У маленькому містечку Пустомити на Львівщині, де поля шепочуть таємниці вітру, народилася дівчинка, яка згодом розкриє загадки невидимих світлових хвиль. Ірина Ярославівна Яремчук з’явилася на світ 19 квітня 1980 року. З дитинства оточена простором українського села, вона вбирала в себе любов до природи, яка пізніше переплелася з пристрастю до науки. Шкільні роки в сільській гімназії заклали міцний фундамент: допитливість і наполегливість стали її супутниками на все життя.
Ті будні здавалися звичайними – уроки, друзі, мрії про майбутнє. Але доля підкинула несподіванки. Закінчивши школу, Ірина вступила до Львівського коледжу промислової автоматики. Та реорганізація установи змінила все: диплом молодшого спеціаліста з фізики вона отримала вже від Львівського національного університету імені Івана Франка. Цей випадковий поворот виявився ключем до світу електроніки та оптики. Фізичний факультет розпустили на другому курсі, тож шлях продовжився на факультеті електроніки – і ось, магістр прикладної фізики з відзнакою у 2004 році.
Від аспірантки до доктора: освітній марафон Ірини Яремчук
Аспірантура в Національному університеті «Львівська політехніка» у 2007 році стала першим серйозним кроком у велику науку. Спеціальність 05.12.20 – оптоелектронні системи – зачарувала складністю: як керувати світлом на мікрорівні? У 2008-му, у Інституті фізики напівпровідників НАН України, Ірина захистила кандидатську дисертацію. Тема «Моделювання нерівнотовщинних багатошарових структур для селективних оптичних фільтрів» звучала сухо, але насправді це про створення фільтрів, які пропускають лише потрібне світло, ніби невидимі сита для фотонів.
Докторська подорож тривала довше – з 2015 по 2018 рік. У тій самій «Львівській політехніці» з’явилася дисертація «Хвилеводний, плазмон-поляритонний і плазмонний резонансні ефекти в мікро- та наноструктурах для сенсорної електроніки». Уявіть: наночастинки, що реагують на найменші зміни, як чутливі датчики майбутнього. Захист пройшов блискуче, ДД №008435. Сьогодні Ірина – доктор технічних наук (2019), професор (2021), її знання – це місток між теорією та практикою.
Міжнародні стажування додали фарб: постдок у Каунаському технічному університеті (Литва, 2012–2014), поїздки до Данії, Німеччини, Італії. Там, серед європейських лабораторій, народжувалися ідеї, що змінюють світ. Конференції, гранти програми «Horizon» – все це розширило горизонти, показавши: українські науковці не гірші, а подекуди й кращі.
Кар’єра в «Львівській політехніці»: від асистента до проректора
З вересня 2006 року Ірина – асистент кафедри фотоніки. Два десятиліття в стінах одного університету: молодший науковий співробітник (2008), старший викладач (2011), доцент (2017). У 2022-му – в.о. завідувача кафедри електронної інженерії, з 2023-го по серпень 2025-го – повноцінний завідувач. А з 1 вересня 2025-го – проректор з наукової роботи та інноваційної діяльності. З 8 вересня 2025-го – професор кафедри, рульовий наукових вітрил «Політехніки».
Кафедра, яку вона очолювала, – студент-орієнтована. Спеціальність електронної інженерії не в моді серед абітурієнтів, але роботодавці черги стоять: 64 вакансії нещодавно, зарплати на рівні IT. Ірина оновлює програми, залучає до проектів. Студенти – її гордість: розумні, креативні, з купою ідей. Вона моделює резонансні явища в наноструктурах, пояснює експерименти – теорія оживає в їхніх руках.
| Рік | Подія |
|---|---|
| 2006 | Асистент кафедри фотоніки |
| 2008 | Кандидатська дисертація |
| 2012–2014 | Постдок у Литві |
| 2018 | Докторська дисертація |
| 2023–2025 | Завідувач кафедри |
| 2025 | Проректор з науки |
Таблиця базується на даних з wiki.lpnu.ua. Ця хронологія ілюструє стрімкий ріст: від рядового викладача до топ-менеджера університету.
Дослідження: плазмоніка та сенсори майбутнього
Науковий інтерес Ірини – багатошарові структури, дифракційні ґратки, плазмоніка. Простіше кажучи, плазмони – це коливання електронів на поверхні металів, що резонують зі світлом. У наносвіті це дає надчутливі сенсори: виявляють біомолекули, гази, навіть віруси. Її моделі пояснюють, як створювати пристрої для сенсорної електроніки – основу смарт-датчиків у медицині, екології.
Близько 200 публікацій: абстракти, монографії, методички. Ось ключові:
- Нанофотоніка: лабораторні роботи (2015) – для лазерної техніки.
- Взаємодія випромінювання з матеріалами (2021) – конспект для мікро- та наносистем.
- Безпека лазерних систем (2023, з колегами) – посібник на 181 сторінку.
Ці роботи не пилюся на полицях: студенти їх використовують, гранти реалізують. Google Scholar показує цитування в темі дифракції та плазмоніки (профіль Iryna Yaremchuk, lpnu.ua). Практика: колаборації з NoviNano Ltd., міжнародні проекти.
Лідерство та визнання: нагороди й вплив
У 2021-му – обласна премія для молодих учених (17 тис. грн), серед лауреатів – п’ятеро з фотоніки. Визнання мотивує: Ірина доводить, що жінка в технауці – норма. Як завідувачка, вона розширює контакти, залучає до «Horizon». Сьогодні, як проректор, керує інноваціями: патенти, стартапи, трансфер технологій.
Вона ментор: радить студентам не комплексувати через англійську чи «кращу Європу». «Ми не гірші, ми найкращі», – каже. Інтернатури, конференції – ключ до успіху.
Поради від Ірини Яремчук молодим науковцям
- Вірте в свою ідею – без цього нікуди.
- Живіть з роботою, а не для неї: відпочивайте, бо мозок втомлюється.
- Їдьте на стажування: нові ідеї, зв’язки, впевненість.
- Любіть студентів – їхні питання стимулюють ріст.
- Садіть квіти, вишивайте: хобі заряджає креативом.
Ці перлини з інтерв’ю на suspilne.media – практичний дороговказ.
Особисте життя: гармонія науки й душі
Ірина – жінка з душею садівниці. Головне хобі – город: томати, квіти оживають під її руками, ніби наночастинки під лазером. Вишивка, книги, кіно з друзями, час з родиною. «Не можна жити для роботи, треба жити з роботою», – її кредо. Якщо любиш справу, вона тягне саму. У 43 (2024) очолила кафедру – сюрприз для багатьох, але не для неї: наполегливість перемагає.
Ви не повірите, але наука для неї – як сад: сіяти ідеї, поливати стараннями, чекати урожаю. Сьогодні, у 2026-му, як проректор, вона веде «Політехніку» до нових горизонтів. Її історія надихає: з Пустомит до нано світу – шлях відкритий для кожного.