У маленькому містечку Остер на Чернігівщині, де Дніпро розливається широкими рукавами, а вітер шепоче старовинні легенди, 18 жовтня 1965 року з’явився на світ хлопчик, чиє ім’я згодом прогримить на весь світ. Сергій Володимирович Поярков, син простих робітників, ще в дитинстві хапав олівець, малюючи дивацьких звірів і фантастичні світи, які вирували в його уяві. Ці перші штрихи стали фундаментом для кар’єри, що поєднала гострий сатиричний гумор, майстерну графіку та бурхливу громадську активність.
Остер тихий, але натхненний: річка, луки, старі церкви — все це просочилося в ранні роботи Сергія. Батьки помітили талант сина рано, підтримуючи мрії про мистецтво в скромних умовах радянської провінції. Хлопець ріс допитливим, з бунтарським характером, який не терпів рутини. Шкільні роки пролетіли швидко, наповнені першими конкурсами малюнків і мріями про Київ — велике місто можливостей.
Освіта: від технікуму до академії мистецтв
1981 рік став поворотним — Сергій вступив до Київського художньо-промислового технікуму на відділення художнього оформлення. Чотири роки інтенсивного навчання загартували його стиль: тут він опанував основи графіки, композиції та кольорознавства. Викладачі згадували Пояркова як студента з вогнем в очах, який не просто копіював зразки, а переосмислював їх у щось унікальне, просякнуте фантазією.
Наступний етап — Львівський поліграфічний інститут імені Івана Федорова, київське відділення, факультет мистецтва книги (1987–1990). Тут Сергій заглибився в книжкову графіку, ілюструючи оповідання, де реальність ткалася з міфами. Фінальним акордом стала Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури (1990–1995), майстерня книжкової графіки. Дипломна робота вражала глибиною — суміш сюрреалізму та української міфології. Ця освіта, за даними uk.wikipedia.org, заклала основу для міжнародних тріумфів.
Випускник академії не сидів склавши руки. Уже в 1989-му він дебютував у журналах «Огонек» і «Юність», газетах «Собеседник» та «Комсомольское знамя». Його ілюстрації — гострі, іронічні — привертали увагу редакторів. Паралельно працював у київських видавництвах, друкувався в Чехословаччині, Швеції, Болгарії. Американський період 1991–1992 став справжнім проривом: ілюстрації для книг Л. Рона Габбарда та Гола Клемента принесли перші великі визнання.
Міжнародні перемоги: слава художника-фантаста
Світ фантастики відкрив двері для Пояркова в 1990-му. Головний приз Міжнародного конкурсу ілюстраторів Л. Рона Габбарда в Лос-Анджелесі — це не просто нагорода, а запрошення до еліти. Наступного року — Золотий приз «Художників і ілюстраторів майбутнього». Його роботи, де людські фігури зливаються з космічними пейзажами, вражали динамікою й глибиною символізму.
Worldcon — вершина для фан-арту — приніс серію успіхів. Друге місце на 54-му Worldcon у Лос-Анджелесі (1993–1994), участь у 53-му в Глазго (1992), 55-му в Сан-Антоніо (1997). Кульмінація — «Best in Show» на Dragon Con в Атланті (1998). Персональні виставки в Києві (галерея «Олімп», Національний художній музей), Одесі, Нью-Йорку (Pleiades Gallery), Саарбрюккенській ратуші (Німеччина), Московському музеї сучасного мистецтва (2002). Роботи потрапили до колекції Rutgers University.
| Рік | Конкурс/Виставка | Нагорода |
|---|---|---|
| 1990 | L. Ron Hubbard Contest, Лос-Анджелес | Головний приз |
| 1991 | Writers and Illustrators of the Future | Золотий приз |
| 1998 | Dragon Con, Атланта | Best in Show |
Джерела даних: liga.net та en.wikipedia.org. Ці перемоги не лише прославили Пояркова, а й відкрили українське мистецтво світу. Його стиль — суміш сюрреалізму Далі з слов’янським фольклором — зачаровував, змушуючи замислитися над людською природою.
Сергій Поярков довів: провінційний талант може підкорити Голлівуд фантастики.
