Собор Пресвятої Богородиці розквітає на другий день після Різдва Христового, 26 грудня за новим календарем Православної Церкви України. Це не просто дата в літургійному циклі, а глибокий акорд подяки Діві Марії, яка стала мостом між небесним і земним, породивши Спасителя світу. У цей день церква збирає воєдино вшанування Богоматері разом із праведним Йосипом, царем Давидом та Яковом, підкреслюючи соборність родини Христа, ніби теплий родинний вогник у холодну зимову ніч.
Свято пульсує давньою силою, нагадуючи про материнську любов, що перевершує часи. Воно кличе до храмів, де лунають хвалебні співи, а серця наповнюються миром. У 2026 році, коли Україна продовжує свій шлях до духовної стійкості, це святкування набуває особливого забарвлення – символу надії та захисту для матерів, сімей і всієї нації.
З глибин ранньохристиянської традиції виростає ця перлина Богородичних свят, де кожна молитва – як ніжний дотик до ікони, що оживає в серці віруючого.
Історія виникнення: Від апостольських часів до Вселенських соборів
Коріння Собору Пресвятої Богородиці сягає IV століття, коли перші отці Церкви, як Єпіфаній Кіпрський, почали особливо вшановувати Діву Марію після Різдва. Це не випадковий вибір – свято стало логічним продовженням втілення Бога, підкреслюючи роль Марії як Theotokos, Богородиці, проголошену на Ефеському соборі 431 року. Уявіть: у ті бурхливі часи єресей, коли віра боролася за чистоту, Богоматір ставала щитом для правовірних.
Офіційне затвердження прийшло на VI Вселенському соборі в Константинополі 680–681 років, де в 79-му правилі чітко прописано святкування наступного дня після Різдва. Згідно з uk.wikipedia.org, це правило підкреслювало соборність – загальне зібрання на честь Марії та її оточення. У VII столітті, за Trullo собором 691 року, традиція закріпилася в літургійних книгах, проникаючи в слов’янські землі через візантійських місіонерів.
В Україні свято набуло особливого розмаху з часів Київської Русі. Хроніки згадують, як князі та прості люди сходилися до храмів, поєднуючи церковне з народним. У Галичині, наприклад, обряди переплітаються з дохристиянськими елементами очищення, роблячи його живим мозаїкою культур.
Теологічне значення: Собор як символ спасіння
Собор Пресвятої Богородиці – це не ізольоване свято, а ключ до розуміння Різдва. Воно розкриває таїнство втілення: Син Божий, єдинородний від Отця, стає єдинородним від Діви на землі. Святий Іоан Золотоустий казав: “В небі Він один від Одного Єдинородний, а на землі Він один від однієї Діви Єдинородний”. Ця фраза, ніби діамант, сяє в серці богослов’я, підкреслюючи унікальність Марії.
Соборність тут багатошарова: вшановуються не лише Марія, а й Йосип-обручник як хранитель Діви, цар Давид як прабатько Христа за плоттю, та Яків, названий брат Господній. Це нагадує про родинну єдність у спасінні, де кожна фігура – ланка ланцюга благодаті. У сучасному контексті, особливо після випробувань війни, свято стає гімном материнській жертовності, що надихає українок на стійкість.
Теологи, як отець Олександр Шмеман, бачили в ньому противагу індивідуалізму: церква як собор – єдина сім’я під покровом Богоматері. Це глибше, ніж поверховий опис, – це запрошення до особистої зустрічі з Небесною Матір’ю.
Богослужіння: Співи, що торкаються душі
Ранок 26 грудня наповнюється урочистою Літургією, де центральне місце займають тропарі та кондаки. Тропар, глас 4: “Пречиста Богомати, Богородице, собор Твій чесний прикрашений всякими чеснотами; ангельські сили та род людський радісно славлять Тебе, чиста Заступнице рода нашого”. Ці слова, сповнені поезії, малюють образ Марії як прикрашеного собору чеснот.
Кондак, глас 6: “Раніш зірниці від Отця без матері роджений – на землі без отця днесь воплотився з Тебе. Тим-то звізда благовістує волхвам, сонце праведних явися”. Перед Літургією – утреня з канонами, де Богородичні ірмоси переплітаються з псалмами. Вечірня завершується парастасом, а в монастирях – всенічними бдіннями.
