Георгій Делієв, народжений у Херсоні на світанку 1960 року, перетворив хаос клоунади на справжнє мистецтво, яке сміється в обличчя буденності. Сьогодні, у 66, він мчить Європою з новою виставою One Fool Show разом із донькою Яною, поєднуючи пантоміму, гумор і родинний дует у пластичному театрі без слів. Прем’єра в Парижі 2024-го розлетілася турне Польщею та Одесою на початку 2025-го, нагадуючи, як одеський геній не зупиняється перед викликами часу.
Його шлях від архітектурних креслень до сценічних трюків — це історія наполегливості, де кожен ескіз перетворювався на скетч, а кожен розрахунок — на акробатичний номер. Засновник театру “Маски”, режисер понад 80 серій легендарного “Маски-шоу”, актор у фільмах Кіри Муратової та Остап Бендер у німецькій екранізації — Делієв завжди балансував на межі сміху й драми. А зараз, оселившись у Франції з родиною після 2022-го, він продовжує творити, проводячи аукціони картин для допомоги українським дітям і повертаючись до Одеси з новими виставами.
Херсонські вітри та каховські степи сформували характер хлопця, який не міг усидеть за кресленням. З перших кроків на сцені у студентські роки пантоміма захопила його, як вихор Чорного моря, і з тих пір Делієв не відпускає публіку з полону свого гумору.
Дитинство в степах і перші креслення мрії
Сніговий Новий рік 1960-го в Херсоні подарував світу Георгія Викторовича Делієва, сина вчителів Віктора Георгійовича та Галини Трохимівни. Родина переїхала до Нової Каховки, де юний Георгій ріс серед широких степів, що кликали до пригод. Веслування, баскетбол, легка атлетика — спорт загартовував тіло, а сімейні вечори з книгами й музикою годували душу. Правнук архієпископа Георгія Делієва, він успадкував не лише ім’я, а й ту іскру, що запалює сцени.
У 1977-му Одеський інженерно-будівельний інститут став наступним етапом — архітектурний факультет обіцяв стабільність, але серце тягнуло до мистецтва. Студентські роки вибухнули пантомімою: перші номери в університетських капітулах, де тіло розповідало історії краще за слова. Закінчивши у 1982-му з дипломом архітектора, Делієв попрацював у П’ятигорську та Кишиневі, паралельно створюючи театри-студії пантоміми. Ці роки — як фундамент хмарочоса: міцні, але з першими тріщинами нудьги від рутини.
Переїзд до Ленінграда у 1984-му змінив усе. Театр “Лицедії” В’ячеслава Полуніна став школою геніїв клоунади, де Делієв вчився перетворювати повсякденність на абсурдний карнавал. Звідти — прямим курсом до Одеси, ансамбль “Маски” при філармонії. Тут почалася справжня алхімія: пантоміма, клоунада, акробатика злилися в єдине ціле.
Народження “Масок”: від ансамблю до телегероя
Одеса 1984-го — місто, де море шепоче жарти, а Делієв зібрав трупу, що стала легендою. Ансамбль “Маски” народився з вуличних імпровізацій, гастролей СРСР і Європи, де одесити сміялися над абсурдом радянської реальності. Делієв як художній керівник, режисер і актор задавав тон: трюки, що ріжуть подих, скетчі, що колють до живого. Уявіть: клоун на дроті натягнутої правди, балансуючи між сміхом і сльозами.
1992-й приніс прорив — телесеріал “Маски-шоу” на УТ-1, а згодом ICTV і російських каналах. Понад 80 серій, де Делієв режисерував, писав сценарії та грав ключові ролі. Від “Ленініади” до абсурдних побутових сцен — шоу стало культурним феноменом, що об’єднував мільйони. Гастролі від Америки до Японії, фестивалі в Монте-Карло — “Маски” несли одеський гумор світом, як маяк у тумані цензури.
- Ключові риси стилю: пластичність рухів, мінімалізм декорацій, гостра сатира на владу й людські слабкості.
- Вплив Полуніна: без слів, лише тіло й емоція — основа кожного номера.
- Команда: брат Лев на звуці, дружина Наталі в адміністрації — родинний фундамент успіху.
Після піку в 2000-х шоу еволюціонувало в театр “Маски” та “Дом клоунов”, де Делієв продовжує ставити вистави. Цей шлях нагадує ріку: спочатку бурхлива, потім глибока й спокійна, але завжди в русі.
Кіношний вир: від Бендера до батяні Донбасу
Паралельно сцені Делієв хапався за камеру. Перший фільм “Сім днів з російською красунею” 1991-го — режисер, сценарист, актор у ролі Фуріча. Абсурдний сюжет про кохання в хаосі перебудови став дебютом, що прорізав екрани. Потім — співпраця з Кірою Муратова: “Другорядні люди”, “Чеховські мотиви”, культовий “Настроювач” 2004-го, де роль Андрія принесла премію “Стожари” за найкращу чоловічу роль (uk.wikipedia.org).
