Керована авіаційна бомба, яку в побуті коротко називають КАБ, — це звичайна фугасна або осколково-фугасна авіаційна бомба, яку оснастили аеродинамічними поверхнями та системою наведення. Замість того, щоб падати сліпо за законами фізики, вона планує, корегує курс і влучає в точку з точністю від кількох до десяти-п’ятнадцяти метрів. Саме ця трансформація перетворила старі радянські ФАБи на зброю, яка сьогодні визначає ритм повітряної війни над Україною.
Літак-носій більше не зобов’язаний заходити в зону ураження сучасних засобів ППО. Він скидає боєприпас на безпечній відстані, а далі працює сама бомба: розкриває крильця, ловить сигнал супутників і летить до координат. У 2025–2026 роках ця схема стала масовою — сотні скидань щодня, тисячі щомісяця.
Історія, яка починалася з радіокерованих «крил»
Перші спроби керувати бомбами з’явилися ще під час Другої світової. Німецький інженер Макс Крамер поставив радіокерування на важку бомбу Fritz X. У вересні 1943-го двома такими боєприпасами потопили італійський лінкор «Рома». Американці відповіли VB-1 Azon і пізніше Bat — першою повністю автоматичною системою «вистрілив-забув». Але справжній бум припав на 1960–70-ті: лазерне наведення BOLT-117, телевізійні головки, а згодом супутникові комплекти JDAM.
Радянський Союз пішов своїм шляхом. У 1975 році на озброєння прийняли КАБ-500Л з лазерним наведенням. Пізніше з’явилися версії з телевізійною та супутниковою навігацією. Після розпаду СРСР ці напрацювання майже лежали на складах, поки у 2023 році російська промисловість не почала масово чіпляти на звичайні ФАБ-250 і ФАБ-500 універсальні модулі планування і корекції — УМПК. Так «тупа» бомба стала КАБом, а війна в Україні отримала нову, дуже неприємну реальність.
Як працює КАБ зсередини
Механіка проста до геніальності. На корпус звичайної бомби кріплять комплект: крила, хвостові стабілізатори, блок управління з інерціальною навігацією та приймачем ГЛОНАСС/GPS, інколи — невеликий реактивний двигун. Після відділення від літака крила розкриваються, бомба починає планувати. Комп’ютер постійно порівнює поточні координати з заданою точкою і відхиляє рулі. Якщо сигнал супутників глушать, підхоплює інерційна система. Деякі сучасні версії мають додатковий захист від радіоелектронної боротьби.
Результат — кругове ймовірне відхилення в межах 5–15 метрів для супутникових систем і 1–3 метри для лазерних. При цьому бойова частина залишається тією ж, що й у «тупої» бомби: сотні кілограмів тротилового еквівалента, потужна ударна хвиля і град осколків.
Системи наведення: від лазера до «розумного» планування
Існує кілька основних способів змусити бомбу летіти точно:
- Лазерне напівактивне — ціль підсвічує лазер з літака, дрона або землі. Точність висока, але потрібен постійний контакт і чиста атмосфера.
- Телевізійне або інфрачервоне — бомба сама «бачить» ціль. Добре працює проти рухомих об’єктів, але залежить від погоди і маскування.
- Супутникове (GPS/ГЛОНАСС) плюс інерційне — наймасовіше сьогодні. Не потребує підсвічування, працює в будь-яку погоду, дальність залежить лише від висоти і швидкості скидання.
- Комбіноване — сучасні російські та українські зразки поєднують кілька каналів, щоб підвищити стійкість до перешкод.
Саме супутниково-інерційні комплекти зробили КАБи дешевими і масовими. Не треба розробляти нову бомбу з нуля — достатньо накласти модуль на вже існуючі запаси.
Російські КАБи: від УМПК до реактивних гібридів
Основу російського арсеналу складають перероблені ФАБ-250, ФАБ-500 і рідше ФАБ-1500. Модуль УМПК дає дальність 60–80 км при скиданні з висоти близько 10–12 км. Новіші версії з реактивним прискорювачем (УМПБ, «Гром-Е1» та аналоги) досягають 150–200 км. У січні 2026 року російська авіація встановила рекорд — понад 5700 авіабомб за місяць. У березні того ж року цифра піднялася майже до восьми тисяч. За оцінками української розвідки, у 2025 році Росія планувала виготовити до 120 тисяч таких боєприпасів.
