Голос Василя Зінкевича, наче гірський вітер, пронизує душу, воскрешаючи спогади про юність, кохання й незламність. Цей легендарний співак, народжений у маленькому селі Васьківці на Хмельниччині 1 травня 1945 року, став символом української естради. Його шлюб з танцівницею Людмилою Вітковською у 1980-му здавався казкою: зірка сцени й граційна артистка Волинського народного хору. Та реальність розгорнула драматичний сюжет, коли дружина пішла, залишивши його з двома маленькими синами – Василем і Богданом.
Василь Зінкевич не просто співав хіти на кшталт “Червоної рути” чи “Скрипки грає” – він творив культурний феномен, гастролюючи світом і збагачуючи золотий фонд української пісні. Сьогодні, у 81-річному віці, він живе в Луцьку, уникаючи софітів, але його сини, один з яких боронить країну на фронті, продовжують родинну славу. Ця історія – не лише про музику, а про силу духу, де кохання переплітається з болем розлуки.
Людмила Вітковська, молода танцівниця з Києва, помічена на конкурсі Анатолієм Пашкевичем, увійшла в життя Зінкевича як вихор пристрасті. Весілля в ресторані “Зелений гай” стало початком сім’ї, але незабаром гастролі розвели їх шляхами. У 1980-х вона виїхала за кордон, залишивши співака сам на сам з дітьми. Василь Іванович узявся за виховання синів із сестрою, перетворивши біль на пісні, які досі резонують у серцях.
Дитинство серед подільських ланів: витоки таланту
Село Васьківці, де народився Василь Зінкевич, дихало музикою. Батько, Іван Харитонович, регент церковного хору, співав басом, що гримів на всю округу, а мати Ганна Прокопівна вчила сина першим пісням. Маленький Василь будував вдома міні-сцену, танцював і малював – таланти вирували рікою. Шкільна самодіяльність стала першим подіумом, де хлопець вражав односельців голосом, схожим на дзвін полонин.
Після армії, служивши до 1968-го, Зінкевич опинився у Вижницькому коледжі прикладного мистецтва. Там вчитель Василь Куров розкрив його вокальний потенціал. Перша пісня – “Сніжинки падають” Левка Дутковського – зачарувала, і юний артист полетів у вир ансамблів. Ці роки заклали фундамент: самобутність, любов до гуцульських мотивів і неперевершена харизма.
Уявіть: юний Зінкевич на сцені “Смеречини” у Вижниці, де поруч Назарій Яремчук. Вони стали дуетом, що завоював Буковину, а згодом і всю країну. Танцювальні рухи, костюми власного дизайну – Василь уже тоді шив максі-спідниці, які ефектно кружляли під його голосом.
Прорив “Червоної рути”: народження зірки
1971 рік – доленосний. У телефільмі “Червона рута” Зінкевич грає шахтаря Бориса, а на конкурсі “Пісня-71” у Москві тріо з Яремчуком та Володимиром Івасюком виконує гімн кохання. “Червона рута” вибухнула, прорвавши радянські кордони для української пісні. Журі вагалося, але публіка ревла від захвату.
Потім “Смерічка” Чернівецької філармонії: 1973-1975 – соліст, де з Яремчуком вони стали секс-символами естради. “Горянка”, “Балада про мальви” – хіти, що лунали скрізь. Та суперництво з Назарієм розвело: Зінкевич поїхав до Луцька, у ВІА “Світязь”. З 1975-го – соліст, з 1980-го – художній керівник. Ансамбль став одним із кращих в Україні, гастролюючи всіма континентами.
Його стиль – суміш фольклору й естради, з акцентом на емоцію. “Пісня буде поміж нас” Івасюка в його виконанні – це не просто ноти, а крик душі. Фільми, мюзикли з Софією Ротару – Зінкевич скрізь сяяв.
Творчий пік: хіти, що увійшли в вічність
Репертуар Зінкевича – скарбниця. Ось ключові твори, що зробили його легендою. Перед тим, як зануритися в список, зауважте: він виконував композиторів від Дутковського до Мозгового, адаптуючи хіти під свій бархатний тенор.
- “Червона рута” (В. Івасюк) – перше виконання, що відкрило двері слави, символ фестивального прориву.
- “Скрипка грає” (І. Поклад) – лірична балада про кохання, яка розривала серця на концертах.
