Поплавська Марина Францівна: королева гумору з Житомирщини

У маленькому Новограді-Волинському, де весняне сонце пробивається крізь листя каштанів, 9 березня 1970 року з’явилася на світ Маріанна Францівна Поплавська — жінка, чий сміх став саундтреком для мільйонів українців. Зростом у 165 сантиметрів, з теплими очима та голосом, що міг як розчулиити, так і вибухнути хохотом, вона поєднувала в собі вчительку, актрису й просто чарівницю сцени. Її життя — це мозаїка з шкільних дзвоників, фестивальних овацій і телевізійних скетчів, де кожна частинка сяяла щирістю.

Марина виросла в родині Франца Петровича Поплавського та Ніни Олександрівни Філіппової, де панувала атмосфера простої, але теплої любові. Прадід Вінцент Левандовський, польський барон, додав їй нотку аристократичної загадковості — родинні історії про нього Марина любила переповідати з іскрою в очах. З дитинства вона мріяла про класи з партиами, де зможе запалювати уяву учнів. Шкільні роки в Новограді-Волинському промайнули швидко, наповнені першими віршами Шевченка та мріями про велику сцену.

Шлях до диплома: університетські роки та перші кроки

Після школи Марина вступила на філологічний факультет Житомирського державного університету імені Івана Франка — обраний шлях здавався їй долією. Тут, серед лекцій з української літератури, розквітли її таланти: вона співала в самодіяльності, грала в університетських виставах і вже тоді зачаровувала одногрупників харизмою. Закінчивши навчання, молода випускниця не вагаючись пішла до школи — спочатку №26 у Житомирі, а потім №33, де пропрацювала понад двадцять три роки.

Уявіть: зірка телеекрану виписує “двійки” за пропущені параграфи, веде драмгурток і жартує з учнями про “тещине царство”. Марина не просто вчила — вона надихала. Багато її вихованців досі згадують, як вона перетворювала нудні уроки на пригоди. Навіть коли слава “Дизель Шоу” закрутила вихором гастролей, вона трималася за класу до 2017-го, поки графік не став нестерпним. Ця відданість педагогіці стала її гордістю — “Я вчителька душею”, — казала вона в інтерв’ю.

КВН як кохання: народження команди “Дівчата з Житомира”

1993 рік став поворотним: Марину запросили до команди КВН “Дівчата з Житомира”. Вона не просто грала — стала капітаном, керівницею й продюсеркою. Ці сміливі дівчата з Житомирщини штурмували фестивалі, як вихор: двічі стали чемпіонками Асоціації КВН України, здобули “Голосящий КиВиН” у Юрмалі в 1997-му та 2011-му на Міжнародному музичному фесті КВК імені Ріхтера. Виступи на ОРТ, 1+1, ТЕТ, ICTV та Інтері принесли славу — Марина з її самоіронічними номерами стала королевою гумору.

Команда не дійшла до вершин прем’єр-ліги, але музичні фестивалі стали їхнім тріумфом. Після Юрмали НТВ запросило її вести скетч-шоу “На трьох”. Тут Марина розквітла: пародії на сімейні сварки, гострий жіночий погляд на буденні абсурди. Її жарти були як свіжий вітер — гострі, але теплі, без злості.

• Двічі чемпіонка Асоціації КВН України — за лідерство в “Дівчатах з Житомира”.
• Лауреатка “Голосячого КиВиНа” в Юрмалі — визнання музичного гумору.
• Продюсерка телевізійних виступів — організовувала тури й зйомки.

Ці досягнення не просто трофеї — вони формували характер Марини, навчаючи балансувати між сценою та школою.

“Дизель Шоу”: ролі, що зачепили серце

З 2015-го Марина увійшла в “Дизель Шоу” на ICTV — і шоу засяяло новим сяйвом. Її теща з вічними претензіями, єврейська мама з гострим язиком, дружина з безмежною енергією стали легендами. У “На трьох” вона грала владних жінок, чиї репліки досі цитують фанати. Колеги називали її “серцем команди”: Єгор Крутоголов хвалив за харизму, Яна Глущенко — за підтримку новачків.

Марина брала участь у десятках сезонів: 171 випуск “Дизель Шоу”, “Дизель Ранок”, “Дизель Найт”. Навіть у ситкомах на кшталт “Медфак” чи “Папанки” її образи вирізнялися теплотою. Глядачі любили, як вона перетворювала стереотипи на емпатію — теща не зла, просто щира до болю.

Дані з dizelstudio.com. Ролі Марини робили шоу ближчим до життя — сміх через сльози впізнаваності.

Кіношлях: від епізодів до незабутніх образів

Кіно манило з 2004-го: дебют у “Чотирьох коханнях” епізодом, де її комізм блиснув. Далі — “Повернення блудного чоловіка” (2006), барменка в “Днях надії” (2007), комендантка в “Як гартувався стайл” (2013–2015). У “Країні У” (2015) Тамара Василівна ожила її грою, а “Це-любов” (2015–2016) додала романтики. Фінал — “Кохання. Побічний ефект” (2018), пацієнтка з іскрою гумору.

Хоч ролі були не головними, Марина крала сцени харизмою. У 2006-му навіть балотувалася до Житомирської облради від блоку “Євген Марчук — Єдність” — спроба поєднати шоу з політикою, хоч і без успіху.

Серце за кадром: родина, кохання й мрії

Марина не поспішала до шлюбу, без дітей, але серце її тріпало від любові. Сестра Людмила — найближча, племінники — як рідні. Вона опікувалася ними, заповідавши квартири. Таємний коханий — поважна людина за кордоном, роман тривав два роки. “Він живе за межами України”, — зізналася раз, і більше таємниця. Родина й учні були її світом — без дітей біологічних, але з армією “своїх”.

Ранок, що обірвався: трагедія 2018-го

20 жовтня 2018-го, о 6:43 на трасі Київ-Чоп біля села Мила, автобус Neoplan “Дизель Шоу” врізався у фуру. Марина загинула на місці — 48 років, повертаючись з гастролей. Травми зазнали Яна Глущенко, Євген Сморігін, Єгор Крутоголов. Прощання в Жовтневому палаці Києва, поховання на Корбутівському кладовищі в Житомирі. Світ завмер від горя.

Вічна посмішка: нагороди й пам’ять на роки

Посмертно — Орден “За заслуги” III ступеня (1 грудня 2018) за внесок у культуру, Почесний громадянин Житомира (8 листопада 2018). Флешмоб “Марина з нами” заполонив соцмережі, ICTV випустив докфільм “Марина Поплавська. Королева гумору”. У 2025-му, сім років потому, сестра Людмила ділиться спогадами: водій вибачився, пам’ятник стоїть, а жарти живуть у повторних ефірах. Колеги в “Дизель Шоу” згадують її як душу команди. Дані з uk.wikipedia.org.

Її сміх лунає в кожному повторі “Дизель Шоу”, нагадуючи: гумор — це любов до життя. А учні в Житомирі досі шепочуть: “Наша Марина Францівна…”