Харківські вулиці, де гримить осінній дощ, стали колискою для дівчинки, яка згодом зруйнує стереотипи про прокурорів і дипломатів. 21 вересня 1978 року в промисловому серці Східної України народилася Ірина Валентинівна Венедиктова. Дочка двох юристів, вона вбирала з молоком атмосферу кодексів і судових палат. Батько, Валентин Семенович, генерал-майор міліції та проректор Харківського національного університету внутрішніх справ, вчив доньку, що закон — це щит для слабких. Мати, Валентина Михайлівна, кандидат юридичних наук, додавала нотку академічної глибини, викладаючи в престижних вишах. Ця родинна динаміка, ніби міцний фундамент хмарочоса, визначила траєкторію її життя.
З дитинства Ірина не гралася ляльками, а розбирала казуси з батькових підручників. Харків, з його бурхливим ритмом заводів і університетів, загартував характер. Брат Сергій, теж юрист, пізніше працюватиме в компаніях, пов’язаних з великим бізнесом, але Ірина обрала шлях, де інтелект перемагає зв’язки. Ці ранні роки — не просто фон, а ключ до розуміння, чому вона стала тією, ким є: жінкою, яка перетворює теорію на практику.
Освіта: від відмінниці до доктора наук
У 2000 році Харківський національний університет внутрішніх справ випустив Ірину з дипломом з відзнакою. Це не випадковість — родинні гени плюс наполегливість. Навчання там, серед майбутніх правоохоронців, закалило її вміння бачити правду за фасадом. Далі пішов кандидатський ступінь: у 2003-му в Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого вона захистила дисертацію, що стала першим кроком до визнання.
Але амбіції не спинялися. У 2013 році Київський національний університет імені Тараса Шевченка присудив їй докторський ступінь юридичних наук. Тема — охоронювані законом інтереси в цивільному праві — звучала сухо, та для Ірини це було поле бою ідей. Ще один штрих: курс міжнародного комерційного арбітражу в Chartered Institute of Arbitrators, де вона опанувала інструменти глобальної юстиції. Ця освіта не просто папірці — це арсенал, який Венедиктова використовувала роками в судах і кабінетах.
- 2000: Диплом ХНУВС з відзнакою — база для викладання.
- 2003: Кандидат наук — перші монографії в доробку.
- 2013: Доктор наук у КНУ — визнання на національному рівні.
- 2014: Звання професора ХНУ імені Каразіна.
Цей шлях показує: Ірина не шукала легких доріг. Кожен етап — перемога над рутиною, ніби сходження на Еверест крок за кроком.
Академічна вершина: кафедра і наукова школа
З 2000-го викладання стало її стихією. Спочатку — чотири роки на кафедрі правознавства в Харківському гуманітарному університеті «Народна українська академія», де студенти вперше чули про довірче управління майном з її лекцій. 2004-й: доцент кафедри правосуддя в ХНУ. А з 2005-го по 2019-й — завідувачка кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Тут вона виростила наукову школу, опублікувала понад 100 робіт, включно з вісьмома монографіями.
Уявіть: томи на кшталт «Охоронюваний законом інтерес у цивільному праві» (2012, 507 сторінок!) чи науково-практичний коментар до Цивільного процесуального кодексу (2021, 840 сторінок). Вона головувала в вчених радах, редагувала журнали «Приватне право» та «Медичне право», віцепрезидентствовала у Фонді медичного права. За даними uk.wikipedia.org, її праці — це міст між теорією і практикою. Студенти згадують: лекції Венедиктової ігрищіли аудиторію, роблячи абстрактне живим.
| Рік | Публікація | Обсяг |
|---|---|---|
| 2004 | Договір довірчого управління майном | 215 с. |
| 2011 | Методологічні засади охоронюваних інтересів | 259 с. |
| 2012 | Охраняемый законом интерес | 507 с. |
| 2021 | Коментар до ЦПК України | 840 с. |
Джерела даних: uk.wikipedia.org. Ці видання не пилюся на полицях — вони цитуються в судах і дисертаціях.
