Штунди, або штундисти, — це історична назва українських протестантів-євангелістів, які в середині XIX століття почали формувати власний шлях віри на півдні України. Вони наголошували на особистому читанні Біблії, свідомому хрещенні дорослих через повне занурення та простих зібраннях у хатах без ікон, складних обрядів і посередництва священиків. Православні ж традиційно спираються на Святе Письмо разом зі Священним Переданням, шанують ікони, святих і Богородицю як посередників, а хрещення немовлят розглядають як таїнство, що вводить дитину в Церкву з перших днів життя.
Ці відмінності сформувалися не за один день і не в кабінетах богословів. Вони народилися в селянських хатах Херсонщини та Одещини, де звичайні люди, втомлені від формальних ритуалів, шукали живого, безпосереднього зв’язку з Богом. Рух штундизму став одним із найяскравіших прикладів релігійного пробудження в українському селі після скасування кріпацтва 1861 року.
Історичні корені: німецькі колоністи та селянське пробудження
У другій половині XVIII — на початку XIX століття російський уряд активно заселяв південні степи іноземними колоністами. Німці-лютерани, реформати та меноніти отримували землю й оселялися в Херсонській, Катеринославській та Таврійській губерніях. Серед них поширювався пієтизм — течія, що наголошувала на особистій побожності, щоденному читанні Біблії та «годинах» (Stunden) спільної молитви й вивчення Писання.
Місцеві православні селяни, які наймалися до колоністів на роботу, помітили цю практику. Їм сподобалися прості зібрання, де кожен міг узяти в руки Біблію, прочитати уривок і поділитися думками. Німецькі «штунди» контрастували з величними літургіями в храмах, де селянин часто залишався пасивним глядачем. Після 1861 року, коли селяни отримали особисту свободу, цей інтерес вибухнув. Люди почали збиратися в хатах, читати Біблію російською або українською (переклади тоді тільки поширювалися), співати духовні гімни й молитися своїми словами.
Спочатку багато хто не поривав із православною церквою повністю. Вони ходили до храму на великі свята, сповідалися, причащалися, хрестили дітей і вінчалися в священиків. Лише поступово, до середини 1870-х, частина груп офіційно відокремилася. Це був не бунт, а пошук глибшого духовного життя, яке, на їхню думку, більше відповідало Євангелію.
Перші громади та ключові постаті
Одним із перших осередків став хутір або село Основа Одеського повіту Херсонської губернії. Тут селянин Іван Федорович Онищенко, а згодом його учень Михайло Тимофійович Ратушний (1830–1915) почали проводити регулярні читання Біблії. Ратушний, бувши сільським старостою, навчався грамоти в сусіда й захопився ідеями духовного відродження. Зібрані навколо нього люди називали себе просто християнами, які вивчають Слово Боже. Зовні їхні зібрання нагадували німецькі «штунди», тому сусіди й чиновники швидко приклеїли назву «штундисти».
Незабаром рух охопив села Любомирку, Карлівку, Ігнатівку та інші на Херсонщині, а потім перекинувся на Київщину та Поділля. Лідерами ставали звичайні селяни: Іван Рябошапка, Герасим Балабан, Я. Коваль. Вони не мали богословської освіти, але вміли говорити простою мовою про покаяння, віру й нове життя в Христі. Деякі з них тричі потрапляли під арешт, відбували ув’язнення, але поверталися й продовжували проповідувати.
Віровчення: Біблія проти Передання
Найглибша відмінність лежить у питанні авторитету. Православна традиція визнає два рівноцінні джерела віровчення — Святе Письмо й Священне Передання (рішення Вселенських соборів, твори Отців Церкви, літургійна практика). Штундисти, як і більшість протестантів, проголосили принцип «sola Scriptura» — тільки Писання. Все, що не має прямого підтвердження в Біблії, вони вважали людським додатком, який можна відкинути.
Звідси випливали інші розбіжності:
- Штундисти відкидали шанування ікон, мощей і святих як посередників. Вони вважали, що лише Ісус Христос є єдиним посередником між Богом і людиною.
- Молитви до Богородиці та святих не практикувалися — натомість наголошували на прямому зверненні до Бога.
- Церковна ієрархія (єпископи, патріархи) не визнавалася необхідною. Кожна громада вважалася автономною, а всі віряни — «царственным священством» (за Першим посланням апостола Петра).
Православні ж бачать у церковній структурі продовження апостольського служіння, а в іконах — вікна в духовний світ, через які благодать сходить на молитовника.
Хрещення, причастя та богослужіння
Хрещення стало одним із найгостріших пунктів розходження. Православна церква хрестить немовлят, вважаючи це таїнством, що очищує від первородного гріха й вводить дитину в спільноту вірян. Штундисти наполягали на хрещенні тільки свідомих дорослих, які особисто покаялися й увірували. Обряд проводили повним зануренням у водоймі або басейні — як описано в Євангелії.
