Європейський Союз пульсує життям двадцяти семи держав, кожна з яких додає свою барву до цієї мозаїки єдності. Станом на 2026 рік в ЄС входить рівно 27 країн, від засновницьких гігантів на кшталт Німеччини та Франції до свіжих ентузіастів як Хорватія чи Болгарія. Ця цифра не просто статистика – вона символізує перемогу миру над розбратами, де кордони стираються, а мрії про спільне майбутнє оживають у бюрократичних залах Брюсселя.
Велика Британія покинула клуб у 2020-му, залишивши позаду Brexit-шторм, але Союз не зупинився: Болгарія готується долучитися до єврозони вже в 2026-му, а Румунія та інші посилюють Шенгенські зв’язки. Уявіть гігантський механізм, де кожна шестерня – суверенна держава, що крутиться в унісон заради 450 мільйонів жителів, єдиного ринку та глобального впливу. А тепер зануримося глибше, щоб розібрати, як дійшли до цієї магічної цифри.
Історія розширення ЄС: від шістки до двадцяти семи
Все почалося в 1951 році, коли вугілля і сталь стали першими мостами миру після Другої світової. Шість країн-засновниць – Бельгія, Франція, Італія, Люксембург, Нідерланди та Західна Німеччина – підписали Паризький договір, народивши Європейське об’єднання вугілля і сталі. Цей скромний союз еволюціонував у 1957-му Римськими договорами, запустивши Європейське економічне співтовариство, де торгівля цвіла, ніби сад у весняному дощ.
Перше розширення 1973 року додало Данію, Ірландію та Велику Британію – три нові голоси, що принесли атлантичний вітер. Наступні хвилі були драматичнішими: Греція в 1981-му вийшла з тіні диктатури, Іспанія та Португалія в 1986-му позбулися франкістських і салазарівських ланцюгів. 1995-й став скандинавсько-австрійським тріумфом з Австрією, Фінляндією та Швецією, які додали альпійської стійкості та північної дисципліни.
Найяскравіший момент – “Велике розширення” 2004-го, коли десять східноєвропейських тигрів (Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія, Угорщина) приєдналися, подвоївши Союз. Румунія та Болгарія доповнили коло в 2007-му, а Хорватія завершила хвилю в 2013-му. Кожне приєднання – це марафон реформ, де країни переписували закони, боролися з корупцією і доводили готовність до спільного столу. Brexit у 2020-му скоротив число до 27, але навчив Союз стійкості, адже вихід Британії коштував мільярди, але посилив внутрішню згуртованість.
Повний список країн ЄС на 2026 рік
Ось серце Союзу – двадцять сім держав, від крихітної Мальти до потужної Німеччини. Перед таблицею варто зазначити: дані включають дати вступу, приблизне населення (2026 оцінки), статус у єврозоні та Шенгені. Ця структура дозволяє швидко порівняти, хто вже в елітних клубах, а хто чекає своєї черги.
| Країна | Дата вступу | Населення (млн, 2026) | Єврозона | Шенген |
|---|---|---|---|---|
| Австрія | 1 січня 1995 | 9.1 | Так (1999) | Так (1997) |
| Бельгія | 1 січня 1958 | 11.8 | Так (1999) | Так (1995) |
| Болгарія | 1 січня 2007 | 6.4 | Так (2026) | Частково (2024) |
| Хорватія | 1 липня 2013 | 3.8 | Так (2023) | Так (2023) |
| Кіпр | 1 травня 2004 | 1.3 | Так (2008) | Ні |
| Чехія | 1 травня 2004 | 10.9 | Ні | Так (2007) |
| Данія | 1 січня 1973 | 6.0 | Ні | Так (2001) |
| Естонія | 1 травня 2004 | 1.4 | Так (2011) | Так (2007) |
| Фінляндія | 1 січня 1995 | 5.6 | Так (1999) | Так (2001) |
| Франція | 1 січня 1958 | 66.7 | Так (1999) | Так (1995) |
| Німеччина | 1 січня 1958 | 84.4 | Так (1999) | Так (1995) |
| Греція | 1 січня 1981 | 10.4 | Так (2001) | Так (2000) |
| Угорщина | 1 травня 2004 | 9.6 | Ні | Так (2007) |
| Ірландія | 1 січня 1973 | 5.3 | Так (1999) | Ні |
| Італія | 1 січня 1958 | 58.9 | Так (1999) | Так (1997) |
| Латвія | 1 травня 2004 | 1.8 | Так (2014) | Так (2007) |
| Литва | 1 травня 2004 | 2.9 | Так (2015) | Так (2007) |
| Люксембург | 1 січня 1958 | 0.7 | Так (1999) | Так (1995) |
| Мальта | 1 травня 2004 | 0.6 | Так (2008) | Так (2007) |
| Нідерланди | 1 січня 1958 | 18.0 | Так (1999) | Так (1995) |
| Польща | 1 травня 2004 | 37.6 | Ні | Так (2007) |
| Португалія | 1 січня 1986 | 10.5 | Так (1999) | Так (1995) |
| Румунія | 1 січня 2007 | 18.9 | Ні | Частково (2024) |
| Словаччина | 1 травня 2004 | 5.5 | Так (2009) | Так (2007) |
| Словенія | 1 травня 2004 | 2.1 | Так (2007) | Так (2007) |
| Іспанія | 1 січня 1986 | 47.9 | Так (1999) | Так (1995) |
| Швеція | 1 січня 1995 | 10.6 | Ні | Так (2001) |
Джерела даних: офіційний сайт european-union.europa.eu та uk.wikipedia.org. Таблиця показує динаміку: 20 країн уже в єврозоні, Болгарія приєднається в 2026-му, роблячи її 21-ю. Шенген охоплює 25, з частковим доступом для Румунії та Болгарії. Ці деталі не просто цифри – вони визначають свободу подорожей і економічні потоки для мільйонів.
