В Україні традиційно нараховується 15 великих теплових електростанцій. Саме стільки класичних ТЕС з’явилося в енергетичному ландшафті країни ще в радянські часи й залишалося основою маневрової генерації до 2022 року. Їхня сумарна встановлена потужність сягала майже 27,7 ГВт — це приблизно третина всієї електроенергії, яку виробляла держава в мирний час. Сьогодні картина зовсім інша: під контролем України стабільно або частково працюють лише чотири-п’ять станцій, а решта або зруйновані, або перебувають на окупованих територіях.
Ці цифри — не просто суха статистика. За кожною з них стоїть доля тисяч енергетиків, міст-супутників і цілих промислових регіонів. Бурштинська, Ладижинська, Криворізька та Придніпровська ТЕС досі крутять турбіни, хоча й далеко не на повну потужність. Решта — Зміївська, Трипільська, Курахівська — перетворилися на руїни, а східні гіганти на кшталт Вуглегірської чи Старобешівської опинилися за лінією фронту. Саме тому питання «скільки ТЕС в Україні» сьогодні звучить не як цікавість, а як болюче нагадування про ціну енергетичної незалежності.
Теплові електростанції завжди були «м’язами» української енергосистеми. На відміну від атомних, які працюють рівномірно й майже не вміють швидко змінювати потужність, ТЕС уміють підхоплювати пікові навантаження. Коли ввечері мільйони людей вмикають чайники, обігрівачі й заряджають телефони, саме вугільні блоки рятують систему від обвалу. До війни вони давали близько 23–25 % усієї електроенергії. Зараз їхня частка впала до 8–10 %, а іноді й нижче, і це відчуває кожен, хто сидить без світла за графіком.
Що таке ТЕС і чим вона відрізняється від ТЕЦ
Теплова електростанція — це величезний завод, де хімічна енергія палива (здебільшого вугілля, іноді газ чи мазут) перетворюється спочатку на тепло, потім на механічну енергію обертання турбіни, а вже потім — на електрику. Принцип простий, як парова машина ХІХ століття, тільки масштаби космічні. Один блок потужністю 300 МВт споживає тисячі тонн вугілля на добу. Димні труби висотою 250–300 метрів стали візитівкою цілих міст.
Багато хто плутає ТЕС із ТЕЦ. Різниця принципова. ТЕС виробляє переважно електроенергію й скидає зайве тепло в атмосферу чи водойми. ТЕЦ же працює в режимі когенерації: одночасно дає електрику й гарячу воду для опалення міст. Київські ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6, харківська ТЕЦ-5 — це зовсім інша історія. Коли ми говоримо про «скільки ТЕС в Україні», маємо на увазі саме конденсаційні станції великої потужності, а не міські теплоцентралі.
Українські ТЕС будували в 1950–1970-х роках. Більшість обладнання давно вичерпала проєктний ресурс. Ще до війни експерти попереджали: понад 90 % блоків працюють із перевищенням моторесурсу. Війна лише прискорила те, що й так мало статися — масове старіння й руйнування.
Повний список великих ТЕС України та їхній статус у 2026 році
Ось актуальна картина станом на першу половину 2026 року. Дані зібрані з відкритих джерел, звітів компаній і моніторингу енергосистеми. Статус «діюча частково» означає, що станція під контролем України й здатна видавати хоча б частину потужності, навіть якщо більшість блоків у ремонті чи пошкоджені.
| Назва ТЕС | Область | Встановлена потужність, МВт | Власник / оператор | Статус 2026 |
|---|---|---|---|---|
| Бурштинська | Івано-Франківська | 2300–2400 | ДТЕК Західенерго | Діюча частково |
| Ладижинська | Вінницька | 1800 | ДТЕК Західенерго | Діюча |
| Криворізька | Дніпропетровська | 2820 | ДТЕК | Діюча частково |
| Придніпровська | Дніпропетровська | 2400 | ДТЕК | Діюча частково |
| Добротвірська | Львівська | 600 | ДТЕК Західенерго | Діюча частково / пошкоджена |
| Зміївська | Харківська | 2175 | Центренерго | Зруйнована |
| Трипільська | Київська | 1800 | Центренерго | Зруйнована |
| Курахівська | Донецька | 1460–1960 | ДТЕК | Зруйнована |
| Запорізька | Запорізька | 3600 | ДТЕК | Окупована |
| Вуглегірська | Донецька | 3600 | Центренерго | Окупована / зруйнована |
| Старобешівська | Донецька | 2275 | Донбасенерго | Окупована |
| Луганська | Луганська | 1450 | ДТЕК | Окупована |
| Зуївська | Донецька | 1270 | ДТЕК | Окупована |
| Слов’янська | Донецька | 880 | Донбасенерго | Зупинена (квітень 2026) |
| Миронівська | Донецька | ~115–275 | — | Не працює |
Дані базуються на матеріалах uk.wikipedia.org та відкритих звітах енергетичних компаній станом на 2026 рік. Таблиця чітко показує: захід і центр тримаються, схід майже повністю втрачений.
Бурштинська ТЕС, яку колись називали «європейською», бо вона працювала в синхроні з ENTSO-E, сьогодні часто стає мішенню. Ладижинська тримається найкраще серед західних. Криворізька й Придніпровська живлять промисловий південь, хоча працюють із постійним ризиком нових ударів. Слов’янська, остання ТЕС підконтрольної частини Донеччини, остаточно зупинила генерацію в квітні 2026-го через загрозу життю персоналу.