У 2026 році, з онлайн-трансляціями з Києво-Печерської Лаври чи соборів ПЦУ, богослужіння стають доступними для всіх. Священики наголошують на сповіді та причасті, роблячи день справжнім духовним оновленням.
- Підготовка: Пост до вечері Різдва, сповідь напередодні – це очищає серце для зустрічі.
- Основні частини Літургії: Антифони з Богородичними тропарями, прокімен “Господь воцарися, вкрасуйся одежами”, Великий вход з іконою Богоматері.
- Завершення: Молебень з аколіфами, освячення води чи куті для родинних трапез.
Після списку богослужіння переходить у родинне коло, де молитви звучать удома, зміцнюючи зв’язки.
Народні традиції в Україні: Тепло “Бабіних каш”
В Україні Собор Пресвятої Богородиці розквітає народними барвами, особливо як “Бабині каші”. Жінки, ніби сестри Марії, варили густу пшеничну кашу з медом і маком, частуючи повитух, породіль та сусідок. Це був день жіночої солідарності – без чоловіків за столом, лише сміх, пісні та дарунки.
На Галичині до сходу сонця спалювали дідуха, перестрибували вогонь, проганяючи “відьом” від худоби. У Полтавщині колядували жіночі ватаги, співаючи “Богородице Діво, радуйся”. Заборони були суворими: чоловік не працював, якщо дружина вагітна, бо дитина могла народитися з вадою – шестипалою чи безпалою, за повір’ями.
- Варіння каші: Перша порція – церкві, друга – бідним, третя – сім’ї.
- Відвідини: Породіллі дарували тканини повитухам, символізуючи вдячність.
- Колядування: Жінки з ложками ходили по хатах, збираючи гостинці.
Ці звичаї, зафіксовані в етнографічних працях, зберігаються й досі, особливо в селах, додаючи святу автентичного українського колориту.
Цікаві факти
- У давнину вважалося, що в ніч на Собор небіжчики сходяться до храмів – тому правлять панахиди.
- Свято важливіше за Різдво для жінок, бо присвячене Матері – так казали предки.
- У 2025 році в Києві Блаженніший Святослав УГКЦ очолив літургію, збираючи тисячі вірних.
- Прикмета: Якщо хуртовина – до врожаю, тихий сніг – до посухи.
- Ікону “Знамення” несуть у процесіях, бо вона символізує молитву Марії за світ.
Іконографія: Образи, що надихають
Хоча специфічної ікони Собору немає, пов’язані Богородичні типи оживають: “Оранта” чи “Знамення”, де Марія з піднятими руками молиться, а на грудях – медальйон з Еммануїлом. Цей образ, ніби щит, захищає від бід, нагадуючи про заступництво. У Києво-Печерській Лаврі списки “Знамення” благословляють родини.
Інші: “Одигітрія” вказує шлях до Христа через Марію, “Єлеуса” – милосердя. У народі ікони несли в хати, окроплюючи святою водою, вірячи в захист для дітей.
| Тип ікони | Значення | Приклад в Україні |
|---|---|---|
| Знамення (Оранта) | Молитва за світ, Друге Пришестя | Лаврські фрески |
| Одигітрія | Шлях до спасіння | Почаївська ікона |
| Єлеуса (Умиління) | Материнське милосердя | Харківські храми |
Дані з церковних каталогів, як risu.ua. Ці образи роблять свято видимим, торкаючись очей і серця.
Сучасне святкування: Від храмів до родинних столів у 2026
У 2026 році, з переходом на новоюліанський календар, Собор збирає нація в єдності. У Києві – літургії в Михайлівському соборі, онлайн з ПЦУ та УГКЦ. Сім’ї печуть каші з екологічних продуктів, волонтерять для матерів-берегинь. За даними tsn.ua, традиції адаптуються: віртуальні молебні для діаспори, благодійні ярмарки.
Молитва за Україну звучить особливо гучно: “Богородице Діво, мольби наша прийми, зглянься на народ Твій”. Це свято нагадує – материнська любов перемагає бурі, надихаючи на нові кроки вперед.
Коли востаннє лунає “Амінь”, серце залишається відкритим для продовження цієї розмови з Небесами…