Віктор Розовий народився 9 жовтня 1989 року у Львові й одразу став частиною того міста, де гумор б’ється в одному ритмі з серцем. Сьогодні це ім’я знають не тільки фанати «Ліги сміху», а й ті, хто бачив, як людина з мікрофоном бере в руки автомат, а потім з уламком у мозку вчиться ходити заново. Його шлях — це не просто біографія коміка-ветерана, а історія про те, як сміх може стати зброєю, а біль — поштовхом до нових слів.
Він почав із студентських КВК-команд у «Львівській політехніці», перейшов у «Метр сімдесят», а потім разом зі Святославом Антіповим створив «Загорецьку Людмилу Степанівну». Команда вибухнула в 2017-му, вигравши третій сезон «Ліги сміху» спільно з молдовською «Стоянівкою», а в 2018-му забрала літній кубок в Одесі. Гострий язик, львівський колорит і сміливість жартувати про те, про що інші мовчали, зробили його зіркою. Та коли в лютому 2022-го почалося повномасштабне вторгнення, Віктор Розовий не став чекати. Він записався добровольцем у полк «Азов», який згодом став 3-ю окремою штурмовою бригадою ЗСУ.
Там він пройшов шлях від рядового до снайпера. Воював на Херсонському й Бахмутському напрямках, знімав відео для каналу бригади, аби люди бачили правду. А 21 березня 2024 року під селом Орлівка біля Авдіївки уламок 120-міліметрової міни пробив шолом, череп і мозок. Кома, операції, втрата 30% мозкової тканини, титанова пластина в голові, відсутність смаку й запаху — все це могло зламати кого завгодно. Але Віктор Розовий встав і почав повертатися. Спочатку в кріслі колісному, потім з ортезами й паличкою. У квітні 2025-го він зробив перші самостійні кроки й пожартував: «Заліз в голові побільшало, а шрамів не додалося».
Ранні роки та перші кроки в гуморі
Про дитинство Віктора Розового відомо небагато — він рідко розповідає про ті часи. Львів, звичайна родина, студентство в «Політехніці». Саме там усе почалося. Збірна університету, потім «Метр сімдесят», де він відточував гостроти. Гумор для нього завжди був способом говорити правду без фільтрів. Коли він зустрів Святослава Антіпова, народилася ідея команди з назвою, яку пам’ятає кожен, хто хоч раз чув її: «Загорецька Людмила Степанівна». Реальна жінка з гуртожитку, яка стала символом їхнього стилю — простого, народного, але з іскрою.
Вони не просто жартували. Вони ламали шаблони. Регіональні ліги, фінал третього сезону «Ліги сміху» в 2017-му — і ось уже вся країна повторює їхні скетчі. Літній кубок 2018-го під керівництвом Станіслава Боклана закріпив статус. Паралельно — «Ігри приколів» на 1+1, ролі в «Скаженому весіллі», «Зірконавтах», «Країні У 2.0». Віктор вів весілля, корпоративи, писав сценарії. Його гумор завжди мав львівський присмак — трохи іронії, трохи самоіронії, багато правди.
Тріумф у «Лізі сміху» та телевізійна кар’єра
Перемога в «Лізі сміху» стала не просто кубком. Це був момент, коли студентські жарти перетворилися на національне явище. Команда «Загорецька Людмила Степанівна» довела: гумор може бути і про побут, і про глибокі речі. Після цього Віктор Розовий став співведучим у проєктах, знімався в кіно, вів YouTube-канал «Kurva matj» разом з Антіповим — там контрабандистські пісні з нецензурною лексикою, яка бентежила консерваторів і розсмішувала мільйони.
Він не зупинявся. Робота на весіллях давала можливість бачити людей живими, а не через екран. Саме цей досвід допоміг йому пізніше — на фронті, коли треба було підняти дух побратимів одним вдалим жартом. Після успіху в «Лізі» він став редактором спеціального волонтерського випуску шоу в жовтні 2024-го. Повернення на зйомки під час реабілітації — це був не просто крок назад у професію. Це був доказ: мозок пошкоджений, але вогонь всередині горить яскравіше.
Війна: вибір, який змінив усе
Коли 24 лютого 2022-го ракети полетіли на Київ, Віктор не вагався. Він хотів піти ще в 2014-му, але обставини не дозволили. Цього разу — одразу в «Азов». Навчання на снайпера, окопи, Бахмут, Херсон. Він не приховував: страх був, але зник після перших боїв. Віктор Розовий став тим, хто знімав правду для каналу бригади, щоб цивільні розуміли ціну свободи.
Його жарти на фронті були особливими. Вони рятували від відчаю. Побратими згадували, як після важких днів він знаходив слова, які змушували сміятися навіть у багнюці. Снайперська гвинтівка в руках коміка — це не парадокс. Це логічне продовження: він завжди бив точно в ціль, чи то жартом, чи то пострілом.