Як війна змінила теплову генерацію
До лютого 2022 року українські ТЕС споживали десятки мільйонів тонн вугілля на рік. Більшість станцій були розраховані на антрацит і газове вугілля з Донбасу. Коли шахти опинилися під окупацією, довелося терміново переходити на імпортне паливо з Польщі, Колумбії, ПАР і навіть Австралії. Логістика здорожчала в рази, а якість вугілля не завжди відповідала проєктним параметрам котлів.
Російські удари з осені 2022-го systematically знищували саме теплову генерацію. Причина очевидна: ТЕС — це маневрові потужності. Без них система стає жорсткою, як дошка, і будь-який дисбаланс призводить до аварійних відключень. Зміївська й Трипільська фактично перестали існувати як генеруючі об’єкти. Курахівська була розібрана на запчастини вже після окупації. Східні станції або знищені, або працюють на окупантів, якщо взагалі працюють.
За оцінками енергетиків, Україна втратила близько 70–80 % теплової генерації. Доступна потужність ТЕС під контролем Києва зараз коливається в межах 3–6 ГВт замість довоєнних 22–25 ГВт. У пікові години взимку це відчувається особливо гостро: імпорт з Європи, робота АЕС на максимумі й гідрогенерація не завжди рятують.
Роль ТЕС у сучасній енергосистемі України
Навіть у зменшеному вигляді теплові станції залишаються критично важливими. Атомні блоки (Рівненська, Хмельницька, Південноукраїнська) дають базову потужність, але не вміють швидко набирати й скидати навантаження. Гідроелектростанції допомагають у піках, але їхня потужність обмежена рівнем води в водосховищах. Сонячні й вітрові станції залежать від погоди. Саме ТЕС закривають «дірки» в балансі.
Коли ввечері споживання стрибає на кілька гігават, диспетчери Укренерго насамперед піднімають вугільні блоки. Один робочий блок 300 МВт — це світло для сотень тисяч квартир. Втрата навіть одного такого блоку змушує вводити графіки відключень. Тому енергетики працюють у режимі постійної готовності: ремонтують, латають, шукають запчастини по всій Європі.
Окремо варто згадати про екологію. Старі ТЕС — це величезні викиди пилу, сірки й оксидів азоту. Ще до війни Україна зобов’язалася модернізувати станції за європейськими директивами. Війна відклала ці плани на невизначений термін. Сьогодні головне — щоб станції взагалі працювали, а не відповідали найсуворішим екологічним нормам.
Цікаві факти про українські ТЕС
- Один енергоблок потужністю 300 МВт за добу спалює стільки вугілля, скільки вміщується у 10–12 залізничних вагонів.
- Димова труба Бурштинської ТЕС висотою 250 метрів довгий час була найвищою спорудою Івано-Франківської області.
- До війни Криворізька ТЕС могла видавати майже 3 ГВт — це більше, ніж деякі невеликі європейські країни виробляють загалом.
- Ладижинська ТЕС розташована на березі штучного водосховища, яке місцеві жителі називають «морем». Влітку там купаються, а взимку станція підігріває воду.
- Найстаріша з великих — Курахівська — почала роботу ще в 1930-х роках. Її історія тісно переплетена з історією індустріалізації Донбасу.
- У 2024–2026 роках частина станцій експериментувала з підмішуванням біомаси та «зеленого» вугілля, щоб зменшити залежність від імпорту.
Ці деталі показують, наскільки глибоко ТЕС вросли в життя регіонів. Міста-супутники — Бурштин, Ладижин, Зеленодольськ, Миколаївка — існували навколо станцій. Коли станція зупиняється, місто втрачає не лише роботу, а й тепло, гарячу воду, іноді навіть питну воду, бо насосні станції живляться від тієї ж генерації.
Що чекає на теплову генерацію далі
Повернення до довоєнних 27 ГВт теплової потужності виглядає малоймовірним і навіть небажаним. Світ іде в бік декарбонізації, а Україна зобов’язалася скорочувати викиди. Замість відновлення старих вугільних монстрів держава й бізнес роблять ставку на розподілену генерацію, газові маневрові станції, системи накопичення енергії та відновлювані джерела.
Укренерго вже оголошувало конкурси на будівництво нових потужностей. Йдеться про сотні мегават газових пікерів і батареї накопичення. Паралельно ДТЕК і державні компанії ремонтують те, що ще можна врятувати. Бурштинська й Ладижинська отримали нове обладнання з Європи. Криворізька продовжує працювати, бо без неї металургія півдня просто зупиниться.
Проте реальність жорстка: поки тривають атаки, будь-яке відновлення може бути зруйноване за одну ніч. Тому головний пріоритет — захист існуючих об’єктів і максимально швидке розгортання малої модульної генерації ближче до споживачів. Це дорожче в короткій перспективі, але значно надійніше.
Для звичайної людини все це означає прості речі. Графіки відключень нікуди не зникнуть найближчими зимами. Вартість електрики буде зростати, бо імпортне вугілля й ремонт обладнання коштують дорого. Водночас з’являється шанс на нову, більш стійку енергосистему — без гігантських димових труб, але з тисячами невеликих станцій, які важче знищити одним ударом.
Теплові електростанції України пройшли шлях від символів індустріальної могутності до вразливих мішеней війни. Ті кілька, що ще працюють, тримають на собі значну частину балансу системи. Їхня історія — це історія про впертість інженерів, які під обстрілами відновлюють турбіни, і про ціну, яку країна платить за світло в домівках. Кількість ТЕС у класичному розумінні залишається п’ятнадцять, але реальна сила теплової генерації сьогодні вимірюється вже не гігаватами, а здатністю вистояти ще один день.