Причастя (Вечеря Господня) штундисти сприймали як спогад про жертву Христа, а не як реальне перетворення хліба й вина на Тіло й Кров. Православні ж переживають літургію як містичну зустріч із живим Христом.
Богослужіння в штундистів було гранично простим: читання Біблії, молитва, спів гімнів, проповідь і свідчення. Ніяких кадильниць, риз, іконостасів чи багатогодинних служб. Зібрання часто відбувалися ввечері в хатах при свічках — звідси й назва «години». Така форма дозволяла кожному брати активну участь, а не просто стояти в натовпі.
| Аспект | Православна традиція | Штундисти / ранні євангельські християни |
|---|---|---|
| Авторитет віровчення | Біблія + Священне Передання | Тільки Біблія (sola Scriptura) |
| Хрещення | Немовлят як таїнство | Тільки свідомих вірян через повне занурення |
| Ікони та святині | Шанування як вікна в духовний світ | Відкидання; акцент на прямому зверненні до Бога |
| Структура церкви | Ієрархічна (єпископи, патріархи) | Конгрегаціональна — автономні громади |
| Богослужіння | Божественна літургія з обрядами | Прості зібрання: читання, молитва, спів, проповідь |
Соціальний вимір руху
Штундизм мав не лише богословське, а й яскраве соціальне забарвлення. Багато сучасників — навіть православні місіонери — відзначали, що штундисти ставали тверезими, чесними, працьовитими людьми. Пиятика, крадіжки, лайка зменшувалися в їхніх громадах. Біблія, яку вони читали, вимагала грамотності, тому рух сприяв поширенню освіти серед селян. Жінки та чоловіки однаково брали участь у зібраннях, що було незвичним для патріархального села.
Деякі дослідники бачать у штундизмі елемент національного пробудження: люди починали читати Писання рідною мовою, замислюватися про власну гідність і відповідальність перед Богом, а не лише перед паном чи священиком.
Переслідування та стійкість
Царська влада й офіційна церква сприймали штундистів як небезпечну секту. У 1879 році їх офіційно визнали сектантами. У 1894 році заборонили молитовні зібрання. Ратушного та інших лідерів неодноразово арештовували. Після революції 1905 року обмеження послабили, і рух отримав новий імпульс. У радянські часи євангельські християни (прямі спадкоємці штундизму) знову зазнали репресій — тисячі вірян пройшли табори, але громади вижили й навіть зростали в підпіллі.
Еволюція та сучасний контекст
До кінця XIX — початку XX століття термін «штундизм» поступово втратив самостійне значення. Більшість груп влилися в ширший рух євангельських християн-баптистів. Сьогодні в Україні діють тисячі протестантських громад, серед яких баптистські союзи — одні з найчисельніших. Слово «штунда» іноді ще вживають у побуті на позначення протестантів, але вже без колишнього негативного відтінку — скоріше як історичну згадку.
Цікаві факти про штундизм
Перші «штунди» виникли не як бунт проти церкви, а як додаткові години вивчення Біблії — звідси й німецька назва Stunde.
Михайло Ратушний тричі сидів у в’язниці за віру, але після звільнення повертався до проповіді й навіть вів переговори з губернаторами.
Деякі ранні штундисти до середини 1870-х років ще хрестили дітей і вінчалися в православних храмах — повний розрив відбувався поступово.
Рух сприяв грамотності: селяни вчилися читати саме для того, щоб самостійно вивчати Писання.
Сьогодні прямі спадкоємці штундизму — євангельські християни-баптисти — мають в Україні тисячі громад і сотні тисяч активних вірян, які щотижня збираються на прості богослужіння.
Чому ці відмінності важливі й сьогодні
Для одних штундизм — приклад сміливого пошуку «чистої» віри, повернення до євангельських витоків. Для інших — відхід від повноти церковного передання, яке зберігалося століттями. Обидві позиції мають право на існування, бо за ними стоять живі люди з різним досвідом зустрічі з Богом.
У сучасній Україні, де співіснують різні християнські традиції, розуміння цих історичних відмінностей допомагає краще чути одне одного. Штундисти нагадують: віра може бути простою, особистою й глибоко практичною — такою, що змінює не лише неділю в храмі, а весь спосіб життя в будні. Православна традиція, зі свого боку, пропонує багатство символів, містики й спільнотного досвіду, накопиченого поколіннями.
Обидва шляхи продовжують жити в українських селах і містах — іноді в сусідніх хатах, іноді в сусідніх церквах. І саме в цьому різноманітті проявляється жива, багатогранна картина християнства на українській землі.