У маленькому містечку Козятин на Вінниччині, де залізничні колії плели мереживо долі тисячі українців, 19 травня 1939 року з’явився на світ Леонід Григорович Яковишин. Сім’я службовця, де мати працювала в протитуберкульозному диспансері, аби прогодувати трьох дітей у повоєнні роки злиднів і голоду, закаліла в ньому характер хлібороба. Той голод, що гриз душу, став першим учителем: Леонід рано зрозумів, що земля — це не просто ґрунт під ногами, а джерело життя, яке треба плекати з любов’ю й наполегливістю. З дитинства він мріяв про поле, де колосся гнеться від урожаю, і ця мрія вела його крізь десятиліття.
Раннє дитинство Леоніда пройшло в атмосфері скромності, де кожна крихта хліба цінувалася. Батько, скромний службовець, вчив сина відповідальності, а мати — стійкості. У старших класах школи Яковишин уже серйозно замислився над сенсом життя, обираючи шлях, що поєднає працю на землі з творчістю. Ці роки сформували його як людину, яка не стоїть осторонь: він завжди будував, створював, не терпів байдужості. Перехід від шкільних мрій до реального світу став логічним — земля кликала.
Освіта: від Умані до наукового ступеня
1956 рік. Молодий Леонід вступає до Уманського сільськогосподарського інституту, де за п’ять років опановує професію агронома. Студентські роки — це не лише лекції про ґрунти й культури, а й перші практики, де він торкався землі руками, відчуваючи її пульс. Закінчивши інститут у 1961-му, Яковишин одразу поринув у роботу: старший агроном у дослідно-показовому радгоспі «Мирогощанський» Дубнівського району на Рівненщині.
Але амбіції не спинялися на базовій освіті. У 1984 році, після аспірантури в Київській (або Харківській, за різними джерелами) сільськогосподарській академії, він захищає дисертацію «Інтенсифікація виробництва картоплі та основні шляхи підвищення її економічної ефективності (на досвіді Чернігівської області)». Кандидат економічних наук — це не просто звання, а інструмент для реформ. Яковишин застосовував знання на практиці, перетворюючи теорію на золоті колоски. Ця освіта стала фундаментом його імперії, де наука й праця йшли пліч-о-пліч.
Кар’єра в радянські часи: сходження від агронома до директора
Шістдесяті роки стали для Яковишина школою життя. З 1962-го — старший агроном-інспектор у Дубнівському управлінні, з 1964-го — у Рівненському управлінні хлібопродуктів. Кожен крок — це виклик: інспектувати колгоспи, боротися з неефективністю, вчити селян новим методам. У 1966-му він очолив Костопільське районне управління сільського господарства — наймолодший начальник у регіоні, з вогнем у очах і планами в голові.
1970 рік. Призначення директором Майнівського радгоспу-технікуму на Чернігівщині (з 1978-го — Бобровицький). Тут розкрився талант лідера: господарство стало одним з найкращих у СРСР. Орден «Знак Пошани» у 1974-му — визнання за високі показники. Яковишин не просто керував — він творив: модернізував техніку, підвищував врожайність, готував кадри. Ці 25 років заклали основу для майбутнього гіганта.
| Рік | Посада | Досягнення |
|---|---|---|
| 1961 | Старший агроном радгоспу «Мирогощанський» | Перші практики, набуті навички |
| 1966 | Начальник Костопільського райуправління | Реформи в регіоні |
| 1970 | Директор Бобровицького радгоспу-технікуму | Найкраще господарство СРСР |
| 1995 | Гендиректор ТОВ «Земля і Воля» | Створення агроімперії |
Таблиця ілюструє ключові етапи — від скромних посад до вершин. Дані з uk.wikipedia.org та latifundist.com. Після радгоспу Яковишин реорганізував його в ТОВ «Земля і Воля» — 32,5 тисячі гектарів землі, елеватори на 125 тисяч тонн, круп’яний завод. Під час війни 2022-го вивіз 41 комбайн і 100 тракторів, аби не дісталися окупантам. Це не бізнес — це місія.
Політична діяльність: голос аграріїв у Раді
Березень 1990-го. Яковишин обраний народним депутатом I скликання від Козелецького округу №44 на Чернігівщині — 58,8% у другому турі. Член КПРС на той час, але серце билося за Україну. Заступник голови Комісії з Чорнобиля, член комісії з боротьби з корупцією. Очолював групу «Земля і Воля» — символ його філософії.
Після парламенту — радник прем’єрів Звягільського та Масола (1994-1995), позаштатний радник ВРУ. Балотувався 2002-го від «Єдності», але повернувся до землі. Політика для нього — інструмент захисту селян, а не влада заради влади. Він критикував корупцію, лобіював аграрні реформи, доводячи, що хлібороб може бути statesman’ом.
Наукова праця та публіцистика: слово хлібороба
Кандидат наук не ховався в кабінетах. Дисертація про картоплю стала маніфестом ефективності. А публіцистика — його голос: книга «З нестихаючим сердечним щемом» (2016, 2018) зібрала статті з 1988-го. Він писав про землю, державу, мораль — гостро, з болем серця. Член НСЖУ з 2020-го, лауреат премії «Незалежність». Статті в «Чернігівщині» надихали, критикували владу, але завжди з оптимізмом.
Нагороди: визнання подвижництва
22 серпня 2004-го — звання Герой України з орденом Держави. Заслуги в агропромисловому комплексі, високі показники, самовіддана праця. З 2019-го — Почесний громадянин Чернігівщини. Ці нагороди — не папірці, а плата за колосся, яке годувало тисячі.
Сім’я, мрії та спадщина: життя як будівництво
Одружений з Ніною Архипівною. Доньки — Інна та Вікторія Дронова, обидві лікарі. Онук Максим — замгендиректора «Землі і Волі». Сім’я — опора, хоч наприкінці життя були нюанси зі спадщиною: конфлікти, анульовані заповіти, кримінальна справа за вбивство (відкрита 2025-го). Але Яковишин мріяв про європейське селище Мирне: Будинок культури за 5 млн доларів, мавзолей за 3 млн — копії La Scala, Наполеонів саркофаг. Похований там 29 липня 2025-го в Києві, у центрі Шалімова.
Його спадщина — не лише земля, а філософія: «Життя не в грошах, а в плодах праці». Під час війни він стояв міцно, як дуб. Сьогодні «Земля і Воля» продовжує справу, надихаючи新一代 аграріїв.
Цікаві факти з життя Леоніда Яковишина
- Мавзолей за життя: Побудував усипальню за 10 років, з позолоченими скульптурами себе у різні віки — унікальний в Україні.
- Військова пильність: Вивіз усю техніку в 2022-му, аби не дісталася росіянам, попри загрозу фронту.
- Гумор і рефлексії: Запросив гадалку — вона дала 91 рік, він жартував: «Додай 5, заплачу 20 тисяч».
- Селище-мрія: Планував витратити 100 млн грн на реконструкцію Мирного — від курників до європейських дворищ.
- Шофер проти професора: «Мій шофер заробляє більше, ніж професор» — про соціальну справедливість у своєму господарстві.
Найголовніше: Леонід Яковишин довів — земля дає волю, якщо вкласти душу. Його приклад надихає: будуй, люби, не здавайся.
Урожаї «Землі і Волі» досі годують країну, а історії Яковишина шепочуть полям: продовжуйте. Земля пам’ятає таких хліборобів.