У самому серці промислового Дніпра, де гудуть заводи й тече спокійна ріка, 12 травня 1970 року з’явився на світ хлопчик, чиє ім’я згодом гримить на фронтах як символ незламності. Олександр Георгійович Тарнавський виріс у родині лікарів, де дисципліна й турбота про інших були не просто словами, а щоденним ритмом життя. Цей фундамент з дитинства загартував його характер, перетворивши звичайного хлопця на воєначальника, здатного перевертати хід битв.
Дніпропетровськ середини 70-х – це суміш радянської сірості й прихованого оптимізму. Батьки Олександра, медики за професією, прищеплювали сину повагу до знань і відповідальності. Хоча деталі раннього дитинства Тарнавського оповиті таємницею, саме родинне оточення заклало основу для його майбутньої кар’єри – де життя людей стає найвищою ставкою. Він не розповідав про іграшки чи шкільні витівки, але видно, як медичний світ батьків вплинув: у бою генерал завжди ставить на перше місце бійців, ніби лікує націю від агресора.
Освіта: шлях до танкових еліт
Після школи Олександр обрав шлях офіцера, вступивши до Харківського вищого гвардійського танкового училища. Ці стіни, просякнуті історією танкових битв, стали для нього ковальнею характеру. Закінчивши у 1991 році, молодий лейтенант одразу поринув у вир служби в механізованих частинах.
Не зупинившись на досягнутому, Тарнавський продовжив навчання у Військовому інституті Сухопутних військ (тепер Національний університет імені гетьмана Петра Сагайдачного) у 1999-му та Національному університеті оборони України у 2018-му. Кожна сходинка освіти відточувала його стратегічне мислення, ніби гострила клинок перед битвою. Уявіть: поки інші відпочивають, він вивчає тактику, передбачаючи рухи ворога на роки вперед.
- Харківське танкове училище (1991): базові навички командування бронетехнікою.
- Львівський інститут (1999): оперативне мистецтво для середньої ланки.
- Київський університет оборони (2018): стратегія на рівні корпусу й угруповань.
Ці етапи не просто дипломи – це арсенал знань, який Тарнавський використав у реальних пеклах війни, перетворюючи теорію на перемоги.
Ранні роки служби: від лейтенанта до командира бригади
Служба почалася в танкових підрозділах, де Олександр швидко проявив себе як лідер. З 2011 по 2015 рік він очолив 17-ту окрему танкову бригаду – час, коли бригада переживала складний період реформ і скорочень. Але під його командуванням вона відродилася, як фенікс з попелу.
Тоді ж, у 2014-му, бригада кинута на Донбас. Тарнавський не просто керував – він був серед бійців, ризикуючи собою. Громадська рада Кривого Рогу у грудні 2014-го, де він підтримав мера Вілкула, показала його громадську позицію. Навіть балотувався до міськради від “Нашого краю” у 2015-му, але вибрав армію понад політику.
Повномасштабне вторгнення: перші удари й стійкість
24 лютого 2022-го Тарнавський зустрічає ракети як начальник штабу Оперативного командування “Схід”. Хаос, паніка – але його холодний розрахунок тримає фронт. У травні Головком ЗСУ Валерій Залужний скаже: “На таких людях тримається військо” (armyinform.com.ua). Невдовзі призначають командувачем оперативного угруповання “Слобода” на Харківщині.
Тут генерал блищить: координація підрозділів, блискавичні контратаки. Вороги відступають, а Тарнавський уже планує наступне. Перехід до ОСУВ “Таврія” восени 2022-го стає переломним – південний напрямок під його контролем.
Контрнаступ на Херсонщині: визволення з-під ярма
Восени 2022-го Тарнавський керує магістраллю контрнаступу. Операція “Херсон” – це шедевр тактики: удари по логістиці ворога, маневри, що змушують окупантів тікати. Херсон звільнено 11 листопада, президент дякує лично. Ця перемога не просто земля – це повернення надії мільйонам, де кожен кілометр коштував крові героїв.
Деталі: артилерія нищить переправи, десантники форсують Інгулець, танки Тарнавського б’ють у фланг. Ворог у пастці, як миша в тенетах павука.
Бої “Таврії”: Оріхів і Роботине 2023-го
2023-й – рік “Таврії”. Контрнаступ біля Оріхова: повільний, але невідворотний прорив. Тарнавський адаптує тактику під мінні поля й дрони. Звільнення Роботиного у вересні – перша село на Мелітопольському напрямку. Росіяни вчаться на помилках ЗСУ, але генерал на крок попереду.
Інтерв’ю BBC у грудні 2023-го розкриває його філософію: “Росіяни швидко вчаться, запозичують у нас. Але ми маємо перевагу в мотивації”. Емоційний спокій, прихований вогонь – ось його стиль.
Донецький напрямок і 9-й корпус: 2024-2025 роки
У грудні 2024-го – новий виклик: командувач ОТУ “Донецьк” і 9-го армійського корпусу. Покровськ, Авдіївка палають, але Тарнавський стримує натиск. Червень 2025-го: йде з посади за власним бажанням, передає Ніколюку. Жовтня 2025-го повертається до 9-го АК (uk.wikipedia.org, pravda.com.ua).
Станом на 2026-й генерал тримає оборону на ключовому напрямку, де кожна траншея – фортеця волі.
Нагороди: відзнаки героїзму
Перед початком таблиці варто зазначити: нагороди Тарнавського – не папірці, а свідчення подвигів.
| Дата | Нагорода | За що |
|---|---|---|
| 18.08.2009 | Орден Данила Галицького | Служба |
| 29.03.2022 | Орден Богдана Хмельницького III ст. | Мужність у захисті |
| 24.04.2022 | Орден Богдана Хмельницького II ст. | Самовідданість |
| 01.08.2022 | Орден “За мужність” III ст. | Відвага 2014-2022 |
| 14.11.2022 | Орден Богдана Хмельницького I ст. | Херсонщина |
Джерела: uk.wikipedia.org, mind.ua. Ці відзнаки – вершина айсберга, бо справжні перемоги в серцях бійців.
Цікаві факти про Олександра Тарнавського
- Непублічний: лише кілька інтерв’ю за всю війну, віддає перевагу справам словам.
- Політичний епізод: у 2015-му міг стати депутатом, але обрав фронт.
- Відродив 17-ту бригаду з “занепаду” до елітної сили.
- У 2025-му пішов “за власним”, але повернувся – вірність обов’язку понад усе.
- Росіяни називають його “привидом Таврії” за невидимі, але смертельні маневри.
Ці штрихи роблять генерала живим, близьким – не статуєю, а людиною з плоті й крові, яка сміється над труднощами.
Особисте життя: за лаштунками фронту
Тарнавський тримає приватність під замком, як штабні карти. Відомо лише про родину лікарів, яка, напевно, чекає його з тривогою. Дружина, діти? Деталі не розголошуються, бо в його світі пріоритет – безпека близьких. Але в інтерв’ю проскакує теплота: “Ми – сім’я, де служба на першому місці”.
Хобі? Ймовірно, тактика, шахи чи риболовля – щось, що відточує розум. У 55 років він у формі, повний сил, бо війна не вибір, а покликання.
Хронологія служби Тарнавського нагадує епос: від танкіста до корпусного командира. Кожна битва – глава, де його рішення рятують тисячі. Генерал Тарнавський не просто воює – він будує майбутнє України, де перемога неминуча. І поки фронт тримається, його ім’я лунає як гімн стійкості.