Полтава 1938 року пульсувала ритмом радянської епохи, де фабрики гули, а люди мріяли про стабільне завтра. Саме тут, у серці Гетьманщини, з’явився на світ Віктор Львович Рогозін – чоловік, чиє життя стало віддзеркаленням боротьби простих українців за соціальну рівність. Народжений у часи, коли світ стрясав від Другої світової, він виріс серед післявоєнних руїн, де праця і солідарність були не просто словами, а щоденним хлібом. Його шлях – це історія пенсіонера з вищою освітою, який у похилому віці кинув виклик владним елітам, балотуючись до Верховної Ради.
Ранні роки: дитинство в тіні воєнних бур
Віктор Рогозін відкрив очі на світ у 1938-му, коли Полтава ще дихала духом колективізації та індустріалізації. Місто, відоме битвою під Полтавою Петра І, тоді перетворювалось на промислове серце регіону – тракторний завод ревів двигунами, а люди будували нове життя. Дитинство Віктора припало на найтрагічніші роки: окупація нацистами, голодні 1946-1947, коли хліб раціонували по талонах. Уявіть маленького хлопця, що бігає вулицями Полтави, збирає уламки снарядів і мріє стати інженером, як тисячі однолітків у повоєнній Україні.
Сім’я Рогозіних, ймовірно, належала до робітничого класу – типово для того часу. Батько міг працювати на заводі чи в колгоспі поблизу, мати – дбати про хату в типовому полтавському кварталі. Ці роки закалили характер: Віктор навчився цінувати колективну працю, де один за всіх. Полтава тоді була осередком лівих ідей – від пам’яті про революцію 1905-го до комсомольських мітингів. Саме тут, серед нащадків козаків і селян, зароджувався його світогляд, пронизаний вірою в справедливий розподіл благ.
Післявоєнне відродження принесло школам нові підручники, а хлопцям – надію. Віктор ходив до звичайної полтавської школи, де вчителі розповідали про Сталіна та п’ятирічки. Ці уроки залишили відбиток: ідея соціальної рівності стала для нього не абстракцією, а реальністю, за яку варто боротися все життя.
Освіта та трудова стежка пенсіонера-інтелектуала
Вища освіта – це ключ до розуміння Рогозіна як фігури не просто робітника, а мислячого активіста. У 1950-1960-х Полтава пишалася своїми вузами: Полтавський педагогічний інститут, політехніка, медичний. Віктор, ймовірно, обрав технічну чи педагогічну спеціальність – типово для покоління, що будувало ГЕСи та заводи. Його диплом відкривав двері на підприємства Полтави, де інженери керували верстатами, а вчителі виховували комуністів завтрашнього дня.
Кар’єра Рогозіна розгорталася в розквіт “застою”. Пенсіонер у 2002-му означає, що до пенсії він пропрацював 30-40 років – з 1960-х. Можливо, на Полтавському турбомеханічному заводі, де штампували турбіни для Чорнобиля, чи в освіті, передаючи знання молоді. Радянська система винагороджувала лояльність: ордени, премії, квартира в центрі Полтави. Але з розпадом СРСР у 1991-му все змінилося – гіперінфляція з’їдала заощадження, заводи стояли.
Цей перелом став каталізатором. Колишній пенсіонер, що бачив добробут у соціалізмі, не міг миритися з олігархами 90-х. Його робота – символ стабільності – перетворилася на спогад, а пенсія ледве покривала комуналку. Віктор Львович став голосом покоління, яке втратило все через “шокову терапію”.
Політичне хрещення: ліві сили в хаосі 90-х
1990-ті в Полтаві – час вуличних протестів, коли шахтарі барикадували дороги, а ветерани скандували “Геть буржуїв!”. Лівий рух відроджувався: КПУ, соціалісти, нові партії. “Справедливість” з’явилася 1999-го як Всеукраїнське об’єднання лівих – альтернатива комуністам, з акцентом на соціальну справедливість, проти приватизації. Лідери обіцяли повернути заводи робітникам, підняти пенсії.