Носії — переважно Су-34 і Су-35. Вони підходять до лінії зіткнення на 40–70 км, скидають бомби і відразу розвертаються. Саме тому збивати КАБи у повітрі майже нереально — їх треба зупиняти на землі, знищуючи аеродроми і самі літаки.
| Тип боєприпасу | Вага бойової частини | Дальність (орієнтовно) | Особливості |
|---|---|---|---|
| ФАБ-500 з УМПК | 500 кг | 60–80 км | Найпоширеніший, масове виробництво |
| Реактивний УМПБ / «Гром» | 250–500 кг | 150–200 км | Додатковий двигун, більша дальність |
| УПАБ-1500В | до 1500 кг | 40 км | Важкий, рідше застосовується |
| Український Equalizer | 250 кг | 40–130 км | Власна розробка, дешевша за JDAM-ER |
Дані зібрані на основі відкритих звітів українських військових структур та аналітичних матеріалів станом на середину 2026 року.
Українська відповідь: Equalizer і шлях до симетрії
До травня 2026 року Україна переважно користувалася американськими комплектами JDAM-ER та французькими AASM Hammer. У травні компанія DG Industry за підтримки кластеру Brave1 представила першу повністю українську керовану авіабомбу — Equalizer («Вирівнювач»). Розробка тривала 17 місяців. Бойова частина — 250 кг, дальність від 40 км на малій висоті до 130 км на великій. Підготовка до застосування — близько 30 хвилин. Вартість комплекту приблизно втричі нижча за американський аналог.
Міністерство оборони вже замовило експериментальну партію. Бомба сумісна з наявними українськими носіями і після сертифікації може працювати з F-16 та Mirage. Головна ідея — не копіювати чуже, а зробити дешевий і масовий «рівнятор», який перетворює звичайні бомби на високоточні.
Український Equalizer — це не просто ще одна бомба. Це сигнал, що технологічна асиметрія, яка довго грала проти нас, починає вирівнюватися.
Чому КАБи такі небезпечні для цивільних
Точність у кілька метрів звучить добре лише на папері. На практиці навіть невелике відхилення в міській забудові означає зруйнований будинок, школу чи лікарню. Ударна хвиля від півтонної боєголовки валить стіни в радіусі десятків метрів, осколки летять ще далі. Прифронтові громади Харківщини, Сумщини, Донеччини, Херсонщини, Запоріжжя і навіть Полтавщини та Дніпропетровщини живуть під постійною загрозою.
Особливо підступна особливість — час реакції. Від моменту, коли чути звук літака або спрацьовує система оповіщення, до вибуху може минути менше хвилини. Переховатися у звичайному підвалі часто недостатньо, якщо бомба влучає поруч.
Поради: що робити, коли є загроза КАБ
1. Негайно спускайтеся в укриття з міцним перекриттям — підвал, метро, спеціально обладнане сховище. Звичайна квартира на верхніх поверхах майже не рятує.
2. Тримайтеся подалі від вікон і зовнішніх стін. Ударна хвиля вибиває скло і може травмувати навіть на відстані.
3. Якщо ви на відкритій місцевості — падайте ниць, закривайте голову руками, намагайтеся знайти будь-яке природне заглиблення.
4. Слідкуйте за офіційними каналами оповіщення і не ігноруйте «тривогу» навіть якщо попередні рази обійшлося.
5. Після вибуху не виходьте одразу: можливі повторні удари або обвали конструкцій.
Тенденції 2026 року і що буде далі
Росія нарощує виробництво і дальність. З’являються реактивні версії, які дістають уже не лише до лінії фронту, а й глибоко в тил. Україна відповідає власними розробками, масовим виробництвом модулів і полюванням на носії. Збиття Су-34 і Су-35 у повітрі або на аеродромах залишається найефективнішим способом зменшити кількість КАБів.
Паралельно зростає роль дронів-перехоплювачів і засобів РЕБ, які намагаються збивати навігацію бомб. Але поки що фізика перемагає: важка бойова частина, що летить із великою швидкістю, — дуже складна ціль.
Технологія, яка колись була рідкісною і дорогою, стала повсякденною зброєю цієї війни. І поки обидві сторони вдосконалюють свої «крилаті» бомби, на землі люди вчаться жити з новим правилом: небо більше не прощає помилок.