Золоті куполи соборів у Києві мерехтять під сонцем, ніби віддзеркалюючи тисячолітню душу народу, де віра переплітається з історією. Київська Русь у 988 році, коли князь Володимир охрестив землі від Чорного моря до Карпат, започаткувала православ’я, що стало серцевиною української ідентичності. Сьогодні Українська православна церква розділена на гілки, але її коріння – одне, живе й пульсуюче, як Дніпро в повінь.
Київська митрополія, заснована Вселенським патріархатом після хрещення, довгий час була центром східнослов’янського християнства. Митрополити, часто греки, але з часом і русини, керували з Софії Київської, будуючи храми, що досі вражають величчю. Та з падінням Русі під монгольським ігом центр змістився, а Москва почала претендувати на спадщину.
Від залежності до пробудження: історичні повороти
У 1686 році Константинополь передав Київську митрополію Москві – акт, сповнений політичних інтриг, який розірвав прямі зв’язки з матір’ю-церквою. Проте українські ієрархи не здавалися: у 17 столітті Петро Могила реформував освіту, а в 20-му, під час визвольних змагань 1917–1921 років, постала Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ). Ця церква, натхненна національним відродженням, стала символом свободи, хоч радянська влада її розгромила.
Радянські репресії знищили тисячі храмів, але віра вижила в підпіллі. У 1989–1990 роках, з перебудовою, відродилася УАПЦ та Українська Православна Церква (УПЦ) у складі РПЦ. Розкол 1992-го, коли Філарет Денісенко очолив УПЦ Київського патріархату (КП), запалив іскру боротьби за незалежність. Ці гілки, попри конфлікти, несли українську молитву через буревії.
Об’єднавчий собор 2018: переломний момент
15 грудня 2018 року в Софії Київській, де колись молився Ярослав Мудрий, зібралися єпископи УПЦ КП, УАПЦ та частини УПЦ (МП). Об’єднавчий собор проголосив Православну церкву України (ПЦУ) – помісну, автокефальну. Митрополит Епіфаній став предстоятелем, молодий і енергійний лідер, що уособлює надію нового покоління.
Кульмінацією став Томос, вручений 6 січня 2019-го Вселенським патріархом Варфоломієм у Стамбулі. Цей пергамент, підписаний синодом Константинополя, визнав ПЦУ 15-ю автокефальною церквою. Томос не просто документ – це ключ від духовних кайданів, повернення до коріння Київської митрополії. В Україні його зустріли мільйони, з сльозами радості на Майдані.
Структура ПЦУ: сучасний устрій
ПЦУ керується Помісним собором – найвищим органом з єпископів, духовенства та мирян. Архієрейський собор вирішує ієрархічні питання, а Священний синод, очолюваний Епіфанієм, займається щоденним управлінням. Станом на 2025 рік церква налічує 45 єпархій, розкиданих від Карпат до Донбасу, з центром у Києві – Михайлівському Золотоверхому соборі.
Єпископи керують єпархіями, священики – парафіями, а монастирі, як Києво-Печерська лавра (деякі громади перейшли), зберігають чернечу традицію. Освіта – ключ: Київська православна богословська академія готує кадри. У 2023-му ПЦУ перейшла на новоюліанський календар, синхронізуючи свята з Європою, що посилило єдність з іншими помісними церквами.
Ось ключові органи управління ПЦУ:
- Помісний собор: Збирається раз на 5 років, змінює статут, обирає предстоятеля.
- Синод: 12 постійних членів, вирішує канонічні та адміністративні справи, як визнання нових єпископів.
- Синодальні управління: Відділи освіти, соціального служіння, армійського духовенства – допомагають ЗСУ з 2022-го.
Ця структура робить ПЦУ гнучкою, як гілка верби, здатною витримати бурі війни та розбрату.
УПЦ Московського патріархату: інша гілка традиції
УПЦ (МП), самоврядна частина РПЦ, продовжує існувати з предстоятелем митрополитом Онуфрієм. Її коріння – та ж Київська митрополія, але шлях через Москву. У 2022-му собор УПЦ (МП) засудив агресію РФ, та зв’язки з РПЦ лишаються, як видно з поминань патріарха Кирила. Станом на 1 січня 2025-го – 53 єпархії, близько 9800 парафій (uk.wikipedia.org).
Конфлікти не вщухли: переходи парафій, суди за майно. Та УПЦ (МП) активно допомагає нужденним, організовує колядки в Херсоні під обстрілами, передає гуманітарку ЗСУ.
Статистика та переходи: цифри 2025 року
З 2022-го понад 1400 парафій перейшли з УПЦ (МП) до ПЦУ, у 2025-му – 191 громада (Держетнополітика). Найбільше на Хмельниччині (295), Київщині, Волині. ПЦУ зросла до ~8300 парафій, УПЦ (МП) скоротилася до 9792.
Порівняльна таблиця основних показників (станом на 2025 рік, дані з uk.wikipedia.org та pomisna.info):
| Показник | ПЦУ | УПЦ (МП) |
|---|---|---|
| Єпархії | 45 | 53 |
| Парафії | ~8300 | 9792 |
| Монастирі | 91 | 210 |
| Священики | ~4500 | ~9000 |
Після таблиці: Ці цифри відображають динаміку об’єднання, де віряни обирають помісність. Переходи – не просто бюрократія, а вибір серця, часто супроводжуваний молитвами та судами.
Цікаві факти про Українську православну церкву
- Томос 2019-го написаний на пергаменті з ягнячої шкіри, як у Візантії, і зберігається в Софії Київській.
- ПЦУ канонізувала тисячі новомучеників радянських часів, повертаючи забуті імена.
- У 2025-му Епіфаній відвідав Антарктиду, де українські полярники моляться за перемогу.
- Києво-Печерська лавра – серце обох гілок, з печерами, де сплять святі з 11 століття.
- Понад 2 тисячі парафій перейшли до ПЦУ з 2019-го, символізуючи духовне єднання.
У культурі Українська православна церква – це колядки під бомбами, ікони в окопах, монастирі, що годують біженців. Віряни ПЦУ та УПЦ (МП) разом моляться за Україну, попри розбрат. Епіфаній у 2025-му наголосив: єдність – мета, бо церква – не стіни, а серця. А метафора верби нагадує: гнеться, але не ламається.
Сьогодні, у 2026-му, коли дзвони дзвонять над полями боїв, православ’я кличе до миру й соборності. Храми стоять, як вартові, чекаючи нового етапу – визнання ПЦУ всіма помісними церквами, що вже почалося з Александрії та Кіпру.