У серці козацької України, де Дніпро несе свої води крізь віки, народився чоловік, чиє ім’я досі викликає пристрасті. Іван Степанович Мазепа, гетьман Лівобережжя з 1687 по 1709 рік, очолив козацьку державу в часи, коли Москва дедалі сильніше стискала лещата. Він не просто керував полками – будував собори, підтримував академії, мріяв про незалежність. Його союз із шведським королем Карлом XII у 1708-му став актом відчайдушної надії на свободу, а Полтавська поразка 1709-го – трагедією, що ледь не стерла Україну з мапи. Але Мазепа вижив у легендах, як фенікс, що відроджується з попелу московської пропаганди.
З маленького села Мазепинці під Білою Церквою, де 20 березня 1639 року побачив світ син шляхтича Степана Мазепи-Колединського та Марії Мокіївської, виріс дипломат, поет і полководець. Освіта в Києво-Могилянській колегії, подорожі Європою – від Варшави до Парижа – загартували його. Мазепа знав вісім мов, грав на бандурі, колекціонував зброю. До 50 років він дослужився до гетьмана, перевернувши Самойловича. Двадцять два роки правління – це епоха розквіту, коли Гетьманщина цвіла бароко, торгівлею та фортецями.
Його спадщина – не лише битви, а й камінь соборів, що стоять досі. Понад два десятки нових храмів, реставрація Святих Софії та Києво-Печерської лаври, фундатор Києво-Могилянської академії. А в 1709-му, після Полтави, де шведсько-козацькі сили зазнали нищівної поразки від Петра I, Мазепа помер у молдавській Варниці 21 вересня. Москва кинула анафему, але Вселенський патріархат у 2018-му визнав її політичною. Сьогодні Мазепа – герой, чий портрет на вулицях Києва, пам’ятники в усій Україні, а шабля – у руках боксера Усика.
Ранні роки: від шляхетського сина до європейського дипломата
Село Мазепинці, нині Білоцерківський район Київщини, стало колискою генія. Батько, Степан-Адам, служив у Виговського, мати – побожна жінка, що згодом стала ігуменією. Хлопчик Іван, хрещений Адамом, з семи років учився в Києво-Могилянській колегії. Там опанував латину, грецьку, слов’янські мови. Потім – Варшавський єзуїтський колегіум, де набув блиску придворного.
У 1660-х юний Мазепа опиняється на польському дворі Яна II Казимира. Пажем, кур’єром – мандрує Італією, Францією, Нідерландами, Німеччиною. Легенда каже: полюбив дочку Паска, родича гетьмана Брюховецького, і той прив’язав його голим до коня, що носять крізь степи. Але це байка з мемуарів Паска, спростована істориками – Мазепа повернувся додому цілим, бо в 1669-му вже писар у Дорошенка.
Перехід до козацької служби – логічний крок. У Петра Дорошенка – ротмістр надвірної хоругви, генеральний писар. Дипломатичні місії до Москви, Криму. Коли Дорошенко зрікся булави 1676-го, Мазепа обирає лівобережного Самойловича. Там – осавул, батуринський дипломат. Він їздить до Стамбула, Константинополя, веде таємні переговори за митрополію для України. Ця кмітливість грає ключову роль 1687-го на Коломацькій Раді.
Гетьманство: розквіт Гетьманщини під твердою рукою
1687 рік – переворот. Самойловича звинувачують у зраді, страчують. Мазепу обирають гетьманом Лівобережжя. Коломацькі статті обмежують автономію, але він маневрує: будує фортеці на Самарі – Новобогородицьку, Новосергіївську. Економіка цвіте – торгівля з Кримом, Польщею, рудні, млини. Забороняє крепостне право для селян, захищає посполитих.
Зовнішня політика – шедевр балансування. Допомагає Петру I проти татар, Азова. Отримує орден Андрія Первозванного 1700-го – перший козацький гетьман. Але Москва тисне: реформи, сенат у Гетьманщині. Мазепа саботує походи, шукає союзників у Європі, Стамбулі. 1704-го – гетьман усієї України, але мрії про незалежність лишаються таємними.
