Голос Ніни Матвієнко лунав, наче старовинна мелодія, що проникає крізь час, оживаючи в кожній ноті народних пісень. Народжена в скромному селі на Житомирщині, вона стала символом української культури, де кожна пісня перетворювалася на емоційний міст між поколіннями. Її життя – це історія боротьби, таланту й незламної любові до рідної землі, яка тривала від повоєнних років до сучасної України.
Ніна Митрофанівна Матвієнко з’явилася на світ 10 жовтня 1947 року в маленькому селі Неділище Ємільчинського району Житомирської області. Це був час, коли країна ще оговтувалася від жахів Другої світової війни, а сільське життя крутилося навколо важкої праці та простих радощів. Вона була п’ятою дитиною в багатодітній селянській родині Митрофана Устимовича та Антоніни Ільківни Матвієнків, де загалом росло одинадцять дітей. Бідність змушувала родину боротися за кожну крихту, і Ніні з раннього віку довелося пізнати смак самостійності.
З одинадцяти років дівчинка опинилася в школі-інтернаті в селищі Потіївка Радомишльського району, де життя набуло нових барв. Там вона не просто вчилася – вона співала в хорі та грала в драматичному гуртку, мріючи про сцену. Любов до пісні передалася від матері, чий голос був справжнім скарбом родини, наповнюючи хату теплом і мелодіями. Ці ранні роки сформували в Ніні стійкість, наче коріння старого дуба, що тримається за рідну землю попри бурі.
Шлях до сцени: Від інтернатських мрій до професійного визнання
Закінчивши інтернат, Ніна не одразу ступила на шлях слави. Спочатку вона працювала помічницею крановщика на заводі, а згодом – секретаркою в райкомі комсомолу. Але пісня кликала її, наче невидимий магніт. У 1968 році Матвієнко вступила до студії Українського народного хору імені Григорія Верьовки, де її талант розквітнув повною мірою. Цей колектив став для неї справжньою школою майстерності, де вона вивчала нюанси фольклору, наче археолог, що розкопує скарби минулого.
Її дебют на великій сцені відбувся в 1970-х, коли голос Ніни зачарував слухачів на концертах хору. Вона виконувала автентичні українські пісні, додаючи їм сучасного звучання, ніби переплітаючи нитки традиції з сучасністю. У 1978 році Матвієнко стала солісткою хору, а вже 1985-го отримала звання Народної артистки Української РСР. Кожна її поява на сцені була подією – голос, чистий і потужний, ніби гірський потік, ніс емоції радості, смутку й гордості.
Не обмежуючись хором, Ніна розширювала горизонти. Вона знялася в кількох фільмах, таких як “Пропала грамота” (1972) та “Золоте весілля” (1980), де її акторський талант доповнював вокальний. Ці ролі показали її як багатогранну особистість, здатну втілювати глибокі емоції не лише в піснях, але й на екрані. У 1988 році за внесок у культуру їй присудили Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка, що стало визнанням її ролі в збереженні українського фольклору.
Творчість: Пісні, що стали частиною національної ідентичності
Творчість Ніни Матвієнко – це справжня енциклопедія української душі, де кожна пісня розповідає історію. Вона майстерно виконувала народні твори, такі як “Ой, летіли дикі гуси” чи “Квітка-душа”, додаючи їм особистого шарму, ніби фарбуючи старовинні ікони свіжими кольорами. Її альбоми, як-от “Золотий камінь посію” (1980) чи “Колискова зорі” (1997), збирали аншлаги, а голос лунав на міжнародних фестивалях, представляючи Україну світові.
Матвієнко не боялася експериментів: вона співпрацювала з сучасними композиторами, створюючи ф’южн фольклору з джазом чи роком. Наприклад, її дуети з дочкою Антоніною Матвієнко в проектах на кшталт “Пісні для мами” (2010) показували еволюцію української музики. Ця творчість не просто розважала – вона зберігала культурну спадщину, наче хранителька вогню в холодну ніч, передаючи полум’я наступним поколінням.
У 2006 році президент України присвоїв їй звання Героя України, а в 2024-му, вже посмертно, – Національної легенди України. Ці нагороди підкреслили її внесок у культурну дипломатію, особливо в часи, коли Україна боролася за свою ідентичність. Її пісні звучали на Майдані під час Революції Гідності, надихаючи людей на боротьбу, ніби гімн незламності.
Вплив на сучасну музику та культурний ландшафт
Вплив Матвієнко на сучасних виконавців помітний у творчості гуртів як “Океан Ельзи” чи “ДахаБраха”, де елементи фольклору переплітаються з модерном. Вона надихала молодих співачок, показуючи, як автентика може жити в еру цифрових технологій. Її майстер-класи в Київській консерваторії передавали знання про вокальну техніку, де акцент робився на емоційній глибині, а не лише на нотах.
Критики відзначали її унікальний тембр – теплий, з легкою хрипотою, що додавала пісням автентичності. У інтерв’ю для журналу “Український тиждень” (2020) вона розповідала, як збирала пісні в селах, записуючи їх від старожилів, ніби архівуючи живу історію. Цей підхід зробив її творчість не просто мистецтвом, а культурним мостом між минулим і майбутнім.
