Сергій Братчук — військовий журналіст із понад тридцятирічним стажем, заслужений журналіст України та ключова фігура інформаційного опору на півдні. Сьогодні він очолює підрозділ «Одещина» Української добровольчої армії, керує мобільними вогневими групами проти ворожих дронів і водночас залишається голосом УДА, що щодня пояснює ситуацію на фронті тисячі українців. Його Telegram-канал став надійним джерелом новин про Одесу, Херсонщину та Запоріжжя, а сам Братчук бере участь у бойових операціях — від атак на Кінбурнську косу до артилерійських дуелей під Куп’янськом. Ця людина не просто розповідає про війну — вона проживає її разом зі своїми бійцями, перетворюючи досвід журналіста на потужну зброю правди.
Народжений 13 травня 1972 року в кримському селі Петрівка, Братчук з дитинства відчув, як південь України стає полем битви ідентичностей. Дитинство в селищі Велика Лепетиха на Херсонщині, яке нині під окупацією, сформувало в ньому глибоке відчуття коріння. Родина лікарів навчила його бачити людину за цифрами втрат, а перші публікації в районній газеті у шістнадцять років стали першим кроком до професії, що згодом врятує тисячі життів через точну інформацію.
Від курсанта до головного редактора: шлях військового журналіста
У 1989 році Сергій Братчук вступив до Львівського вищого військово-політичного училища за спеціальністю «військовий журналіст». Це був єдиний такий заклад у Радянському Союзі, а згодом — в Україні, де поєднувалися пера і шаблі, теорія і практика. Після випуску офіцерська служба привела його до Одеси. Тут він пройшов шлях від звичайного кореспондента газети «Слава і Честь» Південного оперативного командування до головного редактора, а згодом очолив регіональний медіацентр Міністерства оборони, який охоплював Одеську, Миколаївську та Херсонську області.
Двадцять два роки в лавах ЗСУ сформували в ньому не просто професіонала, а людину, яка розуміє армію зсередини. Братчук не сидів у тилу — кілька разів бував у відрядженнях у гарячих точках ще до 2014-го. У 2011 році він звільнився в запас у званні підполковника і перейшов на цивільне телебачення — працював на каналах «РІАК», «АТВ», очолював редакцію «Нова Одеса». Паралельно викладав на кафедрі інформаційної діяльності та медіакомунікацій в Національному університеті «Одеська політехніка». Цей досвід став фундаментом для майбутньої ролі в гібридній війні, де слово важить не менше за кулю.
Війна 2014-го: поранення, «Чорний тюльпан» і добровольчий рух
Повномасштабна агресія Росії почалася для Братчука ще в 2014-му. Як військовий кореспондент він вирушив у зону АТО, де працював для «Медіа-інформ». Осінь 2014-го принесла поранення, але не зупинила. Літом 2015-го він очолив гуманітарну місію «Чорний тюльпан. Одеса» — організацію, яка шукала, ексгумувала і повертала тіла загиблих бійців із полів боїв. Тисячі родин отримали змогу поховати рідних завдяки цій роботі. Братчук навіть створив цикл програм, де розповідав історії полеглих, перетворюючи статистику на живі долі.
У 2017–2018 роках він став добровольцем і пресофіцером 8-го окремого батальйону «Аратта» Української добровольчої армії. Саме тоді сформувалося його переконання: журналіст на війні — не спостерігач, а учасник. У 2017-му вийшла його збірка віршів «Війна у мирну годину» — щирий, болісний погляд на реальність, де мирна година давно минула. Ці рядки досі резонують з тими, хто шукає в поезії відповіді на хаос.
Повномасштабне вторгнення: від речника Одеської ОВА до командира «Одещини»
24 лютого 2022 року Братчук одразу став на інформаційний фронт. Спочатку — речником Руху опору «Південь», згодом — Одеської обласної військової адміністрації на добровільних засадах. Його спокійний, впевнений голос у ефірах під сиренами став для одеситів символом стабільності. До червня 2023-го він інформував про загрози з моря, дрони-камікадзе та успіхи наших захисників. Потім повернувся в Українську добровольчу армію — спочатку речником, а з 2025-го командиром підрозділу «Одещина».
