Чорнушний гумор про невдахи в коханні, де Нью-Йорк пульсує як жива істота, а герої мучаться від екзистенційних криз під джазові мелодії. Фільми Вуді Аллена захоплюють саме цією сумішшю: абсурдним сміхом над власними страхами, гострим поглядом на інтелектуалів, які спотикаються об власні комплекси. Енні Голл (1977) зірвала чотири Оскари, перетворивши романтичну комедію на революцію, а Мангеттен (1979) зачарував чорно-білими кадрами, що оживають містом мрій і розчарувань. Ці стрічки не просто розважали – вони розкривали душу сучасного міського невротика, роблячи Аллена королем авторського кіно.
З понад п’ятдесятьма фільмами як режисер, Аллен створив унікальний всесвіт, де філософія переплітається з фарсом. Від ранніх абсурдистських жартів до драматичних драм про моральні дилеми, його роботи еволюціонували, відображаючи зміни в суспільстві та особистому житті майстра. У 2023-му Щасливий випадок (Coup de Chance) повернувся до тем зради й удачі, а на 2026 рік готується новий проєкт WASP у Мадриді – черговий доказ, що геній не зупиняється.
Його кіно манить інтелігенцію, бо торкається болючих питань: чи варте кохання жертв, чи мораль – лише ілюзія в хаосі життя. Почнемо з витоків, де юний комік Аллен перетворював невпевненість на мистецтво.
Ранні роки: від стендапу до перших шедеврів абсурду
Аллен, народжений 30 листопада 1935-го в Бронксі як Аллен Стюарт Конігсберг, виріс у хаотичній єврейській сім’ї іммігрантів. Бруклінські вулиці, бейсбол і кларнет стали першими натхненниками. Ще підлітком він продавав жарти газетам за 200 доларів на тиждень, а з 1961-го підкорював стендап-сцени, ховаючи страх оплесків руками на вухах. Цей невротизм просочився в кіно.
Дебют як сценариста – Що нового, кицюню? (1965), де Пітер Селлерс і Роми Шнайдер танцювали в романтичному хаосі. Аллен переписав сценарій, навчившись: без повного контролю над проєктом ніяк. Наступний крок – В чому справа, тигриця Лілі? (1966), японський шпигунський боевик, переозвучений комічними діалогами про рецепт яєчного салату. Абсурд став його фірмовим знаком.
Повноцінний режисерський старт – Хапай гроші та втікай (1969), мок’юментарі про невдалого грабіжника Вірджіла Старка. Знятий у стилі документалістики, фільм пародіює кримінальні історії, наче Фелліні зустрівся з Ґодаром. Рейтинг IMDb – 7.2, а жарти про фрейдистські комплекси досі смішать. Далі пішли Банани (1971), де герой Аллена випадково очолює революцію в Латинській Америці, і Все, що ви хотіли знати про секс, але боялись запитати (1972) – скетчова антологія з геніальною сценою, де сперматозоїд Аллена боїться “стрибка у невідоме”. Ці стрічки, повні slapstick’у й самоіронії, заклали фундамент: сміх як терапія від тривоги.
- Хапай гроші та втікай: пародія на біографію Діллінджера з аматорськими інтерв’ю злочинців.
- Сплячий (1973): дистопія, де Аллен прокидається через 200 років у світі, керованому диктатором, і бореться з тоталітарним режимом за допомогою оргазму як зброї.
- Любов і смерть (1975): пародія на Толстого й Достоєвського, де солдат Аллен у наполеонівській армії міркує про Бога й самогубство.
Ці ранні роботи, зняті на скромні бюджети, привернули увагу критиків. Аллен експериментував з монтажем, голосом за кадром і нелінійним оповіданням, готуючи ґрунт для прориву. Перехід до серйозніших тем стався органічно, ніби невдачі героїв дозріли для глибшого розбору.
Золотий вік 1970-х: революція в романтичних комедіях
Енні Голл – вершина, де фарс перетворився на шедевр. Аллен грає Елві Сінґера, коміка з комплексами, який розбирає розрив з Енні (Даян Кітон, його тодішньою музою). Нелінійна структура, “дистанційні” субтитри думок персонажів, прямі звернення до глядача – це змінило жанр назавжди. Фільм виграв Оскари за найкращий фільм, режисуру, сценарій і акторку Кітон. Рейтинг 8.0 на IMDb, касові збори 40 млн доларів – тріумф.
Мангеттен, знятий чорно-білим Г ордоном Віллісом у співвідношенні 2.35:1, – гімн Нью-Йорку. Ісаак Девіс (Аллен), сценарист у кризі, коливається між 17-річною Трейсі (Маріел Гемінґвей), коханкою друга і екс-дружиною. Кадри мостів, парків і квартир пульсують енергією міста, а саундтрек з Гершвіним додає ностальгії. Ця стрічка не просто про кохання – це роздуми про мистецтво жити в метрополії, де амбіції душать душу.
Інтер’єри (1978) – драматичний зсув, натхненний Бергманом: три сестри (Крістіна Ґріффіт, Мері Бет Герт, Даян Кітон) і їхня мати (Джеральдін Пейдж). Без гумору, з похмурою психоаналітикою – фільм показав, що Аллен вміє драму. Ці роботи 70-х зробили його голосом покоління, де інтелектуали шукають сенс у стосунках.
