Яна Брензей — українська журналістка, телеведуча програми «Вікна-новини» на СТБ, співведуча YouTube-проєкту «Палає» та ведуча «Часу інтерв’ю» на Радіо Культура. Народилася 2 квітня 1992 року в Запоріжжі, вона пройшла шлях від кореспондентки економічного відділу до однієї з найвпізнаваніших медійниць країни, чий голос звучить і в телемарафоні «Єдині новини», і в глибоких розмовах про культуру, мобілізацію та гендерну рівність.
Її історія — це історія людини, яка в десять років побачила в телевізорі жінку, що читає новини, і твердо вирішила: саме так виглядатиме її майбутнє. Сьогодні ця дівчинка з Запоріжжя веде ефіри, від яких іноді перехоплює подих, і водночас створює простір, де можна говорити про складне без зайвої патетики.
Дитинство в Запоріжжі та перші кроки до журналістики
Запоріжжя початку дев’яностих пахло металом, річкою і спокійною впевненістю промислового міста. Саме тут 2 квітня 1992 року народилася Яна. Батьки виховували її і молодшу сестру в атмосфері вимогливості: освіта стояла на першому місці, а мрії мали підкріплюватися конкретними діями. Сестра, зумерка за поколінням, часто з’являється в розповідях Яни як людина іншого ритму — швидшого, легшого, але саме ця різниця допомагає ведучій краще відчувати аудиторію різного віку.
У десять років Яна вперше усвідомлено подивилася новини. Жінка на екрані говорила чітко, спокійно, з відчуттям сили. «Хто це за професією?» — спитала дівчинка маму. «Журналістка». І з того моменту вибір був зроблений. Не просто «хочу на телебачення», а глибоке розуміння: інформація — це інструмент, а говорити правду — відповідальність.
Факультет журналістики Запорізького національного університету вона закінчила з червоним дипломом. Навчання давало теорію, але справжня школа почалася на практиці. На четвертому курсі Яна поїхала до Києва в інформаційне агентство УНІАН. Два тижні стажування перетворилися на два роки роботи кореспонденткою економічного департаменту. Цифри, звіти, аналіз ринку — усе це вимагало точності й холодної голови. Саме там вона навчилася відокремлювати сухе фактажне зерно від емоційної лушпиння.
Шлях до «Вікон»: від репортерки до ведучої
Мрія про телебачення не відпускала. Після кількох проб у розважальних шоу у 2016 році Яна прийшла в редакцію «Вікна-новини» на СТБ. Досвіду роботи саме в телевізійних новинах не було, але редакція дала шанс. Від кореспондентки-початківця вона швидко виросла до спеціального репортера, а згодом — до ведучої.
Робота в новинах — це постійний біг. Сюжети, які не встигають за подіями, інтерв’ю, де потрібно чути між рядків, аналітика, яка має бути зрозумілою навіть після важкого дня. Яна часто згадує, як у перші місяці вчилася тримати камеру і не губитися перед ефіром. Колеги згадують її як людину, яка вміє ставити незручні питання, не переходячи на крик.
До повномасштабного вторгнення вона вже була одним з облич каналу. А з 24 лютого 2022-го її голос став частиною телемарафону «Єдині новини». Гостьова студія, розмови з експертами, спроби пояснити те, що іноді пояснити неможливо. Яна відкрито каже: марафон — не ідеальне рішення, але в перші місяці війни він виконував важливу роль. Згодом довіра почала падати, і вона не боїться про це говорити.
«Палає»: простір, де можна говорити чесно
8 грудня 2021 року разом із Еммою Антонюк Яна запустила YouTube-проєкт «Палає». Назва говорить сама за себе: тут розмови гарячі, іноді різкі, але завжди живі. Канал має срібну кнопку YouTube і понад 152 тисячі підписників. Теми — від мобілізації й сексизму до книжок і особистих кордонів.
Один із найсильніших напрямків — книжковий клуб «Вовчиці». Тисячі людей читають разом, обговорюють тексти, сперечаються. Яна вірить, що культура — це фундамент цивілізації, і саме через книги можна змінювати оптику сприйняття світу. У випусках «Палає» немає фальшивої дистанції. Дві жінки сидять навпроти одна одної і говорять так, ніби в кімнаті немає камер — лише слухачі, які чекають на щирість.