- Економічні реформи: Зростання торгівлі зерном, медом, хутром; промисловість – скло, папір.
- Військові успіхи: Перемоги над татарами, будівництво 20 фортець.
- Соціальна політика: Універсали проти свавілля старшини, захист сиріт.
Ці кроки роблять Гетьманщину перлиною Східної Європи. Мазепа – не тиран, а батько нації, що плекав її сили перед бурею Північної війни.
Меценатство Мазепи: бароко, що сяє золотом
Гетьман витратив мільйони – 1,1 млн дукатів, 9 млн злотих на храми й школи. Понад 20 нових церков, реставрація 30, дзвіниці. Стиль “мазепинське бароко” – пишні куполи, фрески, позолота. У Києві: Богоявленський собор Братського монастиря (1693), Михайлівський Золотоверхий (реставрація), Софія Київська.
Києво-Могилянська академія – його гордість. Нові корпуси, професори з Європи, друкарня. Чернігівський колегіум, бібліотеки. Подарунки: Пересопницьке Євангеліє, плащаниці до Афона, Константинополя. Мазепа – фундатор українського Відродження, де віра й знання йшли пліч-о-пліч.
| Храм чи споруда | Місце | Рік завершення |
|---|---|---|
| Богоявленський собор | Київ, Братський монастир | 1693 |
| Троїцька Надбрамна церква | Києво-Печерська лавра | 1696 |
| Собор Святого Юрія | Чернігів | 1701 |
Дані з uk.wikipedia.org. Ці перлини досі прикрашають Україну, нагадуючи про еру, коли гетьман творив красу посеред воєн.
Цікаві факти про Івана Мазепу
- Він написав поему “Дума” – перший твір барокової української літератури, де змалював Руїну як апокаліпсис.
- Мав позашлюбний зв’язок з Мотрею Кочубей – донькою генерального судді, що призвело до доносу 1708-го.
- Орден Святого Андрія – вищий у Москви, знятий після Полтави; повернуто символічно в сучасній Україні.
- Його шабля побувала у бою з Ф’юрі 2025-го в руках Усика – символ тріумфу.
- Помер від подагри, але легенди кажуть – від горя за поразку.
Така багатогранність робить Мазепу живим, ніби вчорашнім героєм.
Справа Кочубея, союз зі Швецією та Полтавська катастрофа
1708 рік – розкол. Генеральний суддя Кочубей і писар Іскра доносять Петру: Мазепа зраджує. Причина? Мотря, дочка Кочубея, кохана гетьмана. Страчують донощиків. Мазепа обирає Карла XII: укладає союзні статті – незалежна Україна від моря до моря. Козаки Батурина підтримують – 5 тис. воїнів.
Але Батуринська різанина: Меншиков спалює столицю, 15 тис. жертв. Полтава, 27 червня 1709-го: Карл поранить ногу, шведи-казаки – 35 тис. проти 42 тис. росіян. Нищівна поразка. Мазепа з Карлом тікають до Бендер. “Я радше помру, ніж здамся”, – нібито сказав гетьман.
Цей поворот – не зрада, а прагматичний крок. Якби перемога – Україна була б вільною. Поразка закріпила московське ярмо на століття.
Спадщина Мазепи: від анафеми до національного героя
У Варниці, під захистом турків, 70-річний гетьман згас 21 вересня 1709-го. Похований у Галаці. Москва б’є анафемою – “Іуда”. Але Константинополь не визнав. У 2018-му Вселенський патріархат скасував – політика, не гріх.
У літературі – Байронів “Мазепа”, Пушкінів “Полтава” (як лиходій). В Україні – герой. Сьогодні: 100+ пам’ятників, вулиці (Лаврська у Києві перейменована 2025-го), бригада ЗСУ, флот. У 2026-му – ювілеї, фестивалі. Мазепа вчить: свобода варта ризику, культура – вічна зброя.
Його бароко сяє, універсали надихають. Гетьман, що мріяв про державу, живе в нас – у боротьбі, красі, незламності.