- “Два кольори” (О. Білаш) – душевна інтерпретація, що оживила класику.
- “Горянка” (Л. Дутковський) – енергійний гуцульський гімн, перемога на “Алло, ми шукаємо таланти”.
- “Соколята” (В. Хурсенко) – присвячена синам, але Зінкевич відмовився співати, бо боліло серце.
- “Мамина світлиця” (І. Білозір) – ностальгія за домом, хіт 1980-х.
- “Від перевалу до перевалу” (В. Громцев) – про мандри й тугу.
Ці пісні не просто звучали – вони формували покоління. Дискографія включає збірки як “Обране” (1995), “На щастя, на долю” (1997). Навіть у 2025-му, на 80-річчі, фанати скандували їх на концертах у Львові з Іваном Поповичем.
Людмила Вітковська: кохання, що згасло
Зустріч із Людмилою – на гастролях Волинського хору. Вона, граційна танцівниця, зачарувала 35-річного Зінкевича. Шлюб у 1980-му: фото з весілля, опубліковане 2025-го, показує щасливу пару. Народилися сини: Василь 7 липня 1981-го, Богдан 9 лютого 1983-го.
Та гастролі розлучили. У 1980-х Людмила поїхала за кордон – причини невідомі, але син Василь-молодший згадує: родичі доглядали, батько взяв усе на себе. Зінкевич став одноосібним опікуном, навчаючи синів дисципліни: “Вчися, бо хвости крутитимеш!” Пісня “Соколята” Хурсенка народилася за 40 хвилин – про батька й синів, але маестро не співав, аби не роздирати рану.
Сьогодні Людмила за кордоном, зв’язок мінімальний. Зінкевич мовчить, фокусуючись на творчості й синах.
Сини Зінкевича: від музики до фронту
Старший Василь успадкував талант: художник, дизайнер, співзасновник хіп-хоп “Тартак” з Сашком Положинським, звукорежисер. З 2022-го – на фронті в 3-й штурмовій бригаді ЗСУ, позивний “Зіна”. У серпні 2025-го приїхав з окопу на вручення батькові “Національної легенди України” від Зеленського – промова вразила президента.
Молодший Богдан – телевізійний режисер, засновник “Основний показник” (Zinchek). Батько тримав їх у тонусі: навчання в Британії, дисципліна. У 2025-му сини з’явилися з отцем на публіці вперше за роки – фото розчулили фанатів.
Родина – опора. Василь-старший пишається: сини творці й бійці, як і він – незламний.
Нагороди: визнання легенди
Кар’єра увінчана честями. Ось таблиця ключових:
| Рік | Нагорода | За що |
|---|---|---|
| 1978 | Заслужений артист України | Вокальна майстерність |
| 1986 | Народний артист УРСР | Концертна діяльність |
| 1994 | Шевченківська премія | Концертні програми |
| 2009 | Герой України | Розвиток музичної культури |
| 2020 | Орден Ярослава Мудрого IV ст. | Культурний розвиток |
| 2025 | Орден Ярослава Мудрого III ст., “Національна легенда” | 80-річчя, внесок у пісенну скарбницю |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, president.gov.ua. Ці нагороди – не папір, а визнання за життя, присвячене Україні.
Цікаві факти
Зінкевич шив костюми для “Смерічки” – максі-спідниці експонувалися в Парижі. Він актор першого українського мюзиклу, дизайнер одягу й хореограф. Відмовився від КДБ після смерті Івасюка. Пенсія – 5 тис. грн, але дух мільйонера. Син “Зіна” з фронту довів батька до сліз промовою 2025-го. Пісні Зінкевича звучать у 50 країнах. У 80 він гастролював з Поповичем – “Дві легенди”.
- Перший конкурс у Москві: програвав 20 разів через “нерадянськість”.
- Навчався в Рівному до 1991-го, режисуру опанував.
- Почесний громадянин Луцька, зірка в Чернівцях.
- Бронхіт не зупиняє – співає тихо, але проникливо.
Ці перлини роблять Зінкевича не просто співаком, а феноменом.
Сьогодні Василь Зінкевич у Луцьку, пише мемуари, чекає синів. Його голос, як Карпати – вічний. Сімейна сага триває: від розлуки з Людмилою до героїзму на фронті. Кожен хіт нагадує: любов і пісня перемагають усе.