Київський хлопець, який у 41 рік узявся за автомат і став командиром роти в батальйоні “Айдар”, а згодом очолив Національний антарктичний науковий центр – це не сценарій пригодницького фільму, а реальна історія Євгена Дикого. Народжений 28 серпня 1973 року в серці столиці України, він поєднав у собі пристрасть до біології, відвагу воїна та лідерство науковця. Сьогодні, у 2026 році, як директор НАНЦ, Дикий керує дослідженнями на станції “Академік Вернадський”, коментує перебіг війни та надихає молодь науковими відкриттями в екстремальних умовах.
Його шлях – це суміш наукових експедицій по Чорному морю, вуличних протестів 1990-х і кривавих боїв під Луганськом. Євген не просто вижив у цих вихорах – він формував їх, стаючи голосом покоління, яке боролося за незалежність. А тепер уявіть: той самий чоловік, чиї руки тримали зброю, нині підписує накази про антарктичні місії, де температура сягає мінус 50.
Ця багатогранність робить Дикого унікальним: від волонтера в Чечні 1995-го до автора колонок у “Главкомі” про плани Путіна на 2026 рік. Розберемося, як звичайний киянин став символом стійкості.
Раннє дитинство та перші наукові іскри
Київ 1970-х – місто, де радянська сірість контрастувала з таємницями Дніпра та зелених зон. У школі №25 Дикий вирізнявся допитливістю: біологія зачаровувала його більше за алгебру. Закінчивши її, він вступив на біологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка – престижного вишу, де формувалися майбутні вчені.
1997 рік став переломним: диплом з відзнакою в руках, Євген уже мріяв про морські глибини. Наступний крок – аспірантура в Національному університеті “Києво-Могилянська академія” за фахом “Екологія”. Тут, серед однодумців, він заглибився в гідробіологію, вивчаючи донні рослини Чорного моря. Ці роки заклали фундамент: Дикий не просто вчив теорію – він полював за зразками в штормових хвилях.
Уявіть юного науковця, який замість нічних посиденьок обирає лабораторії. Ця наполегливість принесла плоди: 2007-го він захистив кандидатську дисертацію “Сукцесії донної рослинності шельфу південно-східного Криму”. Робота розкривала, як змінюються водорості під тиском екології – тема, актуальна й досі для забрудненого Чорного моря.
Академічна кар’єра: від викладача до лідера інститутів
З 2001 по 2008 рік Дикий – старший викладач кафедри екології НаУКМА та заступник декана природничого факультету. Студенти згадують його лекції як вибухові: з метафорами про океанські екосистеми та гумором про морських монстрів. Він не обмежився аудиторією – став заступником голови Української молодіжної екологічної ліги (2008–2010), борючись за чисті річки.
Далі – старший науковець у НАН України (2010–2011), Центрі міждисциплінарних досліджень НПУ імені Драгоманова (2012–2014). Стажування в Скандинавії та Німеччині відкрило очі на “зелені” технології; він запустив проєкт “Зелений університет” – модель сталого кампусу.
У 2015-му – заступник директора Українського наукового центру екології моря, де моніторив Чорне море після анексії Криму. З 2016 по 2018 – в.о. директора протичумного інституту імені Мечникова, де керував дослідженнями інфекцій у кризових зонах.
Ось хронологія ключових етапів кар’єри, що ілюструє його підйом:
| Рік | Посада | Досягнення |
|---|---|---|
| 1997 | Випускник КНУ | Диплом біолога |
| 2007 | К.б.н. | Дисертація з гідробіології |
| 2015 | Заступник директора УШЦЕМ | Моніторинг Чорного моря |
| 2018–дотепер | Директор НАНЦ | Керує антарктичними експедиціями (джерело: uac.gov.ua) |
Після таблиці видно: кар’єра – це сходи, де кожен крок додавав відповідальності. У 2026-му, під його керівництвом, НАНЦ оголосив про першу жінку-керівницю експедиції – гендерний прорив у полярній науці.
