Мар’яна Чечелюк, молода слідча з Маріуполя, пережила 25 місяців російського полону, де голод, побиття та самотність намагалися зламати її дух. Народжена в промисловому серці Приазов’я, вона мріяла про справедливість і юриспруденцію, а війна кинула в пекло Азовсталі. Звільнена 31 травня 2024 року в рамках великого обміну, сьогодні вона ділиться віршами, натхненними болем неволі, і будує нове життя в Києві поряд з коханим Владиславом Андріановим.
Її історія — не просто хроніка виживання, а гімн людській стійкості. З худорлявої дівчини вагою 2,9 кілограма при народженні вона виросла в жінку, яка протистояла тортурам, писала вірші в темряві камер і тепер грає мелодії без слів у TikTok, нагадуючи світу про ціну свободи. Родина чекала її в еміграції, а Україна — як символ опору.
Коли Мар’яна вперше зателефонувала мамі після звільнення, слова “Мамо, я вдома!” розірвали тишу двох років розлуки. Цей дзвінок став початком реабілітації, сповненої викликів, але й посттравматичного зростання.
Дитинство в Маріуполі: від беспокойної малечі до мрії про справедливість
П’ятий січня 2000 року в Маріуполі, о 8:15 ранку, на світ з’явилася Мар’яна Віталіївна Чечелюк — крихітка вагою 2,9 кілограма і зростом 52 сантиметри. Мати Наталя, крановщиця на Металургійному комбінаті імені Ілліча, згадує: дочка не давала спати, вимагаючи уваги з перших днів. Уже в яслах Мар’яна проявила характер — активна, допитлива, з жагою до знань.
Сім’я жила скромно, але згуртовано. Батько Віталій працював електриком на тому ж заводі, а в шість років у Мар’яни з’явилася сестра Аліна — її найближча подруга в майбутніх випробуваннях. Дівчинка любила тварин: підібрала собаку Милу і годувала бездомних котів. У школі стала старостою класу, потрапила на Дошку пошани. Футбол і юриспруденція зачаровували з дитинства — вона уявляла себе захисницею слабких.
Маріуполь формував її: море, промислові краєвиди, родинні вечері. Бабуся на 72-му році додавала тепла. Ці спогади стали якорем у полоні, коли темрява камер намагалася стерти минуле.
Освіта та перші кроки: від студентки Харкова до лейтенанта поліції
Мрія стати адвокатом привела Мар’яну до Харківського національного університету внутрішніх справ. Тут вона загартувалася в дисципліні, вивчаючи закони й психологію. Закінчила навчання напередодні вторгнення — юна, амбітна, готова змінювати світ.
У січні 2022-го, за два місяці до 24 лютого, лейтенант Чечелюк почала службу слідчою в Приморському районному відділі поліції Маріуполя. Робота кипіла: розслідування, допити, папери. Коліжанки згадують її емпатію — вона допомагала жертвам, не втрачаючи професіоналізму. Спортзал став місцем знайомства з Владиславом Андріановим у 2020-му: його ввічливість і сила підкорили серце.
Війна обірвала кар’єру раптово. Маріуполь опинився в блокаді, а Мар’яна з родиною ховалася в підвалах Лівого берега. Наприкінці березня авіаудар змусив бігти на Азовсталь — туди, де чекала доля.
Азовсталь: розлука з сестрою на очах світу
Бункери Азовсталі стали прихистком для тисяч. Мар’яна з 15-річною Аліною пережили обстріли, газ, фосфор. ЗСУ забезпечували їжу, воду, захист. “Ми мали саморобні ліжка, почувалися безпечніше”, — згадувала пізніше.
1 травня 2022-го зелений коридор для цивільних. Сестри пройшли фільтрацію: допити про Росію, ЗСУ. Аліна благала Червоного Хреста й ООН не відпускати Мар’яну, але окупанти відвели слідчу в намети. “Нас розлучили силою”, — говорила Аліна. Сестру відпустили до Запоріжжя з батьками, Мар’яну — до Донецького ІВС.
Родина тікала в Швейцарію як біженці. Маріуполь палав, а дочка зникла в невідомості.