Під його керівництвом мобільні вогневі групи на півдні ефективно протидіють «Шахедам». Братчук не лише координує — він бере участь в операціях разом із «Дніпровськими Штурмгеверами»: атаки на Кінбурнську косу, бої під Куп’янськом і Херсоном, артилерійська робота. Його підрозділи щодня знищують ворожу техніку, а він у реальному часі коментує події, співпрацюючи з ГУР і колегами з «Інформаційного спротиву».
Цей дуалізм — командир і речник — робить його унікальним. Він не відправляє бійців на завдання, а йде з ними, бо знає: довіра народжується в окопах. «Моя роль — коментувати те, що роблять наші підрозділи», — каже він, і ці слова звучать як запевнення, що інформація завжди йде пліч-о-пліч зі зброєю.
Внесок у інформаційний спротив і суспільство
Братчук — не просто спікер. Він активно розвінчує російські фейки, працює з іноземними журналістами, показуючи справжню картину війни. Його Telegram-канал витримав бот-атаки і став одним із найавторитетніших джерел про події на півдні. Завдяки йому тисячі українців дізнаються про реальні успіхи ЗСУ, а не про пропаганду.
Його громадська діяльність почалася задовго до війни. У 2021-му він очолив Громадську раду при Одеській ОВА. Раніше — іподиякон і речник Одеської єпархії Православної церкви України. Церква, волонтерство, журналістика — все це сплелося в єдине покликання служити людям. Навіть у політиці він пробував сили: балотувався до Верховної Ради в 2012-му від «УДАРу», у 2020-му — до Одеської міськради від «Національного корпусу». Не завжди перемагав, але завжди залишався на боці принципів.
Його стиль журналістики еволюціонував від радянських шаблонів до сучасного, динамічного формату, де головне — правда і швидкість. Братчук переконаний: суспільство має стати мілітарним, щоб вистояти. І він сам є живим прикладом цього.
Цікаві факти про Сергія Братчука
- Поет на передовій. У 2017 році випустив збірку «Війна у мирну годину» — щирі вірші, народжені з досвіду АТО. Вони не про героїзм, а про людський біль і надію.
- Оголошення про доньку в ефірі. У 2023 році під час брифінгу Одеської ОВА радісно повідомив про народження доньки. Одеса запам’ятала цей момент як промінь світла серед сирен.
- «Чорний тюльпан» у серці. Очолював місію, яка повернула тисячі тіл героїв. Ця робота навчила його бачити війну не тільки крізь приціл, а й крізь сльози родин.
- Кримський біль. Народжений у Криму, після 2014-го втратив зв’язок із родичами, які обрали інший бік. Це зробило його ще рішучішим у боротьбі за український південь.
- Викладач і наставник. Працював старшим викладачем в «Одеській політехніці», передаючи досвід новому поколінню військових журналістів.
Ці штрихи роблять Братчука не просто публічною персоною, а живою людиною — батьком, поетом, воїном, який щодня обирає Україну.
Як Братчук впливає на сучасну військову журналістику
Сьогодні, коли дрони і ракети змінюють правила бою, Братчук демонструє нову модель журналіста — гібридного. Він поєднує репортажі з безпосередньою участю в операціях, використовує Telegram як оперативний канал і співпрацює з розвідкою. Його підхід став прикладом для багатьох: інформувати швидко, точно і з позиції сили. Завдяки йому тисячі цивільних зрозуміли, як працюють мобільні групи ППО, чому важливі кожні знищені «Шахед» і як інформація рятує життя.
Він часто наголошує: журналіст не має бути в кадрі заради слави. Головне — проживати війну разом із підрозділами. Ця філософія робить його коментарі такими переконливими і людяними. У часи, коли ворог намагається посіяти паніку, голос Братчука звучить як якір стабільності.
Його досвід показує, що війна — це не тільки фронт, а й тил, де кожне слово має вагу. Братчук продовжує воювати на двох фронтах: фізичному і інформаційному, і робить це з тією самою відданістю, з якою колись писав перші рядки в районній газеті.
Його історія — це історія тисяч українців, які встали на захист країни. Від кримського хлопця до командира на передовій — шлях, сповнений випробувань, але й перемог. І поки лунає його голос у новинах, а «Одещина» виконує завдання, південь України тримається міцно.