. Скандал? Ні, демонстрація принципів.

Оборона Маріуполя: легенда, викувана в сталі “Азовсталі”

Грудень 2021-го: Редіс попереджає про удар по Києву. 24 лютого 2022-го “Азов” займає Маріуполь. Денис бере командування гарнізоном – 10 тисяч бійців ЗСУ, Нацгвардії, тероборони проти п’ятикратної переваги ворога. Диверсії в тилу, десанти ГУР з боєприпасами, евакуація цивільних. 7 березня – заклик закрити небо й коридори. 19 березня – Герой України, орден “Золота Зірка”.

86 днів пекла: блокада “Азовсталі” з 18 квітня, прориви росіян 4 травня. Редіс – голос гарнізону, відео з підземелля мотивують націю. 16 травня наказ: зберегти життя, припинити опір. Не здача – здача зброї офіцерам. 20 травня Редіс виходить останнім, поранений рукою. Гарнізон відволік десятки тисяч росіян – стратегічна перемога.

Полон і повернення: незламний дух Редкіса

Оленівка, Лефортово – 123 дні тортур. Росіяни обіцяють смерть, але Редіс тримається: “Війна не скінчиться, доки не повернемо всіх і кордони 1991-го”. 21 вересня 2022 – обмін на 55 окупантів. Туреччина, інтернат, відмова від зустрічі з родиною на знак солідарності з полоненими. Липень 2023: повернення з Зеленським. Брифінг у Львові: “Ми разом, продовжимо в бою”. Серпень – реабілітація, навчання, фронт.

Дружина Катерина – опора. Познайомились 2015-го в соцмережах, одружились 2019-го. Ілюстраторка “Коза Рогата”, голова Асоціації родин захисників Азовсталі. Разом – гори, лижі, мрії про перемогу. Вона боролася за нього у Ватикані з Папою, він – за Україну в окопах.

Лідер 2025-го: 1-й корпус “Азов” на Покровському напрямку

Квітень 2025: Редіс очолює 1-й армійський корпус НГУ “Азов” – його мрія про дивізії й корпуси для ефективності збулася. З серпня бригада на Лимані, Серебрянці, Торецьку – просування з мінімальними втратами. Тепер Покровськ: стримують навалу, де ворог множиться як гриби після дощу. Август 2025 – орден Богдана Хмельницького II ступеня від Зеленського. Редіс попереджає: Третя світова вже тут, готуймося до довгої боротьби.

Він – той, хто перетворює хаос на перемогу, бійців – на братів. Корпус “Азов” під його крилом – приклад для всієї армії: дисципліна, ініціатива, єдність. Денис Прокопенко не герой з плакату – живий лідер, чия історія надихає тисячі йти вперед, бо позаду – карельські прадіди, дружина в тилу й Україна, яка чекає тріумфу.