Особисте життя: Родина, виклики та внутрішня сила
Особисте життя Ніни Матвієнко було сповнене тепла й випробувань, наче гірська річка з тихими заводями та бурхливими порогами. Вона вийшла заміж за художника Петра Гончара, з яким прожила понад 40 років. Їхній шлюб став опорою для творчості: Петро створював декорації для її виступів, а Ніна надихала його картини. Разом вони виховали трьох дітей – Івана, Андрія та Антоніну, яка пішла стопами матері, ставши відомою співачкою.
Антоніна Матвієнко часто згадує, як мати вчила її співати, передаючи секрети фольклору за сімейним столом. Але життя не було ідеальним: бідність дитинства, тиск радянської системи та пізніші політичні буревії тестували її стійкість. У 2014 році, під час анексії Криму, Ніна відкрито підтримувала Україну, виступаючи на благодійних концертах для військових.
Останні роки життя позначилися боротьбою з онкологічним захворюванням. Вона пройшла кілька операцій, але до останнього залишалася сильною, усміхненою жінкою, яка не скаржилася. Син Андрій у розмові з журналістами (2024) розповів, як мати приховувала біль, аби не турбувати рідних. Її смерть 8 жовтня 2023 року в Києві, за два дні до 76-річчя, стала втратою для всієї нації.
Політичні погляди та громадська діяльність
Ніна Матвієнко не стояла осторонь політики, хоча її погляди часом були суперечливими. Вона підтримувала Леоніда Кучму в 1990-х, пізніше – Віктора Януковича, а в 2019-му – Володимира Зеленського. Однак критична до влади, яка, на її думку, не достатньо дбала про культуру. У постах на X (колишній Twitter) шанувальники обговорювали її заяви про Майдан 2013-2014 років, де вона звинувачувала еліту в маніпуляціях, але завжди підкреслювала любов до України.
Її громадська діяльність включала участь у Спілці кінематографістів України з 1989 року та благодійні проекти. Наприклад, у 2022-му вона долучилася до акцій на підтримку ЗСУ, співаючи для поранених воїнів. Ці дії показували її як жінку з сильним характером, яка не боялася висловлюватися, ніби вітер, що несе правду крізь хмари.
Спадщина: Як Ніна Матвієнко змінила українську культуру
Спадщина Матвієнко – це не лише пісні, а й натхнення для тисяч. Після її смерті дочка Антоніна продовжила справу, організовуючи концерти пам’яті. У 2025 році в Києві відкрили виставку, присвячену її життю, де експонувалися костюми, записи та фотографії. Її голос лунає в школах, де вчать фольклор, наче вічний вогонь, що освітлює шлях.
Вона стала мостом між поколіннями, показуючи, як традиції можуть жити в сучасному світі. Критики порівнюють її з Марією Каллас українського фольклору – жінкою, чий талант перевершив кордони. У статтях на сайтах як unian.ua (2023) відзначають, що її смерть залишила порожнечу, але пісні продовжують жити, надихаючи на нові інтерпретації.
Цікаві факти про Ніну Матвієнко
- 🎤 Ніна збирала пісні в експедиціях по селах, записуючи понад 200 автентичних мелодій, які інакше могли зникнути, ніби останні листки осіннього дерева.
- 📽️ У фільмі “Пропала грамота” вона не лише співала, а й грала роль, де її голос став саундтреком до козацьких пригод, додаючи фільму магічного шарму.
- 🏆 Посмертно в 2024 році їй присвоїли звання Національної легенди України, що стало першим таким випадком для співачки, підкреслюючи її унікальний статус.
- 👨👩👧👦 У родині Матвієнків спів був сімейною традицією: мати Ніни мала чудовий голос, а дочка Антоніна продовжила династію, створюючи дуети, що зворушують серця.
- 🌍 Її пісні звучали на Олімпіаді в Москві 1980 року, де вона представляла Україну, ніби посол культури в радянському світі.
Ці факти підкреслюють багатогранність її життя, де кожен епізод додавав барв до загальної картини. Вони показують, як звичайна дівчина з села стала іконою, надихаючи на збереження коренів.
| Рік | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 1947 | Народження в с. Неділище | Початок шляху в багатодітній родині |
| 1968 | Вступ до хору Верьовки | Старт професійної кар’єри |
| 1985 | Звання Народної артистки | Визнання таланту на державному рівні |
| 2006 | Герой України | Найвища нагорода за внесок у культуру |
| 2023 | Смерть у Києві | Кінець епохи, але початок вічної пам’яті |
Ця таблиця ілюструє ключові віхи, базуючись на даних з uk.wikipedia.org та glavred.net. Вона допомагає побачити хронологію, де кожна дата – крок до легенди.
У світі, де музика часто стає швидкоплинною, Ніна Матвієнко залишила слід, глибокий і вічний, наче вирізьблений у камені української історії. Її голос продовжує лунати, нагадуючи про красу рідної культури.