Запорізький вітер, що несе над Дніпром аромати степу й промислової могутності, колись гойдав колиски багатьох талантів. Серед них виріс Юрій Сергійович Феліпенко – хлопець із вогнем у очах, який перетворився на яскравого актора й відважного воїна. Народжений 8 травня 1993 року в Запоріжжі, він рано відчув поклик сцени, де кожен жест оживає, а слова проникають у серце глядача.
Дитинство Юрія пройшло в ритмі великого промислового міста, де гул заводів змішується з криками чайок над Хортицею. Батьки, прості працьовиті люди, підтримували сина в мріях про мистецтво, хоч самі жили буденними радощами. Уже в школі Феліпенко зачаровував однокласників імпровізаціями, пародіями на вчителів і ролями в самодіяльних виставах. Цей внутрішній драйв штовхнув його до Києва, де почалася справжня трансформація.
Шлях до сцени: освіта й перші кроки
У 2011 році Юрій вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого – ковальні талантів, де викладачі вичавлюють із студентів краплю натхнення. Курс популярного режисера Юрія Висоцького став для Феліпенка родючим ґрунтом: тут він опанував акторську майстерність, від шекспірівських монологів до сучасних етюдів. Закінчив університет у 2016-му, з дипломом і жагою до реальних ролей.
Перші кроки на професійній сцені були обережними, ніби танець на краю прірви. Юрій приєднався до театр-студії «Стігма», де відточував харизму в камерних постановках. А вже восени того ж року долучився до трупи Київського академічного драматичного театру на Подолі – легендарного осередку київської сцени, де грали Лесь Курбас і сучасні зірки. Тут Феліпенко втілив близько двадцяти образів, від ексцентричного міщанина в “Дивакуватому Журдені” за Булгаковим-Мольєром до воїна в “Сірих бджолах” Андрея Куркова.
Кожна вистава ставала для нього битвою: у “Дивакуватому Журдені” він блищав комізмом, змушуючи зал реготати, а в драмах розривав душу глибиною емоцій. Колезі по сцені згадували, як Юрій міг за лаштунками жартувати до сліз, а на сцені – перетворюватися на вихор пристрастей. Цей театр не просто дав ролі – він сформував його як артиста з великої літери.
Кіношний прорив: ролі, що зачепили мільйони
Кіно увірвалося в життя Феліпенка ще студентом: у 2014-му він знявся в епізодах серіалу “Повернення Мухтара-9” та “Особлива справа”. Ці дрібні іскри розгорілися полум’ям. З роками Юрій став майстром мелодрам і детективів, де його герої – завжди живі, з мріями й болем.
Ось ключові етапи його фільмографії, що демонструють еволюцію від епізодів до головних ролей. Перед таблицею варто зазначити: Феліпенко часто грав закоханих, воїнів чи детективів, вкладаючи в них душу запорізького хлопця.
| Рік | Проект | Роль |
|---|---|---|
| 2014 | Повернення Мухтара-9 | Епізод |
| 2016 | Підкидьки | Епізод |
| 2017 | Що робить твоя дружина? | Епізод |
| 2018 | Ангеліна | Алекс Морозов |
| 2019 | У справу втручається Остап Гуляй | Остап Гуляй (головна) |
| 2020 | Колір пристрасті | Андрій Потапенко (головна) |
| 2021 | Колір помсти | Андрій Потапенко (головна) |
| 2023 | Окуповані | Роман (головна) |
| 2024 | Обіцянка Богу | Марко Войтенко (головна, остання) |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, ua.kinorium.com. Таблиця охоплює ключові роботи; повний список налічує понад 20 проектів.
У “Кольорі пристрасті” Андрій Потапенко – це втілення сили й вразливості, де Юрій переконав глядачів, що кохання перемагає бурі. А в “Окупованих” роль Романа передала весь жах війни з ноткою надії. Його гра не просто розважала – вона змушувала задуматись про життя, кохання й вибір. Феліпенко ще озвучував мультфільми, як “Як приборкати дракона-2”, де його голос додавав драконячим пригодам українського шарму.
Фронтовий поворот: від актора до захисника
Квітень 2024-го став переломом. Коли російська агресія палала, Юрій добровільно пішов у ЗСУ – не як зірка, а як звичайний хлопець із Запоріжжя. Приєднався до батальйону безпілотних авіаційних комплексів “Ахіллес” 92-ї окремої штурмової бригади, спершу оператором БПЛА, згодом – командиром відділення. Дрони в його руках ставали не іграшками, а зброєю справедливості, нищачи ворога з неба.
- Щоденні ризики: години за пультом, аналіз розвідки, що рятувала побратимів.
- Психологічна стійкість: Юрій ділився в соцмережах, як театр навчив витримувати тиск, а фронт – справжньої братерства.
- Волонтерський дух: навіть на передовій підтримував коледж, збираючи на дрони.
Цей вибір не дивував близьких – Феліпенко завжди був тим, хто стоїть за інших. 14 червня 2025-го, на фронті, його життя обірвалося. Похований на Берковецькому кладовищі в Києві, де тисячі прийшли попрощатися.
Кохання на тлі війни: родина й особисте
Серед пострілів і дронів Юрій знайшов тиху гавань – кохання з Катериною Мотрич, блогеркою, ведучою й волонтеркою. Познайомилися п’ять років тому; вона першою запросила на каву. У червні 2024-го, у Харкові, перед дверима РАЦСу він зробив пропозицію – спонтанну, щиру. Весілля вийшло затишним: вишиванка на ньому, лляна сукня на ній, обіцянки вічності.
Наступного дня – назад на фронт. Катерина стала тилом, підтримкою, а після трагедії – голосом спогадів. Їхня історія – як метафора України: кохання, що цвіте серед руїн.
Цікаві факти про Юрія Феліпенка
- Озвучував “Першу українську казку” – його голос оживив народні легенди для дітей.
- У театрі на Подолі зіграв понад 20 ролей, від комедій до драм, часто імпровізуючи.
- Посмертно нагороджений Орденом “За заслуги” III ступеня (12 вересня 2025, uk.wikipedia.org) та Орденом “За мужність” III ступеня.
- Любив жартувати: колеги згадують, як пародіював драконів із мультфільмів.
- Медаль “Захиснику Вітчизни” та знак 92-ї ОШБр – за реальні подвиги на фронті.
Ці штрихи роблять образ Феліпенка повним: не ікона, а жива людина з гумором і серцем.
Спадщина, що живе
Юрій Феліпенко пішов, лишивши ролі, що грають у серцях, і приклад для нащадків. Його Марко з “Обіцянки Богу” – остання перлина, де він показав, як віра рухає горами. Колеги, як Маша Єфросиніна чи Тарас Цимбалюк, оплакували героя, називаючи втратою для кіно й армії (unian.ua). Сьогодні його ім’я в хештегах, меморіалах, натхненні молодих акторів.
Від запорізьких степів до подільської сцени, від екранів до фронтових окопів – шлях Феліпенка надихає. Його голос у мультиках шепоче дітям казки, а образи в серіалах нагадують: справжні герої не вмирають, вони вічно грають на сцені життя.