Громадський активізм: від Гельсінкської спілки до “Пори”
Ще школярем, з 1989-го, Дикий у Гельсінській спілці боровся за права. 1990 – Революція на граніті, де він як студент кричав гасла свободи. Січень 1991: очолив добровольчий студентський загін у Литві проти радянських танків у Вільнюсі – перша “гаряча” перевірка характеру.
1994–2001: виконавчий директор “Гельсінкі-90”. 2004 – Помаранчева революція, 2013–2014 – Майдан. 2006: у списку “Пора-ПРП” на виборах (№60), помічник нардепа Левуса. Експерт Міжнародного інституту демократій з екології та конфліктів.
Ці роки загартували: Дикий став мостом між наукою та суспільством, навчаючи демократії на практиці.
Фронтовий досвід: Айдар і бої за Донбас
Травень 2014: Дикий кидає науку й іде добровольцем в “Айдар”. Спочатку заступник командира взводу, швидко – командир роти. Бої під Луганськом, Новосвітлівкою, Хрящуватим – де кожен день як рулетка. Демобілізований улітку через травму, але досвід став основою книги “Гібридна війна РФ в Україні” (2016), перекладеної для Балтії.
Навесні 2015 читав лекції литовським офіцерам. Нагороди: Орден “За мужність” III (2018), “Доброволець АТО”. У 2024-му шокував інтерв’ю про “зачистку” ухилянтів, та швидко уточнив: закон понад усе. Сьогодні – у Координаційній раді ветеранів АТО.
Ви не повірите, але цей еколог став воїном, бо “сусіди хочуть бачити нас мертвими – компромісу немає”. Його слова з Facebook резонують досі.
Антарктичне керівництво: нові горизонти НАНЦ
Лютий 2018: в.о. директора НАНЦ, серпень 2019 – обраний (23:1). Центр керує станцією “Академік Вернадський” – українським форпостом у Антарктиді. Під Дикого розширили дослідження: мікробіоми, клімат, eDNA для біорізноманіття.
Співавтор статей 2020–2021: про ризосферу антарктичних рослин, бактеріопланктон. Орден “За заслуги” III (2021) – за 25-річчя станції. У 2026-му коментує призначення Анжеліки Ганчук на 31-шу експедицію: “Гендерний прорив!”.
Його стиль: відкритий конкурс, де жінки – половина команди. НАНЦ під ним – не елітний клуб, а платформа для всіх талантів.
Публіцист і аналітик: голос у медіа
Колонки в “Главкомі”: від “Мобілізація. Відповіді” (2024) до “Єдиний шлях до миру” (2025). Інтерв’ю Radio NV 2025–2026: “2026 – перелом, якщо сконцентруємо сили”; “Путін наступатиме весь рік”. Аналізує атаки на АЕС, мобілізацію з позиції ветерана.
Його тексти – як постріли: гострі, аргументовані, з гумором. “Росіяни в істериці від успіхів ЗСУ” – типовий заголовок, що б’є в ціль.
Цікаві факти про Євгена Дикого
- Вперше в історії НАНЦ обрав директора голосуванням – Дикий набрав 23 з 24 голосів, навіть з Антарктиди голосували.
- Волонтерив у Чечні 1995-го, доставляючи гуманітарку під кулями – досвід, що допоміг на Донбасі.
- Співавтор досліджень eDNA: від бактерій до ссавців Чорного моря, революція в моніторингу біорізноманіття.
- У рейтингу “Фокус” 2019 – 95-й найвпливовіший українець.
- Медаль Литви “Пам’яті 13 січня” – за Вільнюс 1991-го.
- У 2026-му привітав першу жінку-керівницю антарктичної експедиції, наголосивши на лідерстві Ганчук.
Ці перлини показують: Дикий – не шаблонний герой, а жива легенда з гумором і глибиною.
Нагороди Дикого – медаль “Už pasižymėjimą” Литви, “Nepriklausomybės gynėju”, Пам’ятний знак Міноборони. Джерело: uk.wikipedia.org.
Його історія надихає: від київських лабораторій до антарктичних бур, через фронт. У 2026-му Дикий продовжує боротися – наукою, словом і прикладом. А що чекає попереду? Експедиції, аналізи, перемоги – розмова триває.