Окремо варто згадати «Дуже серйозну передачу» — ще один формат, де Яна дозволяє собі більше гумору й самоіронії. Хейт у коментарях вона називає формою психологічного насильства і блокує тих, хто ображає гостей чи підписників. «Я жива людина», — каже вона просто. І в цій простоті — сила.
Особисте життя: тиха опора Віктора
У 2024 році Яна вперше публічно розповіла про чоловіка. Віктор працює в медіа, але свідомо тримається подалі від камер. Вони почали жити разом 1 червня 2014 року. Знайомство відбулося на роботі, коли Яна ще була в попередніх стосунках. «Без кохання з першого погляду, але з миттєвим розумінням, що саме ця людина — моя», — описує вона той період.
Весілля відзначили камерно, біля озера. Гості плакали від краси моменту. Віктор ніколи не вимагав від Яни публічності чи жертв кар’єрою. На питання про дітей вона відповідає відкрито: пара почувається добре і з дітьми, і без них. «Вітя сказав, що любитиме мене в будь-якому випадку», — цитує вона чоловіка. Така підтримка дозволяє їй залишатися собою і в ефірі, і поза ним.
Радіо Культура і новий голос
У листопаді 2025 року Яна долучилася до команди Радіо Культура. Програма «Час інтерв’ю» виходить у будні о 13:05. Тут вона говорить про культуру в найширшому сенсі — як про фундамент людської цивілізації. Перший ефір був присвячений насильству як одній з російських «скреп». Гості — історики, письменники, науковці. Формат радіо дає їй те, чого іноді не вистачає на телебаченні: голос і зміст без декорацій.
Вона поєднує роботу на радіо з ефірами в Starlight Media і «Палає». Такий ритм вимагає дисципліни, але Яна каже, що давно хотіла спробувати себе саме в радіоформаті.
Цікаві факти про Яну Брензей
- У десять років вирішила стати журналісткою після перегляду новин.
- Закінчила журфак Запорізького національного університету з червоним дипломом.
- Працювала на «Радіо Свобода», готуючи сюжети про соціальні практики в ЄС.
- Одна з найкращих випускниць програми з економічної журналістики Київської школи економіки.
- У 2024 році зіткнулася з відкритим сексизмом: її відмовили модерувати економічну конференцію, бо «краще, щоб вів чоловік».
- Підтримує збори для захисниць ЗСУ, зокрема через рух «Veteranka».
- У вільний час читає, готує, подорожує і постійно вчиться нового.
Боротьба з сексизмом і відкрита позиція
Яна не боїться слова «фемінізм». Коли її питають, чи вона феміністка, вона порівнює це питання з «у тебе що, воші?». Для неї фемінізм — про справедливість, а не про війну статей. Війна оприявнила багато несправедливостей: чоловіки несуть основний тягар фронту, але десятки тисяч жінок теж у лавах ЗСУ. Яна говорить про це прямо, без оглядки на зручні наративи.
Інцидент з відмовою модерувати конференцію через стать став для неї точкою, після якої вона ще голосніше почала говорити про системні проблеми. «У мене ХХ-хромосоми, а не XY» — ця фраза з її посту розлетілася мережею. Вона модерувала заходи для ООН і ОБСЄ, працювала з першими особами держави, але для деяких роботодавців стать досі залишається «недоліком».
Як Яна Брензей впливає на медіапростір сьогодні
У 2026 році Яна залишається однією з тих, хто тримає баланс між класичним телебаченням і новою медіакультурою. Її ефіри в «Вікнах» — це точність і спокій. «Палає» — емоція і глибина. Радіо — інтелектуальна розмова. Таке поєднання рідкісне.
Вона не ідеалізує професію. Каже, що нормальні люди рідко йдуть у журналістику, бо це постійний стрес, хейт і відповідальність за кожне слово. Але саме тому її голос звучить переконливо: вона знає ціну правді зсередини.
Молоді журналісти часто питають у неї поради. Відповідь завжди практична: вчитися чути співрозмовника, не боятися складних тем і захищати свої кордони. Хейт блокувати. Факти перевіряти. І пам’ятати, що за екраном — живі люди.
Яна Брензей продовжує палати. Не яскравим феєрверком, а рівним, теплим вогнем, який зігріває тих, хто шукає в медіа не тільки інформацію, а й чесність. Її історія ще пишеться — в ефірах, у книжкових клубах, у розмовах на радіо. І кожен новий випуск додає ще один штрих до портрета жінки, яка вирішила стати журналісткою в десять років і ніколи не зрадила цьому рішенню.