Експерименти 1980-х і 1990-х: від магії до моральних дилем
1980-ті – розквіт креативу. Зеліг (1983) – мок’юментарі про “людину-хамелеона”, який змінює зовнішність поруч із Фіцджеральдом чи Гітлером. Перші CGI-ефекти в кіно, номінація на Оскар за операторську роботу. Пурпурова троянда Каїру (1985) грає з метафізикою: героїня (Міа Ферроу) бачить, як персонаж фільму виходить на вулицю. Романтика й ілюзія реальності – чиста магія Аллена.
Ганна та її сестри (1986) – ансамблева драма з Майклом Кейном, Барбарою Герші, Даян Віст (Оскар за роль). Три сестри плетуться в любовних трикутниках на тлі Дня подяки. Рейтинг 8.0, три Оскари. Дні радіо (1987) – ностальгічна мозаїка 1940-х, де голос Аллена веде через історії родини. Злочини та провини (1989) – дуал-plot: офтальмолог (Мартін Ландау) вбиває коханку, документаліст (Аллен) шукає натхнення. Філософія про мораль без покарання – геніально.
1990-ті: скандали з Міа Ферроу не зупинили. Чоловіки та дружини (1992) з документальною камерою фіксує розпад шлюбів. Кулі над Бродвеєм (1994) – гангстер (Джон К’юсак) пише п’єсу. Велика Афродіта (1995) – грецький хор коментує долю боксера й інтелектуалки (Міра Сорвіно, Оскар).
| Фільм | Рік | Рейтинг IMDb | Оскари |
|---|---|---|---|
| Енні Голл | 1977 | 8.0 | 4 |
| Мангеттен | 1979 | 7.8 | 2 номінації |
| Ганна та її сестри | 1986 | 8.0 | 3 |
| Злочини та провини | 1989 | 7.8 | 3 номінації |
| Опівночі в Парижі | 2011 | 7.6 | 1 |
Таблиця базується на даних з IMDb.com та uk.wikipedia.org. Ці фільми демонструють піки форми Аллена – комбінацію гумору, драми та візуальної поезії.
Відродження в Європі: Матч Поінт і сучасні хіти
Після 2000-х кризи Аллен переїхав до Європи. Матч Поінт (2005) – трилер про тенісний тренер (Джонатан Різ Мейерс), що обирає між дружиною й коханкою Скарлетт Йоханссон. Фортуна як у тенісі – геніальна метафора. Вікі Крістіна Барселона (2008) з Пенелопе Крус (Оскар) – любовний чотирикутник у сонячній Іспанії.
Опівночі в Парижі (2011) – Оскар за сценарій, подорож у 1920-ті з Оуеном Вілсоном, Гемінґвеєм і Стівеном Райлі. Ностальгія як пастка – хитро. Жасмін (2013) – Кейт Бланшетт у ролі соціалки в кризі, натхненна Теннессі Вільямсом. Останні: Світське життя (2016) з Джессі Айзенбергом у Голлівуді 1930-х, Фестиваль Ріфкіна (2020) – самоіронія про режисера на Сан-Себастьяно.
У 2023-му Щасливий випадок повернувся до Нью-Йорка французькою, досліджуючи зраду. На горизонті – WASP 2026 у Мадриді з бюджетом 14 млн доларів, продюсером 3SIX9 Studios. Аллен, якому за 90, не втомлюється дивувати.
Стиль, теми та вплив фільмів Вуді Аллена
Нейротизм – серце його кіно: герої анализируют сни, цитуют Фрейда, бояться смерті. Нью-Йорк – протагоніст, з джазом Еллі Фіцджеральд чи Коула Портера. Візуал: довгі плани, симетрія, натуральне освітлення. Вплив: від Тарантіно до Ноа Баумбаха. Теми – кохання як поле битви, мораль у сірій зоні, мистецтво проти життя.
Аллен майстер ансамблів: Даян Кітон у ранніх, Міа Ферроу в 80-х, молодші зірки пізніше. Музика – його кларнет у оркестрі, саундтреки оживають сцени. Критики закидають скандали (звинувачення 1992-го, розрив з Ферроу), але кіно виправдовує себе глибиною.
Цікаві факти про фільми Вуді Аллена
- У Енні Голл лобстерова сцена імпровізована – символ хаосу стосунків.
- Зеліг використав перші комп’ютерні ефекти для “злиття” актора з історичними фігурами.
- Аллен знявся у 44 з 59 режисерських робіт, але в пізніх віддав ролі молодшим, як Айзенберг чи Маккей.
- Опівночі в Парижі – найкасовіший фільм (151 млн дол.), обійшовши класику.
- Він грає кларнет щовихідних у Нью-Йорку з 1950-х – джаз пронизує всі стрічки.
- Аллен написав понад 50 сценаріїв, часто за місяць, міксуючи автобіографію з фантазією.
Ці перлини роблять його фільмографію скарбницею для фанатів кіно. Джерела: IMDb.com.
Фільми Аллена – як розмова з другом за кавою в кафе на Мангеттені: смішно, боляче, правдиво. Вони вчать сміятися над слабкостями, шукати красу в недосконалості. А з новим проєктом 2026-го розмова триває – геній не мовчить.