Український правопис: повний гід правилами 2019

Київські вулиці шепочуть давніми голосами, коли ми проходимо повз вивіски з назвами на кшталт “Бульвар Тараса Шевченка”. Кожна літера тут – не просто чорнило на папері, а нитка, що тримає тканину мови. Український правопис, ніби кістяк цієї мови, визначає, як звучать наші слова на письмі, роблячи їх чіткими й переконливими. Від фонетичних хитрощів до пунктуаційних пауз – все це еволюціонувало століттями, борючись за чистоту звучання.

Уявіть, як у XVII столітті Мелетій Смотрицький у своїй “Граматиці” ввів букву ґ, ніби подарувавши мові новий подих для звуків на кшталт “ґандж” чи “ґава”. Цей правопис не статичний – він пульсує з життям нації. Сьогодні чинна редакція 2019 року, затверджена Кабінетом Міністрів України постановою №437 від 22 травня 2019-го та підтверджена Верховним Судом 29 травня 2024-го, стає компасом для мільйонів. Вона адаптує норми до сучасності, дозволяючи слів на кшталт “проєкт” чи “прем’єр-міністр” жити поруч із традиційними формами.

Історія українського правопису: від давніх літописів до харківських реформ

Усе почалося з кириличної абетки, що відображала звуки давньоукраїнської мови ще в X столітті. Тоді писарі розрізняли м’якість приголосних за допомогою ѧ чи є, а ъ та ь тримали ритм слів. Болгарський вплив через тирновську школу у XV столітті додав витонченості: твоя замість твоа, з наголосовими знаками, ніби мелодією на сторінках.

Перелом настав 1619 року з “Граматикою словенскою” Смотрицького – першим кодексом, де з’явилися диграфи дж, дз, буква й і той самий ґ для задньоязикового гуку. Петро I у 1708-му запровадив гражданський шрифт, спростивши форми, вилучивши омегу та іжицю. XIX століття вибухнуло пошуками: “Русалка Дністровая” 1837-го ввела є та йо, кулішівка 1856-го подовжила приголосні (осо́ббовий), желехівка 1886-го – апостроф і є/є.

Грінченківка 1907–1909 років стала прототипом сучасної, з і для [і] та чіткими правилами. У XX столітті Центральна Рада 1918-го видала “Головніші правила”, а 1928-го харківський правопис під керівництвом Миколи Скрипника – вершина українізації, з поверненням до фонетики. Та радянська цензура 1933-го вилучила ґ, уніфікувавши з російською. Редакції 1946, 1960, 1993-го повертали норми поступово, а 2019-й – вершина сучасності.

Ця еволюція – не просто дати, а боротьба за ідентичність мови в часи утисків. За даними uk.wikipedia.org, правопис відображав політичні вітри: від розстрілів мовознавців 1930-х до тріумфу 2019-го.

Чинний український правопис 2019: структура та ключові інновації

Офіційний документ з mova.gov.ua складається з п’яти частин: правопис основи слова (§§1–65), закінчень (§§66–120), слів іншомовного походження (§§121–140), власних назв (§§141–154) та пунктуації (§§155–168). Графіка фіксує звуки літерами, орфографія – поєднаннями, пунктуація – паузами думки.

Інновації 2019-го оживили мову: паралельні форми як “ирій/і́рій”, “проєкт/проект”. Суфікси -ичок/-ичок, дефіси в “пів-Європи”. Транслітерація іншомовного: гугл замість Google. Перехідний період завершився 2024-го, а станом на 2026 рік норми стабільні, хоч можливі редакційні правки (mova.gov.ua). Для НМТ-2025 це обов’язок, адже правопис – основа сертифікації державної мови.

Ця редакція балансує традицію й глобалізацію, роблячи українську гнучкою, як гілка верби на вітрі.

Основні правила орфографії: від голосних до подовжень

Графіка починається з позначень звуків. Наголошені е, и пишемо як чуємо: далекó, величе́зний. На початку слів – і́грашка, але и після твердого: ны́вка. Ї після голосного чи апострофа: мої́, бур’я́н. Я, ю, є позначають й+а/у/е: я́ма, бю́ро.

Г для [ґ/г/х]: га́зета, але ґ у питомих: ґру́нт, Ґо́мер у топонімах. Апостроф перед я/ю/є/ї після губних, р чи префіксів: з’їсти, бур’ян, але не перед і: безі́менний. Йо на початку чи після приголосного: йо́гу, Нью-йо́рк; ьо після м’якого: зо́гно.

Чергування – серце орфографії. О/е → і в закритому: кінь – коня́, але не в повноголоссі: го́род. Після шиплячих: ве́черіти – вече́р, бджо́ла – бджолі́. Г/к/х з з/ц/с: рúка – ру́ці, з ж/ч/ш: бога́ – боже́.

Перед списками ось короткий вступ: ці правила часто плутають, але приклади допоможуть запам’ятати.

• Подовження приголосних: Після голосного перед м’яким ь чи я/ю/є/ї: краса́ – краси́вий, ніч – ночі́.
• Спрощення груп: Зустрі́ч – зустрі́н, але ждн: свя́тити – свято́.
• Префікси: З-/с- перед глухими: роззбро́їти, без-/бес- перед з.
• Складні слова: Електростанція (о), південь (без сполучного).

Після цих правил мова оживає: уявіть лист, де “роззброїти” звучить твердо, ніби постріл справедливості.

Таблиця базується на офіційному виданні з mova.gov.ua. Такі зміни роблять мову ближчою до вимови.

Правопис закінчень та службових слів: відмінки й сполучення

Іменники ділять на відміни: перша тверда (стіл – стола), м’яка (рука – руки). Кличний: друже, сестро́. Прикметники ступенюють: кращий – найкращий. Числівники: півтора – півтори години (дефіс у складних).

Службові слова: прислівники разом/дефіс/окремо – віднині, по-нашому, без відома. Прийменники: замість, з-за. Сполучники: аніж, отож-то.

1. Велика літера на початку речення чи в звертанні: Україно, матір’ю ти єси!
2. У власних: Київ, Шевченко, але по батькові: Ігорьович.
3. В установах: Верховна Рада України (скор. ВРУ).

Ці норми спрощують текст, роблячи його елегантним, як вірш Франка.

Іншомовні слова, власні назви та пунктуація

Іншомовні: анти-, контр- разом: антивірус. Транслітерація: джаз, флешмоб. Власні: Москва (але в укр. контексті – Москва), Ілон Маск. Прізвища: Шевченка, але іноземні – Достоєвського.

Пунктуація: кома перед “що”, “як” у з’ясувальних; тире в вставках. Пряма мова: – Кажу, – мовив він, – це правда.

Знаючи ці нюанси, ваші тексти засяють, ніби сонце над Карпатами. Практикуйте щодня – і мова віддячить ясністю.