Хутір В’юнище, де 10 вересня 1894 року з’явився на світ Олександр Петрович Довженко, здавався забутим куточком Чернігівщини, де Десна шепотіла таємниці лугам, а вітер носив аромати полинових степів. У селянській хаті Петра Семеновича та Марії Єрмолаївни, неписьменних, але серцем багатих на пісні та легенди, виростав хлопець, чиє ім’я згодом гримить у залах Канн і Венеції. Родина налічувала чотирнадцять дітей, та доля приховано забирала їх одних за одними — плач і похорон стали фоном дитинства, що загартувало душу поета. Лише Олександр та сестра Поліна переступили поріг зрілості, несучи в собі той плач як тиху мелодію сили.
Батько, кремезний смоляр і підводчик, продавав землю, аби син вчився, а мати, дочка ткача-художника, співала колискові, сповнені туги за втраченим. Предки Довженків — чумаки з Полтавщини, осілі в Сосниці ще в XVIII столітті, — передали нащадкам любов до землі, що проросте в “Землі” як гімн корінню. Маленький Саша споглядав світ з пози мрійника: риба в Десні, птахи над лугами, казкові сіножаті — все це стало основою його поетичного погляду на світ.
Шлях до знань: від сосницьких лавок до глухівських аудиторій
З восьми років Олександр сідав за парти в сосницькому чотирикласному училищі, де вчителі хвалили його за відмінність, хоч сам він пізніше жартував, що вони просто не розуміли його мрій. У 1911-му, усього п’ятнадцятирічним, вступив до Глухівського вчительського інституту — не з покликання, а заради стипендії в 120 карбованців і права на іспити. Там, серед старших студентів, він відкрив українські книжки, ховаючи їх від “обрусителів”, і навіть перестав вірити в Бога, зізнавшись священику.
Закінчивши інститут у 1914-му, поїхав учителювати до Житомира, у Хорошівське вище початкове училище. Викладав усе підряд: від гімнастики до фізики, малювання до історії. Перша світова війна прогримувала повз — його визнали “білобілетником”, непридатним. Та революційний вихор 1917-го затягнув у вир: Київ, комерційний інститут на економфакультеті, слухацтво в Академії мистецтв. Не закінчив жоден, бо час витрачав на мітинги проти гетьмана Скоропадського.
Потім — дика кар’єра: серпень 1919-го арешт Волинською ЧК, три місяці в концтаборі, порятунок від Еллана-Блакитного. Вступ до боротьбистів, що влилися в КП(б)У, робота в партійній школі. Польський полон, втеча. Життя вирувало, як ріка Десна в повінь.
Революційний хаос: гайдамаки, Арсенал і вибір долі
У лавах УНР, у курені Чорних гайдамаків, Довженко штурмував “Арсенал” у 1918-му — проти більшовиків, за українську справу. Сива шапка-ушанка, шабля напохвісті, вогонь у очах. Згодом той штурм увійде в його ж фільм “Арсенал” (1929), але вже з протилежного боку барикад. Революцію він зустрів “собачею радістю зірваних з ланцюга”, вірячи в землю селянам, фабрики робітникам, Україну — українцям.
Та обпікся: арешти, підпілля під чотирма окупаціями — німецькою, більшовицькою, денікінською, польською. У 1920-му — дипслужба в Польщі та Німеччині, репатріація біженців. Повернення 1923-го до Харкова: карикатурист у “ВУЦІК”, член “Гарту”, співзасновник ВАПЛІТЕ з Хвильовим. Малює плакати — гострі, як шабля: “Боротьба велетнів” (1925), “Синій пакет” (1926). Кіно манило, як Десна — рибалку.
Одеський прорив: перші фільми і народження стилю
1926-й: Одеса, ВУФКУ. Дебют — сатиричні скетчі “Вася-реформатор”, “Ягідка кохання”. Шпигунський трилер “Сумка дипкур’єра” (1927). А 1928-го вибухнула “Звенигора” — поема від скіфів до революції, містика степів, символізм дзвону. Потім “Арсенал” — реквієм за революцією, де кулі свистять, як доля.
Вершина — “Земля” (1930). Немовий шедевр про колективізацію: трактор рве чорнозем, кулак Хома вбиває комсомольця Василя, поховальні сльози матері. Фільм заборонили в СРСР як “контрреволюційний”, та світ аплодував — Британський кіноінститут включив у топ-10 вічності. Довженко винайшов поетичне кіно: кадри як картини, монтаж як симфонія, земля як жива душа.