Пекло неволі: голод, побиття й боротьба з собою
Донецьке ІВС: крихітна камера, холодна весна 2022-го. Без ковдр, лише матраци. Вода з крана — крижана, гріли тілом у пляшках по 0,5 л. Зуби чистила засохлою салфеткою з кишені два місяці. “Я боялася зійти з розуму від тиші”, — зізналася в інтерв’ю NV.ua.
Оленівка — теракт, де загинули десятки. Камышин: дві спроби суїциду, кусками зірваної раковини. Окупанти вривалися, оголювали для огляду — чоловіки й жінки перевіряли порези. Побиття лишили синці на ногах, руках; нирки й ноги відмовляли від голоду. Місяці без прогулянок, погрози голінням голови, зрада від “своїх”. 6 серпня 2023-го — один із піків жахів, про який вона розповідала Раміні Есхакзай.
Вірші стали рятівним колом: про маму, сестру, надію. “Я так хочу до тебе, мамо” — рядки, що розривають серце.
Дзвінок свободи: 31 травня 2024-го
Не знала про обмін — просто повезли. 52-й обмін: 75 українців додому. Перший дзвінок мамі в Швейцарію: сльози, обійми на відстані. Тело змарніле, душа поранена. Фото синців шокували країну.
Київ став новим домом. Звільнена з поліції за здоров’ям, показала трудову: “Вільна”. Психолог, реабілітація, тиша вдома з котом і собакою.
Кохання, що перемогло полон: Владислав Андріанов поруч
Владислав, боєць “Азову”, засуджений РФ до 25 років. Разом на Азовсталі, розлучені війною. Вона чекала: чорна нитка замість обручки. Звільнений 19 жовтня 2024-го — “Вдома!”, написала Мар’яна в Instagram.
Рік потому (2025): вчаться заново. Вона — чистюля з полону, він терпить. Подорожі Європою, США. Мрія: притулок для тварин, будиночок. “Полон змінив, але ми полюбили себе більше”, — кажуть NV.ua.
Нове життя: натхнення через соцмережі та мрії
Instagram @tvoya.yaa — 91 тисяча підписників. Вірші, мелодії без слів на піаніно, спогади. Париж у 2025-му — мрія з Маріуполя. Допомагає тваринам, уникає акцій — виснажують. Критикує бюрократію реабілітації.
Живе днем: “Скільки пройшла — не зламаюсь”. У 2026-му ділиться спогадами про 24 лютого, надихає.
Цікаві факти про Мар’яну Чечелюк
- У полоні чистила зуби засохлою салфеткою два місяці — єдиний “предмет гігієни” з кишені.
- Написала вірш мамі в темряві камери: “Я так хочу до тебе, мамо” — читала дорогою додому, до сліз.
- Грає українські мелодії без слів у TikTok — мільйони переглядів, символ катарсису.
- Підібрала собаку Милу ще до війни, тепер мріє про притулок для тварин з Владиславом.
- З Маріуполя мріяла про Париж — здійснила в 2025-му, фото Ейфелевої вежі стали вірусними.
Ці деталі підкреслюють її креативність і гуманізм посеред жахів.
Хронологія ключових подій розкриває ритм її долі. Ось таблиця для ясності:
| Дата | Подія |
|---|---|
| 5.01.2000 | Народження в Маріуполі |
| 2020 | Знайомство з Владиславом у спортзалі |
| Січень 2022 | Служба слідчою в поліції Маріуполя |
| Кінець березня 2022 | Перехід на Азовсталь з сестрою |
| 1.05.2022 | Полон: розлука з Аліною |
| Літо 2022 | ІВС Донецьк, Оленівка (теракт) |
| 2023 | Камышин: спроби суїциду |
| 31.05.2024 | Звільнення, обмін |
| 19.10.2024 | Повернення Владислава |
| 2025 | Подорожі, інтерв’ю, Париж |
Дані з NV.ua та radiosvoboda.org. Таблиця ілюструє стійкість: з полону до натхнення.
Мар’яна Чечелюк доводить: свобода — не подарунок, а завоювання. Її мелодії в TikTok, пости про тварин і спогади про Маріуполь надихають тисячі. Разом з Владиславом вони планують притулок — символ милосердя після жорстокості. Життя триває, пульсує новими барвами, нагадуючи: з пеплу Азовсталі народжується надія.