Від студії до екрану: телебачення та гостра сатира
Художник не обмежився полотнами. У 2010-х телебачення стало новим полотном. Сергій став співведучим «Великої політики» на «Інтер» з Євгенієм Кисельовим — програма, де його іронія рвала шаблони. Потім «Суб’єктивні підсумки» на NewsOne (2016–2017), де Поярков розбирав політику з сарказмом, ніби скальпелем.
Культовий проєкт — «ПОЯРКОВ NEWS» на «Прямий» (2018–2020). Тут він поєднував гумор, аналітику та провокації, коментуючи події з позиції незалежного мислителя. Ви не повірите, але його монологи збирали мільйони переглядів — гострі, як бритва, але правдиві до болю.
Автомайдан і політичні баталії
Революція Гідності 2013–2014 перетворила художника на активіста. Як один із лідерів Автомайдану, Поярков блокував кортежі «регіоналів», ризикуючи свободою. Його карикатури на Януковича стали символами протесту. Після перемоги — помічник депутатів Ігоря Гриніва (БЮТ), Олеся Донія, з 2017-го — Дмитра Яроша на громадських засадах.
- 2014: Балотувався до Верховної Ради по округу №91 як самовисуванець — 4,73% голосів.
- 2015: Кандидат до Київради від «Народного фронту» — не пройшов, але посилив репутацію бійця.
Ця активність показала: Поярков — не просто сатирик, а патріот з пензлем і мікрофоном. Перехід від мистецтва до політики здавався логічним — адже його графіка завжди була політичною.
Скандали: від погроз до судових драм
Гострий язик приніс проблеми. У 2019-му Володимир Зеленський подав позов за погрози в ефірі «ПОЯРКОВ NEWS». СБУ кваліфікувала як погрозу вбивству, але розслідування завершилося в березні 2020-го, судове засідання планувалося на червень. Подальші деталі розмиті, але справа не зламала дух — радше підкреслила його бунтарство.
Раніші скандали: звинувачення в шантажі 2011-го, libel-суд, виграний Поярковим. Ці бурі лише загартовували характер, роблячи образ ще яскравішим.
Цікаві факти про Сергія Пояркова
- Ви не знали? Його скульптури коштували до $7 тис., картини — $10 тис. у 2000-х.
- Суддя конкурсів «Illustrators of the Future» з 2000-го — ментор для новачків.
- Номінація на премію «Локус» 2002-го — рідкісне визнання для українців.
- У 2012-му хвалився 10 шкіряними куртками з В’єтнаму — гумор у всьому!
- Активний у Telegram (@SergyiPoyarkov) станом на 2025-й: коментує Трампа, війну, з іронією.
Особисте життя: сім’я як опора
За кулісами шуму — тепла родина. Дружина Ірина, бухгалтерка, — тиха гавань у бурхливому світі Сергія. Вони разом понад 20 років, виховують доньку Софію та сина Марка. Ірина рідко на публіці, але в інтерв’ю розповідала про пристрасть чоловіка до мистецтва й секс як джерело натхнення. Софія успадкувала талант — малює з батьком.
Родина тримає Пояркова на плаву, нагадуючи: справжні перемоги — вдома.
Вони живуть у київській оселі, де стіни обліплені картинами. Сергій жартує: «Ірина — мій критик номер один». Ця гармонія пояснює його витривалість.
Сьогодення: онлайн, живопис і нові горизонти
Після 2020-го телебачення відійшло на другий план. Поярков фокусується на YouTube-блозі та Telegram, де аналізує політику з позицій 2025-го: Трамп, війна, поділ зон впливу. Станом на січень 2026-го, він малює серію «Антитіла» — відповідь Кремлю через мистецтво. Виставок мало, але онлайн-аукціони оживають його твори.
Художник не зупиняється: нові ілюстрації, плани на книгу. Його порада молодим: «Ризикуйте, іронізуйте, малюйте правду — світ вас помітить». Сергій Поярков лишається живим легендою — сатириком, що пензлем бореться з брехнею, і людиною, чия еволюція надихає.
У його роботах досі пульсує той самий вогонь з Остера — вогонь, що освітлює шлях наступним поколінням.