Політичний злет: від радниці до нардепа
2018 рік: Ірина стає радницею Володимира Зеленського з правових питань. Штаб кандидата в президенти бачить у ній експерта без тіні корупції. Липень 2019-го: №3 у списку «Слуги народу», обрана нардепом. Зразу — голова Комітету ВР з правової політики до січня 2020-го. Тут вона реформує законодавство, ніби диригент оркестру, де кожна нота — закон.
Та справжній поворот — 27 грудня 2019-го. Указом президента №961/2019 — в.о. директора ДБР. За три місяці, 17 березня 2020-го, Верховна Рада (269 голосів) затверджує її Генеральним прокурором. Перша жінка на цій посаді! Венедиктова увійшла в історію, розбиваючи скляну стелю української юстиції.
Генпрокурорка в часи випробувань
Посада — як вулкан: реформи, скандали, війна. Ірина ініціює цифровізацію прокуратури, співпрацює з МКС, ЄС, ООН у справах воєнних злочинів РФ. Під час повномасштабного вторгнення 2022-го її Офіс фіксує тисячі справ проти окупантів. Та критика лунала: справа Татарова (НАБУ звинувачувало у втручанні), Стерненко (Трепак стверджував тиск), вагнергейт (не підтверджено прямим зв’язком). Чоловік Денис Колесніков отримав 750 тис. грн при звільненні з кіберполіції — резонанс, але без вироку.
17 липня 2022-го відсторонена указом президента за законом про воєнний стан, 19 липня — звільнена ВР. Критики бачили політичний тиск, прихильники — логічний крок у часи війни. За даними suspilne.media, її внесок у міжнародні розслідування лишається незаперечним.
Дипломатія: від Києва до Берна
17 листопада 2022-го — надзвичайний і повноважний посол України в Швейцарії, з квітня 2023-го — за сумісництвом у Ліхтенштейні. Вручила вірчі грамоти в січні 2023-го. Станом на 2025-й активно діє: вересневі зустрічі з МЗС Швейцарії, листопадові — у Spiez Laboratory, протести проти виступів Нетребко в Цюриху. Вона лобіює санкції, підтримку біженців, притягнення агресора. Дипломатичний ранг другого класу (2024) — визнання майстерності.
У Берні Венедиктова — як місток: поєднує харківську прямоту з європейським тактом. Зустрічі з прокурорами МКС, комісіями ООН — її нова арена.
Родина і приватне: за лаштунками влади
Одружена з Денисом Колесніковим, екскіберполіцейським. Син Даниїл і донька Аделіна — джерело сили. Декларації фіксують Porsche Cayenne, будинок 387 м² під Харковом, ділянку. Годинники Hublot і Rolex у 2015-му викликали питання НАБУ, та провадження закрили. Родина — опора, де обговорюють не тільки справи, а й мрії.
Цікаві факти про Ірину Венедиктову
- Перша жінка-генпрокурор в історії України — прорив у маскулінній системі.
- Авторка 100+ робіт, включно з рекордними за обсягом коментарями до кодексів.
- У 2025-му публічно протистояла виступам проросійської співачки Нетребко в Швейцарії.
- Виросла в сім’ї, де обидва батьки — юристи, брат — бізнес-юрист.
- Суддя третейського суду при Фонді медичного права — поєднання академії й практики.
Ці деталі роблять її не іконою, а живою людиною з історією успіху.
Таблиця хронології підкреслює динаміку: від викладача до посла — шлях, сповнений поворотів. Венедиктова продовжує формувати українську юстицію з-за кордону, нагадуючи, що закон не знає кордонів.
| Період | Посада |
|---|---|
| 2005–2019 | Завідувачка кафедри ХНУ ім. Каразіна |
| 2019 | Нардеп №3 «Слуга народу» |
| 27.12.2019–17.03.2020 | в.о. ДБР |
| 17.03.2020–19.07.2022 | Генпрокурор |
| 17.11.2022–дотепер | Посол у Швейцарії |
Джерела: uk.wikipedia.org. Її історія — натхнення для тих, хто вірить у силу знань у бурхливому світі.
Сьогодні, у 2026-му, Ірина Венедиктова лишається голосом України в Європі, доводячи: з Харкова до Берн — один крок для амбітної душі.