Двадцять четвертого серпня 1991 року, коли тризуб замайорів над Верховною Радою, Україна ступила в еру незалежності, а першим її хранителем став Леонід Кравчук. Цей момент, наче перше подихання немовляти, започаткував низку лідерів, кожен з яких лишив свій відбиток на долі нації – від хаосу розпаду Союзу до жорстокої війни за виживання. Сьогодні, у 2026 році, ми озираємося на цих постатей, чиї рішення формували кордони, економіку та серця українців.
Леонід Кравчук: батько нової держави
Народжений у 1934 році на Волині, Леонід Макарович Кравчук пройшов шлях від ідеолога КПРС до символу розриву з імперією. У серпні 1991-го, як голова Верховної Ради, він проголосив Акт проголошення незалежності, а вже в грудні переміг на перших виборах з 61,6% голосів. Його каденція з 5 грудня 1991-го по 19 липня 1994-го тривала 957 днів – найкоротша серед усіх, але насичена подіями, що визначили вектор країни.
Кравчук підписав Біловезьку угоду, розпустивши СРСР, передав ядерну зброю Росії за Будапештським меморандумом і стабілізував хаос переходу. Економіка падала, гіперінфляція душила, але він заклав основи Збройних сил і дипломатії. Критики закидають слабкість перед олігархами, та його спадщина – це фундамент суверенітету. Без Кравчука не було б України як незалежної держави. Помер у 2022-му, лишивши по собі образ мудрого старця.
Леонід Кучма: епоха стабілізації та тіней
Інженер-ракетник з Дніпропетровська, Кучма очолив “Південмаш” перед стрибком у політику. Обраний у 1994-му з 52% у другому турі, а переобраний у 1999-му з 56%, він правив до 23 січня 2005-го – рекордні 3841 день. Два терміни сповнені контрастів: з одного боку, Конституція 1996-го, вступ до Ради Європи, запуск космічних програм; з іншого – “касетний скандал” з убийством Гонгадзе, олігархізація та маніпуляції виборами 2004-го.
Кучма нормалізував газові відносини з Росією, але дозволив розквіт кланів. Економіка зросла на 6-7% щороку наприкінці, та корупція розквітла, як бур’ян у саду. Його стиль – прагматизм без ілюзій, з фразою “Украина – не Россия”, що стала гаслом. Спадщина неоднозначна: стабільність ціною свободи.
Віктор Ющенко: помаранчевий вітер змін
Економіст з банкирським бекграундом, Ющенко став президентом 23 січня 2005-го після Помаранчевої революції, перемігши з 52% у повторному турі. До 25 лютого 2010-го – 1859 днів влади, де домінували ідеали свободи. Відновлення Голодомору як геноциду, План інтеграції в ЄС/НАТО, скасування неонацистських символів – це його візитівка.
Та коаліційні чвари з Тимошенко паралізували реформи, ВВП впав, скандал з отруєнням dioxином лишив тінь. Ющенко оживив національну ідентичність, але економіка буксувала. Він довів: народна воля здатна перемогти фальсифікації. Після каденції – меценат і захисник історії.
Віктор Янукович: тінь диктатури та втеча
З Донеччини, з кримінальним минулим у юності, Янукович переміг у 2010-му з 49%, правив до 22 лютого 2014-го – 1458 днів. “Сім’я” олігархів, “диктаторські закони” 16 січня, відмова від асоціації з ЄС спровокували Євромайдан. Кривавий розгін, снайпери на Інститутській – і втеча до Росії.
Верховна Рада визнала його самоусунулим. Скандали з Межигір’ям, мільярдами, збагаченням соратників зруйнували репутацію. Спадщина – урок: авторитаризм веде до краху.
Олександр Турчинов: місток у перехідний час
Спікер від “Батьківщини”, Турчинов став в.о. президента 23 лютого – 7 червня 2014-го, 104 дні. Підписав АТО на Донбасі, стабілізував владу після Революції Гідності. Його рішучість, як “кровотеча зупинена вчасно”, врятувала державу від розпаду. Передав владу Порошенку після виборів.
Петро Порошенко: воїн реформ і фронту
Бізнесмен з “Рошен”, Порошенко виграв вибори 2014-го з 54,7% у першому турі, правив до 20 травня 2019-го – 1808 днів. Безвіз з ЄС, децентралізація, армія з 6 до 250 тис., Томос для ПЦУ, мінські угоди – ключові кроки. Війна на Сході забрала тисячі, та ЗСУ стали силою.
Корупція гальмувала, та він перетворив хаос на протистояння агресору. Після – опозиціонер, захисник кордонів.
Володимир Зеленський: лідер у вогні війни
Комік з Кривого Рогу, обраний 2019-го з рекордними 73%, Зеленський править з 20 травня 2019-го – понад 2400 днів досі. Повномасштабне вторгнення 2022-го, героїчне “Потрібні патрони!”, дипломатія з Заходом, санкції проти РФ – його битва. Воєнний стан продовжено до 2026-го, вибори відкладено законом.
Зростання ВВП попри війну, дрони для ЗСУ, глобальна коаліція – досягнення вражають. Критика за корупцію та втому, та він тримає стрій, як капитан у штормі. Майбутнє відкрите.
Щоб краще осягнути еволюцію, ось порівняльна таблиця ключових показників. Вона ілюструє терміни, партії та долі.
| № | Президент | Термін (дні) | Партія/Висування | Ключові події | Результат виборів (% перемоги) |
|---|---|---|---|---|---|
| 1 | Л. Кравчук | 1991–1994 (957) | Самовисування | Незалежність, Біловезька угода | 61,6 |
| 2 | Л. Кучма | 1994–2005 (3841) | Самовисування | Конституція, олігархат | 52–56 |
| 3 | В. Ющенко | 2005–2010 (1859) | Самовисування | Помаранчева революція, Голодомор | 52 |
| 4 | В. Янукович | 2010–2014 (1458) | Партія регіонів | Євромайдан, втеча | 49 |
| в.о. | О. Турчинов | 2014 (104) | Батьківщина | Початок АТО | – |
| 5 | П. Порошенко | 2014–2019 (1808) | Самовисування | Безвіз, Томос | 54,7 |
| 6 | В. Зеленський | 2019–донині (>2400) | Слуга народу | Повномасштабна війна | 73 |
Дані з uk.wikipedia.org та president.gov.ua. Таблиця підкреслює зростання терміну Зеленського через виклики сьогодення, де партії відійшли на другий план перед виживанням.
Цікаві факти про президентів України
- Кравчук – єдиний, хто вийшов на пенсію з посади, не програвши виборів.
- Кучма запустив супутник “Січ-1” – символ космічної могутності.
- Ющенко пережив отруєння діоксином, рівень якого в крові перевищував норму в 6000 разів.
- Янукович мав найбільшу резиденцію – Межигір’я з золотим хлібом.
- Порошенко – єдиний обраний у першому турі після революції.
- Зеленський – перший президент-актор, чия перемога стала сюжетним твістом серіалу.
Ці перлини додають людського шарму гігантам влади, нагадуючи: за рішеннями стоять люди з долями.
Кожен з них – ланка ланцюга, що тягнеться від хаосу 90-х до фронтів 2020-х. Їхні перемоги надихають, помилки вчать, а боротьба триває, формуючи завтрашню Україну сильнішою.