Як країна стає членом ЄС: крок за кроком
Шлях до ЄС нагадує альпіністський підйом – вимагає витримки, реформ і політичної волі. Спершу подача заявки, як у Туреччини ще 1987-го. Потім статус кандидата, що Україна та Молдова отримали в 2022-му на тлі війни – жест солідарності, що надихнув мільйони.
- Заявка та статус кандидата: Аналізує Комісія ЄС за Копенгагенськими критеріями – стабільна демократія, ринкова економіка, acquis communautaire (35 глав законів для гармонізації).
- Переговори: Крок за кроком закривають глави. Для Хорватії це тривало 10 років; Україна відкрила кластери в 2024-му, фокусуючись на судовій реформі та антикорупції.
- Рішення та ратифікація: Європейська Рада схвалює, парламенти країн ратифікують. Хорватія стала 28-ю в 2013-му, скоротивши до 27 після Brexit.
- Вступ: Церемонія в Брюсселі, як для Польщі в 2004-му, де Варшава відчула прилив інвестицій – понад 200 млрд євро з фондів ЄС.
Цей процес не механічний: країни як Польща чи Румунія зіткнулися з “правилом нульового терпіння” до корупції, але винагороди величезні – зростання ВВП на 30-50% для нових членів. Ви не повірите, але для східних сусідів ЄС став рятівним якорем у часи криз.
Країни-кандидати: перспективи розширення на горизонті
Двадцять сім – не межа. Албанія, Боснія і Герцеговина, Косово, Чорногорія, Північна Македонія, Сербія ведуть переговори, Туреччина – заморожено через демократію. Україна та Молдова лідирують серед східних: Київ закрив перші глави, попри війну, а Кишинів випередив у деяких реформах. Чорногорія мріє завершити до 2028-го.
- Україна: Кандидат з 2022, переговори з червня 2024. Реформи в олігархах і деолігархізації – ключ.
- Молдова: Швидкий прогрес, фокус на Придністров’ї.
- Західні Балкани: Чорногорія на 80% кластерів, Сербія блокує Косово.
Ці кандидати можуть додати 100+ млн жителів, змінивши баланс. Але бар’єри реальні: Угорщина блокує Україну через мовні права, а економічна нерівність лякає донорів. Проте Green Deal і Digital Europe відкривають вікна можливостей.
Аналіз трендів розширення ЄС
Розширення ЄС еволюціонує від геополітичного інструменту до інструменту стабільності. Після “Великого Сходу” 2004-го темп сповільнився: Brexit показав ризики, пандемія та війна в Україні – виклики. Тренд 2026-го – “збільшене розширення” з реформами самого Союзу, як запропонував Макрон: голосування кваліфікованою більшістю замість одностайності.
Західні Балкани – пріоритет для стабільності, Україна/Молдова – буфер проти Росії. Болгарія в єврозоні 2026-го сигналізує: Союз росте якісно. Економічно нові члени отримують 4-5% щорічного бусту, але стикаються з міграцією та популізмом. Майбутнє? До 2030-го можливі 2-3 приєднання, якщо реформи тримають темп, перетворюючи ЄС на глобального гравця з 30+ країнами.
Кожна хвиля розширення переписувала правила гри. Сьогодні, коли Польща процвітає на фондах ЄС, а Естонія задає тон цифризації, стає ясно: Союз не стоїть на місці. Він дихає змінами, запрошуючи тих, хто готовий танцювати в цьому ритмі єдності, і ми з нетерпінням чекаємо наступних акордів.