Олександр Григорович Лукашенко народився 30 серпня 1954 року в невеликому селищі Копись Оршанського району Вітебської області Білоруської РСР. Хлопчик ріс без батька — мати Катерина Трохимівна працювала дояркою і тягнула господарство сама. Саме ця рання відповідальність, робота на землі та постійна необхідність долати труднощі сформували той жорсткий, практичний характер, який пізніше зробив його одним із найвідоміших і найсуперечливіших політиків сучасної Європи.
Сьогодні, у серпні 2026 року, Лукашенко — перший і єдиний президент незалежної Білорусі. Він обіймає посаду з 20 липня 1994 року, тобто вже понад 32 роки. Жоден інший лідер у Європі не перебував при владі так довго. Офіційно його називають «Батьком» або «політиком від народу», критики — «останнім диктатором Європи». Після виборів 2020 та 2025 років легітимність його президентства не визнають Європейський Союз, США, Велика Британія, Україна та низка інших держав. Проте фактична влада в країні залишається повністю в його руках.
Дитинство, освіта та шлях у політику
Шкільні роки Олександр провів у селі Олександрія Шкловського району. Він був активним хлопцем: займався спортом, грав на баяні, допомагав матері. Після школи обрав історію. У 1975 році закінчив Могильовський державний педагогічний інститут імені О. О. Кулешова зі спеціальністю вчителя історії та суспільствознавства. Пізніше, уже працюючи, здобув другу вищу освіту — економіста в Білоруській сільськогосподарській академії (1985 рік).
Військова служба залишила помітний слід. Спочатку служив у прикордонних військах КДБ СРСР інструктором політвідділу Західного прикордонного округу в Бресті, згодом — заступником командира роти з політичної роботи. Цей досвід сформував у нього звичку до дисципліни і вертикалі влади, яку він згодом переніс на всю країну.
З 1977 до 1990 року Лукашенко пройшов класичну радянську управлінську школу: комсомол, партійна робота, заступник голови колгоспу, заступник директора комбінату будівельних матеріалів. У 33 роки став директором совхозу «Городець» Шкловського району і керував ним до 1994-го. Саме там він здобув репутацію жорсткого, але ефективного господарника, який умів «піднімати» занедбані господарства.
У 1990 році його обрали народним депутатом Верховної Ради БРСР. Він очолив комісію з боротьби з корупцією — і саме цей образ «правдоруба» став головним козирем на перших президентських виборах 1994 року.
Як Лукашенко прийшов до влади і закріпився на десятиліття
10 липня 1994 року у другому турі президентських виборів Олександр Лукашенко переміг голови Ради міністрів В’ячеслава Кебича, набравши 80,3 % голосів. Це були єдині вибори в історії незалежної Білорусі, які більшість міжнародних спостерігачів визнали відносно вільними і чесними. Кандидат ішов під гаслами боротьби з корупцією, відновлення порядку і збереження соціальних гарантій радянських часів. У країні, яка після розвалу СРСР стрімко бідніла, ці обіцянки спрацювали ідеально.
Уже в 1995–1996 роках він провів референдуми, які різко розширили президентські повноваження, змінили державну символіку (повернули майже радянський прапор і герб) і фактично перетворили парламент на декоративний орган. З того моменту вся влада в Білорусі почала концентруватися в одних руках.
Наступні вибори — 2001, 2006, 2010, 2015, 2020 і 2025 років — офіційно давали Лукашенку від 75 до майже 87 % голосів. Жодні з них не були визнані демократичними ОБСЄ чи західними країнами. Особливо драматичними стали вибори 9 серпня 2020 року. Офіційний результат — 80,1 % за Лукашенка — спровокував найбільші в історії країни протести. Сотні тисяч людей виходили на вулиці. Влада відповіла жорсткими репресіями: тисячі затриманих, повідомлення про катування, вимушена еміграція опозиційних лідерів, зокрема Світлани Тихановської.
26 січня 2025 року відбулися чергові вибори. За даними Центральної виборчої комісії, Лукашенко отримав 86,82 % голосів. 25 березня 2025 року він склав присягу вже всьоме. Опозиція і Європарламент назвали голосування «фарсом». Проте внутрішня система контролю залишилася непорушною.
Внутрішня політика: соціальна держава під жорстким контролем
Економічна модель Білорусі за Лукашенка — це суміш радянських принципів і елементів ринкової економіки під жорстким державним контролем. Велика частина промисловості та сільського господарства залишається в державній власності. Президент особисто контролює ціни на соціально значущі товари, зарплати в бюджетній сфері та ключові інвестиційні проекти.