Німецький “Дванадцять стільців” 2004-го — Остап Бендер у його виконанні: хитрий, шармантний, з одеським присмаком. Режисер Ульріке Оттінгер побачила в ньому ідеального авантюриста. Пізніше — “Прикольна казка”, “Демони”, “Одеський знайда” 2017-го, де Делієв режисер і знайда одночасно. Навіть у “Донбасі” Сергія Лозниці 2018-го — батяня, лідер “ДНР”, показуючи драму через призму сатири.
| Фільм | Роль | Рік | Досягнення |
|---|---|---|---|
| Настроювач | Андрій | 2004 | Премія Стожари |
| Дванадцять стільців | Остап Бендер | 2004 | Німецька адаптація |
| Одеський знайда | Знайда (режисер) | 2017 | Авторський проєкт |
| Донбас | Батяня | 2018 | Канни |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, file.liga.net. Ця таблиця лише вершина айсберга — Делієв знявся у десятках серіалів, від “Костоправа” до “Юрчишинів”, доводячи, що екран любить його багатогранність.
Музика й пензель: рокер і художник у одній особі
Гітара в руках Делієва оживає, як старий друг на вечірці. “Delievs band” гастролює, співаючи “Хуліган з великої літери” (2005), “Дубда” (2007), “Небесний потяг” (2008). Дует “Тумба-бугі” з Оленою Вінницькою здобув “Пісню року-2006”, а кліпи “Злі клоуни”, “Я поганий” — фестивальний феєр з елементами Burning Man. Кліп “Рідна мова” 2006-го став бомбою: сатира на мовний розкол, але з присмаком скандалу.
Живопис — інша грань: олійні полотна, акварелі, тушові експерименти. Виставки в Одесі, Парижі (грудень 2022-го), де картини йшли з аукціону на відновлення одеської школи. Його стиль — вибух кольорів і емоцій, ніби клоун малює сновидіння. Ви не повірите, але цей архітектор став академіком Міжнародної академії трюку 2005-го.
Цікаві факти про Георгія Делієва
- Грав Остапа Бендера — єдиного українського актора в цій ролі за кордоном.
- Дві дружини-художниці: перша Лариса пішла 2012-го, друга Катерина надихає на нові полотна.
- Депутат Одеської міськради 2002-го — комісія культури боролася за мистецтво.
- З 2025-го One Fool Show турне: Париж, Польща, Одеса — повернення до коренів пантоміми.
- Онучка Аліса знімається в його кліпах — родинна династія клоунів.
Ці перлини роблять Делієва не просто зіркою, а живим альбомом українського шоу-бізу.
Суперечки: від українофобії до нейтрального клоуна
Скандали чіплялися, як тіні до клоуна. Кліп “Рідна мова” висміяв мовні баталії, зобразивши цензуру — “Український тиждень” 2011-го зарахував до топ-10 українофобів. Про Крим 2014-го: “Більшість вирішила, то правильно”. Про війну — нейтралітет: “Артист понад політикою”. Ці слова боліли, але Делієв заперечував наміри, називаючи сатирою розколу. Народний артист України 2009-го під Ющенком — парадокс, що сміється сам за себе.
З 2022-го мовчить про фронт, фокусуючись на творчості. У Парижі — форуми підтримки України, аукціони для дітей. Це як клоун у масці: за сміхом ховається біль, але гумор лишається зброєю.
Родина: любов сильніша за відстані
Сім’я — опора Делієва. Перша дружина Лариса Пудовська (з 1979-го, померла 2012-го) — художниця, мама Яни (1983). Яна — психолог, танцівниця, клоунеса, знімається в “Масках”, мама Аліси (2014). Брат Лев — звукорежисер трупи, дружина Наталя — директор. Друга Катерина, молодша на чверть століття, подарувала синів Миколу (2015) та Луку. З Парижа родина дивиться на Одесу, чекаючи миру (file.liga.net).
Яна в One Fool Show — дует батька-доньки, де пантоміма розповідає про дурість світу. Це не просто вистава, а маніфест: любов перемагає хаос.
Сьогодення в русі: Париж, Одеса, Європа 2025-2026
З початком вторгнення 2022-го — Париж, передмістя, де Делієв оселився з молодшою родиною. Але нога не ступила остаточно: прем’єра One Fool Show влітку 2024-го у Théâtre Clavel, тури Польщею (Познань, Лодзь, Жешув листопад 2025-го), Одеса січень 2025-го в театрі “Маски”. “Театр одного дурня” з двома акторами — повернення до пантоміми, сміх без кордонів.
Інтерв’ю 2025-го: “Хочу, аби українці раділи, народжували”. Виставки, аукціони, нові кліпи на YouTube — Делієв не стоїть. У 2026-му “Маскам” 35 — чи буде ювілей? Його енергія натякає: так, і з новими трюками. Паризькі вулиці надихають, одеське море кличе, а публіка чекає чергового вибуху geniusу.