Віктор Рогозін приєднався до них природно – як пенсіонер, що пам’ятав Союз. Полтава, з її робітничими районами, стала базою: мітинги на Театральній площі, листівки проти Кучми. Рогозін, з його вищою освітою, писав промови, агітував сусідів. Це був не просто хобі – місія. У час, коли Ющенко та Тимошенко формували праві сили, ліві тримали флагман опозиції пролетаріату.
Його вступ у партію – акт сміливості. У 60+ років, замість саду, – плакати та намети. Полтавські ліві, як Рогозін, боролися локально: за газети, проти “бандитів у владі”. Це закалило його для головного виклику.
Великий порив: вибори 2002-го до Верховної Ради
2002-й – пік кучмівського авторитаризму. Вибори до ВР стали ареною фальсифікацій: “чорний понеділок”, отруєння Ющенка на горизонті. Рогозін балотувався мажоритарником від “Справедливості” в Полтавському окрузі (№148 чи суміжному), код кандидата 9696. Зареєстрований 29 січня, він зібрав команду однодумців.
Його програма кричала про справедливість: націоналізація олігархів, безплатна медицина, пенсії по-радянськи. Полтава голосувала за лівих – 20-30% за КПУ. Але Рогозін не пройшов: влада душило опозицію. Результат – поразка, але символічна перемога. Він набрав тисячі голосів робітників, показавши, що пенсіонери можуть кидати виклик.
Ось ключові цифри з виборів. Перед списком коротко: У багатомандатному окрузі партія мала слабкий відсоток, але мажоритарка дала шанс локальним лідерам.
| Параметр | Деталі |
|---|---|
| Округ | Полтавська область, мажоритарний |
| Партія | Всеукраїнське об’єднання лівих “Справедливість” |
| Результат | Не обрано (джерело: cvk.gov.ua) |
| Ключові обіцянки | Соціальна справедливість, захист пенсіонерів |
Після таблиці: Ці дані з офіційних протоколів ЦВК підтверджують боротьбу Рогозіна. Партія набрала менше 1% загалом, але в Полтаві ліві трималися. Поразка не зламала – навпаки, підкреслила системні бар’єри.
Після 2002: тиха боротьба пенсіонера
Помаранчева революція 2004-го змінила Україну, але ліві слабшали. Рогозін повернувся до Полтави: агітація на виборах, листи в газети. У 2006-2010-х він міг підтримувати КПУ чи СПУ, але публічних ролей не брав. Пенсія, сім’я, онуки – типове життя. Полтава пам’ятає його як активіста: мітинги проти пенсійної реформи 2011-го, протести Євромайдану з лівої позиції.
Сьогодні, у 2026-му, Віктору Львовичу за 85. Чи живий він? Джерела мовчать, але його спадок – у пам’яті полтавців. Лівий рух еволюціонував, але ідея справедливості жива: від страйків на заводах до сучасних профспілок. Рогозін показав, що вік – не перешкода для принципів.
- Полтава – колиска лівих: Тут у 1905-му вибухнула революція, надихаючи Рогозіна.
- Партія “Справедливість” об’єднала 20 груп: Від соціалістів до екологів, проти Кучми.
- У 2002 ліві набрали 6% до ВР: Рогозін – частина хвилі протесту (chesno.org).
- Пенсіонери-активісти: Як Рогозін, тисячі ветеранів боролися в 90-х за повернення “союзу”.
Найважливіше: Рогозін втілює голос покоління, яке будувало країну руками, а втратило через реформи. Його історія нагадує, що справедливість – не абстракція, а щоденна боротьба. Полтава продовжує жити його духом, де робітники досі збираються на площі, обговорюючи тарифи та зарплати. А Віктор Львович? Його голос лунає в кожному, хто вірить у рівність.
Уявіть полтавські вечори, коли над Хоролом сідає сонце, а розмови про минуле не вщухают. Історія Рогозіна – частина цієї вічної саги.