У 2025 році зростання ВВП склало лише 1,3 % замість запланованих 4 %. У січні 2026-го промисловість показала падіння. Незважаючи на це, влада продовжує наголошувати на «соціальній спрямованості» політики: сімейний капітал, підтримка багатодітних сімей, доступна медицина і освіта. Сільське господарство залишається візитівкою режиму — Білорусь стабільно входить до числа великих експортерів молочної продукції, м’яса та калійних добрив.
Після 2020 року система репресій стала ще більш системною. Незалежні ЗМІ майже повністю знищені або змушені працювати з-за кордону. Сотні громадських організацій ліквідовані. Списки «екстремістів» поповнюються щомісяця. Водночас у 2025–2026 роках влада пішла на обмежені жести — помилування частини політв’язнів в обмін на послаблення деяких західних санкцій.
Зовнішня політика: між Росією, Китаєм і Заходом
Головний союзник Лукашенка — Росія. Союзна держава, спільні військові навчання, розміщення російських військ і тактичної ядерної зброї на території Білорусі зробили країну фактичним співучасником війни проти України. У 2022 році саме з білоруської території російські війська пішли на Київ. Лукашенко неодноразово заявляв, що не хоче прямої участі своїх військ у бойових діях, посилаючись на вразливість країни і небажання населення воювати.
Паралельно Мінськ активно розвиває відносини з Китаєм, країнами Африки, Латинської Америки та Азії. Білорусь стала членом Шанхайської організації співробітництва і партнером БРІКС. У 2025–2026 роках Лукашенко намагається балансувати: звільняє частину політв’язнів, веде закулісні переговори зі США і водночас поглиблює інтеграцію з Москвою та Пекіном.
Цікаві факти про Олександра Лукашенка
- Він єдиний депутат Верховної Ради БРСР, який у грудні 1991 року голосував проти Біловезьких угод про розпуск СРСР.
- Офіційно не розлучений з дружиною Галиною з 1975 року, хоча вже понад 30 років вони живуть окремо. Має трьох синів: Віктора (1975), Дмитра (1980) і Миколу (2004, позашлюбний).
- Микола Лукашенко часто з’являвся на офіційних заходах у дитинстві, грає в хокей і у 2026 році отримав диплом за програмою біотехнологій у Пекінському університеті.
- Лукашенко особисто керував розвитком хокею в країні і довгий час очолював Національний олімпійський комітет.
- У 2013 році він отримав Шнобелівську премію миру за те, що заборонив публічні аплодисменти.
- Називає себе «православним атеїстом» і регулярно відвідує православні храми.
Особисте життя і спадкоємці
Офіційна дружина — Галина Родіонівна (у дівоцтві Жолнерович). Вони одружилися у 1975 році, мають двох синів. Старший, Віктор, довгий час був помічником президента з питань національної безпеки і зараз очолює Національний олімпійський комітет. Дмитро керує Президентським спортивним клубом. Молодший син Микола народився у 2004 році. Його матір’ю більшість джерел називають лікарку Ірину Абельську, особисту лікарку президента.
У Лукашенка семеро онуків. Він часто підкреслює, що жоден із синів не претендує на його місце, і в серпні 2025 року навіть заявив, що не планує йти на наступний термін. Проте більшість спостерігачів сприймають такі заяви з великою обережністю — система, яку він створив, тримається саме на його особистій владі.
Білорусь під Лукашенком у 2026 році: баланс між стабільністю і ізоляцією
Країна живе під санкціями з 2020–2021 років, але економіка адаптувалася через переорієнтацію на російський і китайський ринки. Торгівля з Росією у 2025 році перевищила 60 мільярдів доларів. Експорт продовольства залишається одним із головних джерел валюти. Водночас залежність від Москви зростає, а можливості для маневру між Сходом і Заходом звужуються.
Лукашенко продовжує особисто втручатися в усі сфери — від цін на молоко до будівництва нових заводів. Його стиль управління — це поєднання популізму, жорсткого контролю силових структур і вміння виживати в будь-яких геополітичних умовах. Для частини білорусів він залишається символом стабільності і «порядку». Для іншої — символом втрачених можливостей і придушеної свободи.
У серпні 2026 року Олександру Григоровичу виповнилося 72 роки. Він уже ввійшов в історію як політик, який утримав владу довше за будь-кого в сучасній Європі. Питання, чим закінчиться ця епоха і як виглядатиме Білорусь після нього, залишається відкритим — і саме воно визначатиме майбутнє країни на найближчі десятиліття.