Поранення, кома та неймовірне відновлення
21 березня 2024 року все змінилося за секунду. Уламок пробив шолом, череп, праву й частково ліву півкулю мозку. Кома, дні в лікарні Мечникова в Дніпрі, операція в серпні з видаленням уламка й встановленням титанової пластини. Лікарі боролися за життя, а Віктор — за кожен подих. Він втратив смак, запах, частину мозку. Але не втратив волі.
Реабілітація стала окремою війною. Крісло колісне, ортези, тренування. У жовтні 2024-го він уже працював редактором «Ліги сміху. Волонтерський десант» — зйомки допомагали відновлюватися. У квітні 2025-го — перші кроки самостійно, зігнутий, з паличкою, але сам. «Кароче, потрохи починаю ходити… ущербно, як дєд, але сам», — написав він в Instagram. Ці слова облетіли мережу й стали символом: навіть після такого поранення можна піднятися.
Він не приховував труднощів. Біль, втома, психологічні шрами. Але гумор залишався з ним. Жарти про «залізо в голові» допомагали не тільки йому, а й тисячам ветеранів, які проходили схожий шлях.
Особисте життя: кохання, шлюб і болісне розлучення
8 березня 2024 року, під час короткої відпустки, Віктор Розовий одружився з Ольгою Мерзлікіною. Весілля у Львові, чорно-білий дрескод, гості-гумористи. Ольга підтримувала під час коми й перших місяців реабілітації. Та вже через рік — розлучення в 2025-му. Ніхто нікого не кидав, сказали вони обидва. Просто дві сильні особистості не змогли стати половинками.
Скандальне інтерв’ю Раміні в серпні 2025-го вилилося в деталі: три зради, проблеми в інтимному житті, шлюбний контракт на 500 тисяч гривень компенсації. Ольга говорила про аб’юз і маніпуляції, Віктор — про фінансові моменти. Хейт посипався шквалом, навіть бажання смерті. Він відповів жорстко: «Якщо українські жінки думають, що можуть мене вбити, то росіяни не змогли». Нова дівчина Яна-Катерина стала підтримкою й сказала: у них все гармонійно. Станом на 2026 рік Віктор продовжує жити далі — без драми, з уроками.
Книга «Я у таборі F» та повернення до творчості
У лютому 2026-го Віктор Розовий анонсував книгу «Я у таборі F» у видавництві Adaptation Books. Це не просто мемуари. Це відверта сповідь про службу, побратимів, страх, поранення й відновлення. Емоційно, з гумором і жорсткою правдою без прикрас. Він пояснює в ній і скандальне інтерв’ю, і те, чому сказав те, що сказав. Книга стала способом закрити гештальт і показати, що після коми й розлучення життя триває.
Він повернувся на сцену «Ліги сміху», став редактором, бере участь у благодійності. Гумор знову став його зброєю — тепер уже для мирного часу. Віктор Розовий довів: навіть з титановою пластиною в голові можна жартувати так, що вся країна сміється крізь сльози.
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1989 | Народження у Львові |
| 2017 | Перемога в «Лізі сміху» |
| 2022 | Доброволець у 3 ОШБр |
| 2024 | Поранення 21 березня, одруження 8 березня |
| 2025 | Розлучення, перші самостійні кроки |
| 2026 | Вихід книги «Я у таборі F» |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, tsn.ua.
Цікаві факти про Віктора Розового
- Назва команди — реальна історія. «Загорецька Людмила Степанівна» — це не вигадка. Так звали працівницю львівського гуртожитку, яка стала символом їхнього гумору.
- YouTube-експерименти. Канал «Kurva matj» з нецензурними контрабандистськими піснями зібрав мільйони переглядів і довів, що Віктор не боїться табу.
- Втрата відчуттів. Після поранення мозку він більше не відчуває смак і запах — але жартує, що це економить на їжі.
- Символічний матч. У жовтні 2024-го зробив перший удар по м’ячу перед грою «Рух» — «Карпати» — і вся арена встала.
- Книга як терапія. «Я у таборі F» — це не тільки про війну, а й про те, як пояснити скандальне інтерв’ю й знайти сенс у болі.
- Редакторська робота. Повернувшись у «Лігу сміху» як редактор волонтерського проєкту, він довів: гумор лікує краще за ліки.
- Незламність у цифрах. Втратив 30% мозку, але повернувся на сцену й почав ходити самостійно менш ніж за рік.
Віктор Розовий продовжує писати, жартувати й надихати. Його історія — це нагадування, що навіть після найважчих ударів можна встати й розсмішити світ. І поки він з паличкою, але з вогнем в очах, ми знаємо: такі, як він, не ламаються.