Ось ключові фільми раннього періоду в таблиці для наочності:
| Рік | Фільм | Жанр і суть |
|---|---|---|
| 1926 | Вася-реформатор | Сатира на бюрократів |
| 1927 | Сумка дипкур’єра | Шпигунський детектив |
| 1928 | Звенигора | Поема історії України |
| 1929 | Арсенал | Реквієм революції |
| 1930 | Земля | Гімн землі й боротьбі |
Дані з uk.wikipedia.org. Ці стрічки — не просто кіно, а пульс епохи, де гумор черпається з народних казок, а трагедія — з реальних ран.
Московський період: слава, опіка Сталіна і біль вигнання
1932-й: “Іван” про Дніпрогес привозить приз Венеції, запрошення на Мосфільм. “Аероград” (1935), “Щорс” (1939) — Сталінська премія. Юлія Солнцева, актриса з його “Землі”, стає музою і партнеркою з 1925-го фактично, рятує від арештів у 1933-му. Перша дружина Варвара Крилова з сином Вадимом відходить у тінь.
Та свобода — ілюзія. “Землю” нищать, Довженка кличуть “націоналістом”. Переїзд до Москви — порятунок, але й вигнання. Заслужений діяч УРСР (1939), Народний РРФСР (1950), ордени Леніна, Червоного Прапора.
Вогонь війни: документалістика і заборонена правда
1941-й: фронт, кореспондент “Известий”. Документалки “Битва за нашу Радянську Україну”, “Перемога на Правобережжі”. Ініціює орден Богдана Хмельницького. Кіноповість “Україна в огні” (1943) — правдивий крик про спалені села, зраду, біль матерів. Сталін заборонив: “Занадто українське!”. Дивом уник репресій.
Новели “Ніч перед боєм”, “Мати”, “Воля до життя” — перли літератури, де слово ранить глибше кулі.
Цікаві факти про Олександра Довженка
- Вивчав експресіонізм у Берліні в школі Віллі Гекеля на стипендію Наркомосвіти.
- Його “Щоденники” (1941–1956) — вибухова суміш патріотизму й туги: “Я вмру в Москві, не побачивши України!”.
- Планував “Тараса Бульбу” у п’яти версіях, “Відкриття Антарктиди”, але цензура душила.
- Серце хотів поховати в Києві над Дніпром — не судилося.
- Ви не повірите, але в 1920-х малював карикатури гостріші за сатиру Хвильового!
Після війни — “вавилонський полон”: без зйомок, лише сценарії. “Мічурін” (1948) — ще одна Сталінська премія.
Літературна вершина: Зачарована Десна і Поема про море
Довженко винайшов “кіноповість” — гібрид кіно й літератури. Автобіографічна “Зачарована Десна” (1956) — лірика дитинства, де Десна жива, як мати. “Поема про море” (1958, посмертно) — гімн Каховській ГЕС, Ленінська премія. Оповідання “На колючому дроті”, п’єси, щоденники — спадщина, що перевершує фільми глибиною.
Список ключових літературних творів:
- Зачарована Десна (1956) — автобіографія, шедевр лірики.
- Україна в огні (1943) — трагедія війни.
- Поема про море (1956) — епос про працю.
- Ніч перед боєм (1942) — новела про героїзм.
- Щоденник (посмертно) — душа митця навиліт.
Ці твори, за даними uinp.gov.ua, оживають українську душу в радянських кайданах.
Прощання з життям: серце в Москві, душа — в Україні
Останні роки — ВДІК, викладання, нездійсненні мрії: “Золоті ворота”, космос. 25 листопада 1956-го інфаркт на дачі в Передєлкіно. Поховали на Новодівочому, надгробок Віри Мухіної з написом “Умер в воскресенье”. Юлія Солнцева завершить “Поему про море”.
Спадщина Довженка — не просто фільми чи книжки, а голос України в світі. Його поетичне кіно вплинуло на Тарковського, Параджанова; “Земля” — вкаменніла класика. Музеї в Сосниці, Глухові, Національна премія його імені. Він учив нас: земля — не ґрунт, а доля народу. І Десна досі шепоче його ім’я.